«Ми є тим, що ми їмо». В цю думку чомусь вкладають здебільшого біохімічний зміст, тоді як вона містить й інший доволі цікавий аспект: ми творимо їжу — їжа творить нас. Адже не міг шашлик народитися в Норвегії чи лечо — в Ірландії. Кожен народ протягом століть добирав, компонував і плекав власну кухню, пишаючись нею, як своєю мовою, піснями і танцями. Так кулінарна складова стала невід’ємною частиною народної культури.
Нині процеси глобалізації не оминули й кулінарну індустрію. Візьміть хоча б численні японські, китайські, мексиканські, в’єтнамські, індійські ресторани і кафе, що повідкривалися останнім часом у Києві. Це погано? Це добре, бо дає змогу, не виїжджаючи з рідного міста, здійснити своєрідну кулінарну навколосвітню подорож, краще зрозуміти смаки й уподобання інших народів, а відтак — і їхню ментальність. Але — «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
З нас часто кепкують за любов до сала. На здоров’я! Це анітрохи не гірше, ніж бути «бульбашами», «мамалижниками», «макаронниками», «жабоїдами», «ковбасниками» тощо. Насправді ж ми — та й не тільки ми — знаємо, що асортимент української кухні — один з найбагатших у світі. Однак і в ньому є «страва страв» — Його Величність Борщ. І можна тільки вітати, коли шану цьому гетьману нашої кулінарії складають на фестивалях у Борщові, Ірпені, інших містах і містечках країни. Показовими у цьому відношенні стали змагання за встановлення рекордів у приготуванні борщу у великих ємкостях. Межу столітрових казанів уже давно минули, нині найбільшим є 1000-літровий. Чи, вірніше,— був…
На початку жовтня у селі Чубинському, що поблизу автотраси Київ—Бориспіль, у рамках Міжнародної аграрної виставки-ярмарку «Золота осінь» борщ із 25 складників готувався у п’ятитонному (!) котлі. Тим самим встановлено не тільки вітчизняний, а й світовий рекорд.
Далі діло було «за малим» — наповнити котел 2500 літрами води і 1500 кілограмами почищених, нарізаних, нашинкованих, протушених, приварених, пасерованих продуктів.
Та мати котел і продукти — ще не означає зготувати смачний борщ. Скласти правильні пропорції інгредієнтів, розробити технологію приготування справді «гуліверівської» страви — задачка не для початківців, потрібні професіонали найвищого гатунку. До справи взялася бригада кухарів ресторану одного з відомих київських готелів.
Зазначимо, що крім високої кухарської майстерності їм знадобилися й неабиякі фізичні кондиції, адже довелося завантажувати, перемішувати і вивантажувати 250 кг буряку, 250 кг капусти, 80 кг моркви, 350 кг картоплі, 90 кг цибулі, 140 кг квасолі, 20 кг «антонівки». Згідно з прислів’ям про «не один пуд солі» в борщ її всипали 27 кілограмів. А під кінець підсмачили ще 37 кілограмами сала, перетертого з часником.
«Уміла готувати, та не вміла подавати», — організаторам «Борщ-Фесту» дуже хотілося уникнути такої характеристики. І в цьому допомогли 150 студентів-волонтерів із Київського національного торговельно-економічного інституту. У якості офіціантів вони чудово впоралися з обслуговуванням тисяч гостей, які частувалися борщем за 140 столами.
Словом, успіх фестивалю кували сотні прихильників українського борщу. Їхні зусилля відзначено не лише дипломами «Книги рекордів України» — акредитованого представника «Книги рекордів Гіннесса», а й щирою вдячністю гостей «Борщ-Фесту».
А борщик таки дійсно видався на славу!
Фото: Василь Артюшенко
За матеріалами “Дзеркало тижня”
