Особливості навчання працівників за рахунок підприємства
ЗАЗВИЧАЙ СЕКРЕТАРІ ЗДОБУВАЮТЬ СВОЮ ПРОФЕСІЮ НА БАЗІ ПОВНОЇ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ, НАВЧАЮЧИСЬ У КОЛЕДЖІ ЧИ НА ВІДПОВІДНИХ КУРСАХ. УПРОВАДЖЕННЯ Ж НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ, ЗРОСТАННЯ КОМУНІКАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ, ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНКУРЕНЦІЇ ТОЩО ВИМАГАЮТЬ ВІД НИХ ҐРУНТОВНІШИХ ЗНАНЬ. ТОМУ ЦІЛКОМ ЗРОЗУМІЛО, ЩО СЕКРЕТАРІ ПРАГНУТЬ ЗДОБУТИ ВИЩУ ОСВІТУ, А МАЮЧИ ЇЇ, — ПІДВИЩИТИ СВІЙ КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ. ІНІЦІЮВАТИ ЦЕ МОЖУТЬ ЯК САМІ ПРАЦІВНИКИ, ТАК І КЕРІВНИК ПІДПРИЄМСТВА, ДЕ ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ. ПРО ОСОБЛИВОСТІ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ЦЬОГО ПРОЦЕСУ ЧИТАЙТЕ ДАЛІ
НАВЧАННЯ СЕКРЕТАРЯ. ХТО ЗА НЬОГО МАЄ СПЛАЧУВАТИ?
Як зазначено у Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, секретар повинен мати повну загальну середню освіту та професійно-технічну освіту або повну загальну середню освіту й професійну підготовку на виробництві.
Разом з тим в умовах ринку від секретаря вимагають глибших знань. Керівник підприємства хоче бачити на цій посаді освічену професійну людину. Реалізувати це можна, направивши її на навчання.
В Україні процес професійного розвитку працівників, їхньої підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації регулюють Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 12 січня 2012 року № 4312-VI (далі — Закон № 4312), Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Примірного порядку укладання суб’єктами господарювання договорів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників та форм примірних договорів суб’єкта господарювання з навчальним закладом, підприємством, установою, організацією, що здійснюють навчання, та з працівником» від 10 серпня 2010 року № 232 (далі — Примірний порядок).
Відповідно до пункту 1 статті 15 Закону № 4312, фінансування професійного розвитку працівників здійснює роботодавець за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел. Як зазначено в пункті 1.4 Загальних положень Примірного порядку, витрати, пов’язані з професійним навчанням працівників, здійснює роботодавець за рахунок власних коштів. Для фінансування, відповідно до законодавства, можна залучати кошти організацій роботодавців, а також спонсорів, міжнародної технічної допомоги та з інших джерел. Разом з тим професійне навчання працівника можливо здійснювати й за його бажанням за рахунок власних коштів або коштів інших фізичних чи юридичних осіб (п. 2 ст. 15 Закону № 4312).
Водночас роботодавець ризикує отримати від працівника заяву на звільнення після закінчення навчання, на яке витратив власні кошти. У цій ситуації можна зрозуміти й власника, який прагне себе убезпечити від такого розвитку подій. А тому деякі роботодавці висувають працівникам певні умови, наприклад, після завершення навчання відпрацювати на підприємстві певний час або відшкодувати вартість навчання. Чи законно це? І як можна врегулювати трудові відносини в такій ситуації?
УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ЯК СПОСІБ УРЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН
Урегулювати відносини між роботодавцем і секретарем, який здобуває вищу або професійно-технічну освіту за рахунок підприємства, можна, уклавши письмовий договір. Про це йдеться в статті 165.1.21 Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Зокрема, у договорі має бути зазначено те, що секретар бере на себе зобов’язання відпрацювати в роботодавця після закінчення вищого навчального закладу (далі — ВНЗ) або професійно-технічного навчального закладу (далі — ПТНЗ) й отримання спеціальності (кваліфікації) не менш як три роки.
Письмовий договір може бути:
— трудовим, який передбачає відповідні положення щодо компенсації вартості навчання роботодавцеві;
— договором позики, за яким підприємство надає секретарю суму, що дорівнює вартості навчання, з подальшим щорічним частковим прощенням позики. Фактично щороку (або з іншою періодичністю) секретар і підприємство підписують додаткову угоду, за якою останнє зменшує розмір позики, яку має повернути секретар;
— договором поруки, згідно з яким секретар самостійно укладає договір на навчання, а підприємство виступає поручителем перед навчальним закладом, що здійснює навчання. Фактично роботодавець оплачує навчання, а секретар стає зобов’язаним перед ним. У подальшому (як і за договором позики) вони періодично підписують додаткові угоди;
— цивільно-правовим, який на законодавчому рівні безпосередньо не передбачений, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Правомірність укладання такого договору випливає зі змісту статті 6 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Відповідно до договору підприємство бере на себе зобов’язання організувати, забезпечити й оплатити навчання секретаря, а останній у разі дострокового розірвання трудових відносин за власною ініціативою — відшкодувати підприємству частину витрат на навчання пропорційно невідпрацьованому часу.
Який договір обрати?
