...
Реєструйся

Виплати у разі отримання невиробничої травми


Микола БОЙКО, доцент Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, адвокат

Законодавча основа розслідування нещасних випадків

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 77) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, а також у роботодавців — фізичних осіб, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, зокрема, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (ст. 18), від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (ч. 1 ст. 35).

Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону № 77 підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 30 листопада 2011 р. № 1232 затверджено Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі — Порядок № 1232).

Згідно з п. 7 Порядку № 1232 розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров’ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків.

З метою реалізації державної політики в сфері безпечної життєдіяльності населення та поліпшення організації роботи з профілактики травматизму в окремих випадках законодавством передбачено проведення розслідування нещасних випадків невиробничого характеру. З цією метою постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 27 затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру (далі — Порядок № 270).

Пунктом 7 Порядку № 270 передбачено, що розслідування нещасних випадків невиробничого характеру проводиться з метою визначення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

Під нещасними випадками невиробничого характеру згідно з п. 2 Порядку № 270 слід розуміти не пов’язані з виконанням трудових обов’язків травми, серед них отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі — нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров’я або смерті потерпілих.

Згідно з ПОРЯДКОМ № 270 розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі — організації) і не використовувався в інтересах цієї організації;
2) переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів;
3) виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов’язків);
4) виконання донорських функцій;
5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо);
6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;
7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов’язаних з навчально-
виховним процесом у навчальних закладах;
8) використання газу у побуті;
9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна;
10) користування або контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;
11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;
12) стихійного лиха;
13) перебування в громадських місцях, на об’єктах торгівлі та побутового обслуговування,
у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях, а також у рекреаційних зонах;
14) контакту з тваринами (зокрема птахами, плазунами, комахами тощо) та рослинами (а також грибами, водоростями тощо), що призвело до ушкодження здоров’я або смерті потерпілих;
15) споживання (використання) нехарчової продукції.

Встановлення і розслідування нещасних випадків

Факт ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров’я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу. Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, чи був потерпілий у стані психічного розладу, алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Відповідно до п. 11 Порядку № 270 нещасні випадки (за винятком групових), які сталися з працівниками, розслідуються комісією, утвореною організацією, де працює потерпілий, у складі голови комісії — посадова особа, яку визначає керівник організації, і членів комісії — керівника відповідного структурного підрозділу, представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноваженого трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Рішення щодо розслідування нещасного випадку приймає керівник організації на підставі звернення потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, листка непрацездатності або довідки лікувально-профілактичного закладу.

У разі відмови організації провести розслідування нещасного випадку потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради), яка вирішує питання щодо проведення цього розслідування.

Згідно з п. 12 Порядку № 270 розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії. У разі потреби цей термін може бути продовжений керівником органу (орга- нізації), який призначив розслідування.

За результатами розслідування нещасного випадку або технічного розслідування причин виникнення аварії, пов’язаної з використанням газу в побуті, складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм), який затверджується керівником органу (організації), що проводив розслідування.

Акти за формою НТ, які складаються за результатами розслідування нещасних випадків з працівниками, зберігаються в організації разом з матеріалами розслідування протягом 45 років.

Частина 1 ст. 22 Закону № 77 містить вичерпний перелік страхових випадків, у разі настання одного з яких застрахованій особі, що працює за трудовим договором (контрактом), надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Зокрема, одним із таких страхових випадків є тимчасова непрацездатність внаслідок
захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві (п. 1).

Право на матеріальну допомогу

У застрахованих осіб, що працюють за трудовим договором (контрактом), відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 77 право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 77 допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування України (далі — Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця» від 26 червня 2015 р. № 440.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується Фондом застрахованим інвалідам, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС, починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до частини 1 статті 31 Закону № 77 є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 р. № 532/274/136-ос/1406.

Матеріальне забезпечення та соціальні послуги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 77 призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомоги по вагітності та пологах, які надаються за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 439).

Частиною 3 ст. 30 Закону № 77 передбачено, що рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затверджено постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23 червня 2008 р. № 25 (далі — Положення № 25). Згідно з п. 1.4 Положення № 25 Комісія із соціального страхування підприємства створюється при чисельності застрахованих осіб понад 15 працівників за наймом. При чисельності на підприємстві застрахованих осіб 15 і менше на загальних зборах працівників обирається уповноважений із соціального страхування підприємства. Уповноважений здійснює свої повноваження відповідно до Положення № 25.

Відповідно до п. 1.3 Положення № 25 організація роботи Комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства (далі — Комісія) здійснюється на паритетних засадах її членами, делегованими до неї роботодавцем та представником застрахованих осіб (представницькими сторонами). Представником застрахованих осіб є профспілкова організація підприємства, а за її відсутності — інший уповноважений орган, який представляє інтереси застрахованих осіб (представник). Згідно з п. 1.6 Положення № 25 Комісія підзвітна роботодавцю та представнику застрахованих осіб, а її робота в установленому порядку підлягає перевірці органами Фонду.

Основними обов’язками Комісії, відповідно до п. 2.2 Положення № 25, є:

– прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг або відмову в їх призначенні, а також припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково);
– розгляд підстави і правильність видачі та заповнення листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Відмова у наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності

Стаття 23 Закону № 77 містить вичерпний перелік підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
5) у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, зокрема й на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Джерело — журнал «Охорона праці і пожежна безпека» (№8)

Матеріали до теми


Періодичність психіатричних оглядів залежатиме від виду діяльності працівників
Деякі категорії осіб для виконання окремих видів діяльності мають періодично (кожні 12 місяців) проходити психіатричний огляд. Це часом ускладнює виконання ...