На думку Міністерства праці та соціальної політики, що викладена в листі від 17.06.2011 року № 9/242пд, робота на умовах неповного робочого часу не тягне жодних обмежень трудових прав працівників. Проведення роботодавцем заходів щодо змін в організації виробництва і праці, в т. ч. зміна режиму роботи, належить виключно до його компетенції.
Роботодавець має право на встановлення неповного робочого часу для всього підприємства або окремих структурних підрозділів або окремих працівників. При цьому він може встановити неповний робочий час тільки в разі, якщо на підприємстві виробляються зміни в організації виробництва і праці, та за умови дотримання процедури, передбаченої частиною третьою ст. 32 КЗпП. Про зміну істотних умов праці (встановлення або скасування неповного робочого часу) працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кількості днів роботи протягом тижня; одночасного зменшення кількості годин роботи протягом дня та кількості робочих днів протягом тижня. У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Таким чином, якщо неповний робочий час встановлено на підприємстві з дотриманням вищевказаних норм законодавства, то порушень законодавства про працю не вбачається.
