Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»

Про роботу регіональних менеджерів

Офіс підприємства розташований у Києві. Підприємство провадить торгівлю на всій території України і за кожним регіоном закріплено свого регіонального менеджера, постійне місце роботи якого — у регіоні, наприклад у Львові. Крім того, працівники часто відповідають і за суміжні області, їздять по всьому регіону, інколи за 300 км від місця основної роботи, і залишаються там ночувати. Чи можна наказом директора закріпити за кожним регіональним менеджером основне місце (місто) роботи, а поїздки тривалістю понад один день вважати відрядженнями і компенсувати працівникам проживання та виплачувати добові?

На запитаня відповідає Микола БОЙКО, доцент Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Відповідно до розділу I «Загальні положення» Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства розташовуються в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом).

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником). Тобто колективним договором або трудовим договором (контрактом) може бути передбачено, що такі службові поїздки працівника можуть оформлюватися як відрядження.

Законодавчого визначення поняття «роз’їзний (пересувний) характер робіт» в Україні нема, а тому в цій частині слід керуватися Положенням про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним і роз’їзним характером робіт у будівництві, затвердженим постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 1 червня 1989 року № 169/10-87, яка чинна в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-ХII.

Відповідно до пункту 2 зазначеного вище Положення роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місця розташування організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті й назад.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31 березня 1999 року № 490 передбачено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Якщо робота працівників постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний характер за межами України, граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати 80 % граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон Кабінетом Міністрів України. За час проїзду територією України такі надбавки не можуть перевищувати граничних норм добових витрат, установлених для відряджень у межах України.

Витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Виходячи з вищезазначеного, підприємство самостійно вирішує доцільність установлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно провадиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.Перелік працівників, яким установлюється зазначена надбавка, а також її розмір визначаються підприємством у колективному договорі самостійно.

Журнал "Довідник кадровика", №9, 2012