Юридична особа (платник податку на прибуток на загальних підставах) отримала лікарняний лист для розрахунку допомоги по вагітності та пологах від працівниці, яка працює в даній організації за сумісництвом на 0,75 ставки (6 годин) на посаді фінансового директора. Крім того, до належним чином завіреної копії лікарняного були надані довідки про середню заробітну плату з основного місця роботи та ще з двох організацій, де вона також працює за сумісництвом. При поданні заявки-розрахунку працівники Фонду соцстрахування заявили про можливість відмови у виплаті допомоги по вагітності та пологах у зв’язку з тим, що організація повинна довести факт відпрацювання працівницею 0,75 ставки (тобто 6 годин), враховуючи її працевлаштування ще в трьох організаціях. Фонд готовий зробити виплату допомоги за умови, що організація доведе реальність такого сумісництва, відсутність порушення прав особи, організації та Фонду.
Чи правомірні такі вимоги? Як підприємство може довести дійсно відпрацьований час сумісниці?
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, окрім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом.
При роботі за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір. Стороною трудового договору про роботу за сумісництвом на стороні власника (підприємства, установи, організації) може бути як інший власник (підприємство, установа, організація), так і той самий власник (підприємство, установа, організація), з яким працівник уклав трудовий договір про основну роботу. В останньому випадку трудові договори юридично не пов’язані між собою.
На сьогодні немає єдиного нормативно-правового акта, який би запроваджував обмеження на сумісництво на підприємствах усіх форм власності, окрім постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245, яка запроваджує обмеження на сумісництво тільки для працівників державних підприємств (листи Мінсоцполітики від 08.08.2008 р. № 243/06/186-08 та від 08.09.2011 р. № 731/13/84-11).
У свою чергу, зважаючи на те, що прийняття на роботу за сумісництвом – це оформлення окремого трудового договору, то облік робочого часу сумісника в табелі обліку робочого часу ведеться окремим рядком, тому підтвердженням відпрацьованого часу такого працівника буде саме згаданий табель.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III допомога з тимчасової непрацездатності призначається та надається застрахованій особі за рахунок сплачених страхових внесків за основним місцем роботи і за сумісництвом.
Пунктом 21 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266, передбачено, що застрахованій особі, яка працює за сумісництвом, допомога з тимчасової непрацездатності оплачується на підставі копії листка непрацездатності, виданого в установленому порядку, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.
Окрім того, постановою правління ФСС з ТВП від 22.12.2010 р. № 26 затверджено Порядок фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Порядок № 26). Цим Порядком передбачено, що підставою для фінансування страхувальників-роботодавців робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Відповідно до п. 7 Порядку № 26 при опрацюванні заяви-розрахунку робочі органи Фонду перевіряють правильність заповнення реквізитів, наявність даних про страхувальника в Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування, дані про сплату ним єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку здійснюють фінансування страхувальників.
Виходячи з вищенаведених норм, жодним нормативно-правовим актом не передбачено вимоги подання додаткових документів для здійснення фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності страхувальників для надання ними матеріального забезпечення. Отже, в даній ситуації працівники Фонду неправомірно вимагають довести, чи дійсно сумісниця відпрацювала весь час.