Цивільно-правовий договір є прийнятнішим для роботодавця. Однак він не повністю регулює взаємовідносини «роботодавець — секретар — навчальний заклад». Договори позики й поруки також більше захищають підприємство, а не секретаря, оскільки він залежний від роботодавця, точніше, від його бажання періодично укладати додаткові угоди про списання частини заборгованості. Інакше кажучи, секретар на момент укладання договору позики чи поруки має довіритися підприємству, однак якщо воно не бажає надалі прощати заборгованість, він буде змушений погашати її самостійно.
А от трудовий договір між секретарем і роботодавцем якнайкраще регулює ці взаємовідносини з урахуванням усіх нюансів.
Типові форми договорів між роботодавцем та підприємством (навчальним закладом), що здійснює навчання (форма № 1), та роботодавцем і працівником (форма № 2) є додатками до Примірного порядку.
Примірний договір суб’єкта господарювання з працівником
Оскільки договір за формою № 2 є примірним, його можна змінювати. Однак слід мати на увазі, що до його тексту не потрібно включати умову про заборону секретарю звільнятися з роботи до спливу обумовленого строку навчання або відразу після нього. Жодні надані йому блага чи взяті ним зобов’язання не можуть бути обмеженням його права змінити роботу. Хай би якою переконливою не була така умова, секретар може в будь-який момент надати заяву про звільнення, і роботодавець буде змушений звільнити його в передбачені законодавством строки (після закінчення двох тижнів, згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України). Треба також пам’ятати: розірвання трудового договору — це невід’ємне право працівника.
Проте в договорі не варто зазначати, що повернення секретарем коштів за навчання — це санкція за передчасне звільнення. По суті, санкція — це міра відповідальності за скоєння злочину, тоді як реалізація свого права розірвати трудовий договір за будь-яких обставин не може розцінюватися як правопорушення.
Звернімо увагу, що у варіанті договору (див. додаток) немає жодних умов про заборону звільнятися з роботи та про санкції за передчасне звільнення. З огляду на це роботодавець може застосувати таку правову конструкцію, як установлення зобов’язання залежно від настання чи ненастання відкладальної обставини, яка зафіксована в ЦКУ. Відповідно до частини 1 статті 212 ЦКУ, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. По суті, секретар, підписавши договір з відкладальною обставиною, повинен розуміти, що він має право звільнитися в будь-який момент. Але припинення ним трудових відносин з підприємством раніше погодженого в договорі строку хоч і є цілком допустимим та правомірним, але зумовлює виникнення обов’язку розрахуватися з роботодавцем за отримані за рахунок останнього блага (навчання) і компенсувати йому понесені витрати.
ОПОДАТКУВАННЯ ПЛАТИ ЗА НАВЧАННЯ У ВНЗ АБО ПТНЗ
Порядок сплати коштів навчальному закладу за навчання секретаря та їхнє оподаткування мають свої особливості. Докладніше нюанси оподаткування наведено в роз’ясненні Міністерства доходів і зборів України «Порядок оплати навчання роботодавцем» від 12 березня 2014 року. Зокрема, у цьому документі йдеться про те, що суму, сплачену роботодавцем на користь вітчизняних ВНЗ та ПТНЗ за фізичну особу, не включають до складу оподатковуваних доходів таких фізичних осіб (пп. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 ПКУ). Ця сума не має бути вище розміру, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 ПКУ. Тобто розмір сплачених коштів не повинен перевищувати суму, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, який діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн на кожний повний чи неповний місяць підготовки або перепідготовки такої фізичної особи, незалежно від того, чи перебуває вона в трудових відносинах з роботодавцем. У 2014 році — це 1710 грн. Якщо ж підприємство сплатило кошти в більшому обсязі, то сума перевищення підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Якщо секретар припиняє трудові відносини з роботодавцем протягом періоду навчання або до завершення третього календарного року від того, в якому воно закінчується, сума, сплачена як компенсація вартості навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого секретарю впродовж року, на який припадає таке припинення трудових відносин. Ця сума підлягає оподаткуванню в загальному порядку, визначеному розділом IV ПКУ (абз. 2 пп. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).
Що таке додаткові блага?
Додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги й інші види доходу, що виплачує (надає) платнику податку податковий агент, якщо такий дохід не є заробітною платою, не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV ПКУ).
Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), включають до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. На суму, сплачену в рахунок оплати навчання секретаря й раніше звільнену від оподаткування, треба нарахувати податок з доходів фізичних осіб ставкою 15 (17) %.
Спеціалісти стверджують, що зараз кращий прибуток підприємство може отримати від вкладення в розвиток персоналу, а не в засоби виробництва. Підтвердженням цих слів є й анекдот:
— Що буде, коли ми вкладемо кошти в навчання наших працівників, а вони підуть з компанії?
— Краще замисліться над тим, що буде, якщо ми не вкладемо в них кошти, а вони працюватимуть і далі…
Стаття надана редакцією журналу «Діловодство та документообіг»
спеціально для інтернет-порталу «Всеукраїнська асоціація кадровиків»
(детальніше — журнал «Діловодство та документообіг» № 1–2, 2015)
Автор: Олександр ДОНЧЕНКО,
адвокат
