ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1 січня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 7 липня 2011 року № 3611-VІ (крім абзацу четвертого пункту 7 та пункту 14 розділу I цього Закону, які набувають чинності 1 січня 2015 року). Прийняття Закону започаткувало реформування галузі охорони здоров’я, оскільки сфера його дії поширюється не лише на державні і комунальні, а й на приватні заклади охорони здоров’я.
Відповідно до нової редакції статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (далі — Основи законодавства) медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати із цими закладами в цивільно-правових відносинах.
Змінами, внесеними до статті 69 Основ законодавства, передбачено проведенням медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності громадян лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці. Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності визначається Міністерством охорони здоров’я України.
Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності (далі — ЛН) чи іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність у зв’язку із хворобою, каліцтвом, доглядом за хворим членом сім’ї (у т. ч. за хворою дитиною), карантином, установленим санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника через хворобу на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико–соціальну експертну комісію (МСЕК) для визначення наявності і ступеня тривалої або постійної втрати працездатності, а також надання ЛН у зв’язку з вагітністю та пологами.
З урахуванням зазначених вище нововведень Міністерство охорони здоров’я України своїм наказом від 6 грудня 2011 року № 882 (набув чинності 17 лютого 2012 року) внесло зміни до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 року № 455 (далі — Інструкція).
ЗМІНИ ДО ІНСТРУКЦІЇ ПРО ПОРЯДОК ВИДАЧІ ДОКУМЕНТІВ, ЩО ЗАСВІДЧУЮТЬ ТИМЧАСОВУ НЕПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ГРОМАДЯН
1. Згідно з підпунктом 1.4.5 пункту 1.4 Інструкції право видавати ЛН мають лікуючі лікарі закладі в охорони здоров’я незалежно від формивласності та лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці.
2. Змінами до пункту 1.6 Інструкції передбачено, що видачадокументів, які засвідчують тимчасову непрацездатність особи, не може бути платною послугою в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності.
3. У новій редакції пункту 1.8 Інструкції зазначається, що ЛН видається і закривається в одному лікувально–профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів. За наявності показань для подальшого лікування іншим лікувально-профілактичним закладом має видаватися новий ЛН як продовження попереднього. Це дуже важливе уточнення, оскільки від нього залежить оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства. У такому разі оплата здійснюватиметься лише за першим ЛН.
4. Незайвим є доповнення до пункту 2.1 Інструкції, яким передбачено, що у разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності МСЕК видається ЛН, який обраховується в календарних днях.
Нагадаємо, що відповідно до пункту 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 439, оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства здійснюється за робочі дні (години), які припадають на календарні дні непрацездатності, вказані в ЛН. Це саме стосується й оплати наступних днів непрацездатності за рахунок кошів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Тобто ЛН видається на календарні дні і відлік перших п’яти днів розпочинається з першого дня, з якого видано цей ЛН, а його оплата здійснюється за робочі дні (години) згідно з графіком роботи підприємства, його структурного підрозділу або індивідуальним графіком працівника (якщо такий установлено), що припадають на дні тимчасової непрацездатності.
5. Важливим є доповнення до пункту 2.18 Інструкції, згідно з яким завідувач відділення закладу охорони здоров’я видає довідку довільноїформи, засвідчену його підписом і печаткою закладу охорони здоров’я, особам, направленим для проходження діагностичного обстеженняв закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, за відсутності ознак тимчасової непрацездатності. Це доповнення слід мати на увазі у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця, оскільки в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівникові видано ЛН або довідку в установлених законодавством випадках.
6. Інструкцію доповнено положенням, яке врегулювало питання видачі ЛН особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих у наслідок Чорнобильської катастрофи, на період лікування в санаторно–курортних закладах (п. 2.21 Інструкції).
7. Назву і положення розділу 3 Інструкції приведено у відповідність до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ (далі — Закон № 2240), що дає змогу видавати й оплачувати ЛН, видані для догляду за дитиною–інвалідом віком до 18 років (у попередній редакції цього розділу вік дитини-інваліда був обмежений 16 роками).
8. Нова редакція пункту 3.13 Інструкції дала змогу посилити соціальний захист працюючих осіб, оскільки передбачає видачу ЛН працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною віком до 3 років, дитиною-інвалідом віком до 18 років, не лише у разі хвороби матері, яка доглядала за цією дитиною, на період, коли вона за медичним висновком лікаря не може здійснювати догляд, а й у випадку перебування матері в пологовому будинку та у разі необхідності догляду за другою хворою дитиною.
Слід зазначити, що стаття 35 Закону № 2240, якою визначено підстави для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, пов’язує настання страхового випадку саме із хворобою матері, а не з пологами (вагітність і пологи не є хворобою).
Можливість видачі ЛН у разі необхідності догляду за другою хворою дитиною дає змогу вирішити, наприклад, таку ситуацію.
_________________________________________________________________________________________________________
Приклад
Мати, яка доглядає за двома малими дітьми віком 1 і 4 років, захворіла. Одночасно захворіла і старша дитина. До внесення змін до пункту 3.13 Інструкції видавався один ЛН для догляду за здоровою дитиною віком до 3 років на період непрацездатності матері. Для догляду за другою хворою дитиною, якщо вона навіть потребувала стаціонарного лікування, другий ЛН не видавався. Тепер ЛН для догляду за 4-річною дитиною на період її стаціонарного лікування може бути виданий іншому працюючому родичеві (бабусі, діду тощо). У такому випадку підставою для видачі ЛН є довідка з поліклініки чи стаціонару, що засвідчує захворювання матері.
___________________________________________________________________________________________________________
9. Нова редакція пункту 6.11 Інструкції призвела до виникнення протиріччя в чинному законодавстві. Цим пунктом передбачено видачу ЛН особам, які взяли під опіку дитину з пологового будинку, на період з дня оформлення опіки до дня закінчення післяпологової відпустки тривалістю 56 календарних днів, яка відраховується з дня народження дитини, зазначеного у свідоцтві про народження та рішенні суду про її усиновлення.
Слід зазначити, що статтею 17 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) не передбачено права опікунів на оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, яка надається на підставі виданого в установленому порядку ЛН.
Частиною 2 статті 38 Закону № 2240 також не передбачено надання допомоги по вагітності та пологах опікунам. Така допомога виплачується жінкам, які народили дитину, а також застрахованим особам, які усиновили дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження, за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів — для жінок, віднесених до категорій 1–4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Підставою для виплати допомоги по вагітності та пологах усиновителям є ЛН (а в разі роботи за сумісництвом — його копія, засвідчена в установленому порядку за основним місцем роботи) та рішення суду про усиновлення.
Разом з тим згідно зі статтями 18 і 20 Закону № 504 опікуни, які оформили опікунство над новонародженою дитиною, мають можливість до прийняття рішення суду про усиновлення цієї дитини оформити відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
