За чий рахунок слід лікуватися в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм? Хто та за які періоди виплачує допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням? За яких умов не оплачуються дні тимчасової непрацездатності та у яких випадках втрачається право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності?
За страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності згідно зі статтею 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105 (далі — Закон № 1105) надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
— допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
— допомога по вагітності та пологах;
— допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
— оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною)
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.
До страхових випадків, визначених у частині 1 статті 22 Закону № 1105, належать:
1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;
2) догляд за хворою дитиною;
3) догляд за хворим членом сім’ї;
4) догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
5) карантин, який накладено органами санітарно-епідеміологічної служби;
6) тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;
7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
8) перебування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві
Згідно з частиною 2 статті 22 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується ФСС застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності (установлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, визначених законодавством.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац другий ч. 2 ст. 22 Закону № 1105).
Кабінетом Міністрів України 26 червня 2015 року прийнято постанову № 440, якою затверджено Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця (далі — Порядок № 440), який набув чинності 17 липня 2015 року.
Отже, з 17 липня 2015 року перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються за рахунок коштів роботодавця залежно від страхового стажу застрахованої особи в розмірах, визначених частиною 1 статті 24 Закону № 1105.
У пункті 2 Порядку № 440 зазначено, що оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). При цьому витрати, пов’язані з оплатою днів тимчасової непрацездатності, відносяться до витрат підприємств, а для бюджетних установ — до їх видатків за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 440 підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку ЛН, а в разі роботи за сумісництвом — копія ЛН, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 1105 і пункту 4 Порядку № 440 дні тимчасової непрацездатності не оплачуються:
— у разі одержання застрахованою особою травм або захворювання при вчиненні нею злочину;
— у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
— за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
— за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
— у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
— за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, установлений для них лікарем, або не з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у т. ч. на ЛКК чи МСЕК, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності (ч. 2 ст. 23 Закону № 1105).
Згідно з абзацом другим пункту 5 Порядку № 440 застраховані особи, страховий стаж яких за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку становить, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, менше шести місяців, мають право на оплату днів тимчасової непрацездатності в розмірі, який визначається виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але не перевищує в розрахунку на місяць розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.
Автор — Микола Постернак, експерт із питань соціального страхування
Докладніше — у журналі «Довідник кадровика. Спецвипуск» № 3, 2016
