Роботодавець може (тобто має право, а не зобов’язаний) задовольняти прохання працівника встановити йому неповний робочий час, окрім випадків, безпосередньо визначених частиною першою статті 56 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Згідно з цією статтею, роботодавець зобов’язаний задовольнити прохання працівниці на встановлення їй неповного робочого дня чи неповного робочого тижня, якщо остання належить до: вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда (до 18 років), зокрема таких, що перебувають під їхнім опікуванням, або жінок, які доглядають за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
З огляду на ст. 1861 КЗпП є категорії працівників яким власник зобов’язаний також встановити неповний робочий час. Гарантії, встановлені, зокрема статтею 56 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.
Щодо інших працівників, які працюють у відповідному режимі робочого часу, роботодавець має право не задовольняти їхнє прохання на встановлення їм неповного робочого часу чи звичайного режиму роботи.
Слід наголосити, що зміна режиму роботи в порядку, визначеному статтею 56 КЗпП, може бути проведена попри те, чи впроваджує роботодавець зміни в організації виробництва і праці або чи мають місце інші причини, які зумовлюють потребу проведення таких змін.
Для того щоб установити неповний робочий день чи неповний робочий тиждень або перевести працівника у звичайний режим роботи з режиму неповного робочого часу в порядку, визначеному названою законодавчою нормою, достатньо лише згоди сторін трудового договору.
Необхідно зазначити, що неповний робочий час це і неповний робочий день, неповний робочий тиждень і неповний робочий місяць. Наприклад у нашому конкретному випадку, йдеться про неповний робочий день, з 9.00 до 13.00. Припустимо, що сторони дійшли згоди про встановлення працівникові неповного робочого часу, працівник пише заяву такого змісту: «Прошу встановити мені неповний робочий час із режимом роботи: з понеділка по п’ятницю — 4 години (з 9.00 до 13.00), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
За заявою працівника роботодавець видає наказ (розпорядження) про встановлення працівниці неповного робочого часу такого змісту: «ПЕТРЕНКО Галині Михайлівні, бухгалтеру, з 26 грудня 2016 року встановити неповний робочий час із режимом роботи: з понеділка по п’ятницю — 4 години (з 9.00 до 13.00), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу».
У разі встановлення працівникові неповного робочого часу необов’язково видавати наказ про внесення змін до штатного розпису щодо виведення 0,5 ставки. У разі необхідності на цю посаду може бути прийнято ще одного працівника на умовах неповного робочого часу (до 0,5 ставки).
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Працівник має право на відпочинок, тобто на відпустку, на оплату «лікарняного», на інші права, передбачені трудовим законодавством.
