Працівника звільнено з роботи 03.11.2014 у зв’язку з недостатньою кваліфікацією, яка перешкоджає продовженню цієї роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП).
На підставі заяви звільненого працівника від 21.11.2014 та відповідно до наказу директора міськрайонного центру зайнятості від 21.11.2014 цьому працівникові було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.
За рішенням суду від 10.02.2015 працівника з 04.11.2014 було поновлено на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Від міськрайонного центру зайнятості надійшла вимога про повернення підприємством незаконно отриманої працівником допомоги по безробіттю в розмірі 3623,20 грн.
Чи правомірно було призначено допомогу по безробіттю і чи зобов’язане підприємство виконати вимогу міськрайонного центру зайнятості, якщо відповідно до рішення суду працівникові виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12 345,80 грн.?
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (Закон № 5067) статус безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова і здатна приступити до роботи.
Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 (Порядок № 198). Відповідно до вказаного Порядку статус безробітного надається особам, зазначеним у ч. 1 ст. 43 Закону № 5067, з першого дня реєстрації в центрі зайнятості на підставі заяви за формою, затвердженою Міністерством соціальної політики України, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до ст. 46 зазначеного Закону. Рішення про надання статусу безробітного чи відмову в наданні такого статусу ухвалює центр зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів із дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.
Умови й тривалість виплати допомоги по безробіттю визначено ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (Закон № 1533). Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу відповідно до ч. 1 цієї статті мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Якщо ж страховий стаж протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить менше шести місяців або така особа була звільнена з останнього місця роботи з підстав, передбачених пп. 3, 4, 7 і 8 ст. 40, ст. 41 і 45 Кодексу законів про працю України (КЗпП), то вона відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 1533 має право на допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі незалежно від страхового стажу. Право на допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі має також молодь, яка закінчила або припинила навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце (у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних), та зареєстровані внутрішньо переміщені особи, які не мають документів, потрібних для надання статусу безробітного, — до отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж.
Треба знати!
Відповіднодо п. 1 постанови правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю» від 12.04.2012 № 327 мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2015 р. становить 544 грн. У разі якщо розмір допомоги по безробіттю, розрахований застрахованій особі, зазначеній у ч. 1 ст. 22 Закону № 1533, відповідно до ч. 1 ст. 23 цього Закону, менший за 80 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом, допомога по безробіттю такій особі виплачується в розмірі 80 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Допомога по безробіттю за загальним правилом виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості (ч. 3 ст. 22 Закону № 1533). Однак це правило не поширюється на осіб, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин. Допомога по безробіттю таким особам призначається відповідно до чч. 1 і 2 ст. 23 Закону № 1533, і її виплата починається з 91-го календарного дня (ч. 4 зазначеної статті).
Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону № 1533 виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі:
1) працевлаштування безробітного;
2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;
3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;
4) відрахування з навчального закладу;
5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
6) набуття законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у т. ч. на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;
8) призначення виплати на підставі документів, у яких містяться неправдиві відомості;
9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;
11) зміни місця проживання;
12) закінчення строку виплати допомоги;
13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості протягом 30 і більше календарних днів;
14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у т. ч. осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності);
15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
16) смерті безробітного.
Частиною 4 ст. 35 Закону № 1533 передбачено, що з роботодавця утримуються:
• сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду;
• незаконно виплачена безробітному сума забезпечення в разі неповідомлення про його прийняття на роботу;
• незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.
Відповідно до підп. 9 п. 6 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 № 19/2013, Державна служба зайнятості України для виконання покладених на неї завдань має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Статтею 235 КЗпП передбачено, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі зазначений орган одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, ухвалює рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Висновки:
У разі поновлення на роботі за рішенням суду незаконно звільненого працівника, якому після такого звільнення в установлених законом порядку та розмірах виплачувалася допомога по безробіттю, роботодавець добровільно або на підставі рішення суду маєповернути Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному, незалежно від виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Як свідчить судова практика, суди зазвичай задовольняють позови територіальних органів Державної служби зайнятості України про стягнення з роботодавця суми страхових коштів та вартості соціальних послуг, наданих безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Такі справи розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Стаття надана редакцією газети «Кадри і зарплата»
спеціально для інтернет-порталу «Всеукраїнська асоціація кадровиків»
(детальніше — журнал «Кадри і зарплата» № 9, 2015)
Микола Бойко,
доцент Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка
