Чи може роботодавець відмовити працівникові, який хоче взяти відпустку, щоб поїхати в інший регіон?


Як роз’яснює Міністерство економіки України, надання відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтею 25 Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон №504), здійснюється роботодавцем в обов’язковому порядку за ініціативою працівника, а надання відпусток, передбачених статтею 26 вищезгаданого закону здійснюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 10 Закону №504 черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:

  • особам віком до вісімнадцяти років;
  • особам з інвалідністю;
  • жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
  • жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
  • одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
  • дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
  • ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
  • ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
  • батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;
  • в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Водночас на нашу думку, в умовах воєнного часу роботодавець має право відмовляти працівникам, задіяним до робіт з підтримання критичної інфраструктури та життєзабезпечення, у випадках, коли це прямо не заборонено законом.

Відмова у наданні працівнику відпустки має бути пов’язана з необхідністю виконувати певний обсяг робіт, який спрямований на забезпечення безпеки та обороноздатності держави. В інших випадках навпаки доцільно надавати працівникам за їх бажанням щорічні, соціальні відпустки та відпустки без збереження заробітної плати.

Джерело: Міністерство економіки України

Матеріали до теми


Заброньовані особи: їх відрядження за кордон в умовах воєнного стану
Ця категорія зазначена в статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також у пункті 26 Постанови Кабінету ...
Держпраці розробила проєкт розслідування нещасних випадків внаслідок воєнних дій
Державною службою України з питань праці розроблено та надіслано на погодження до Міністерства економіки України проєкт постанови Кабінету Міністрів України ...
Безвісти зниклий мобілізований працівник та виплата середнього заробітку
Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України, на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством ...