Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Також у пункті 2 частини першої статті 9 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» зазначено, що час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Тож після демобілізації працівник має право на щорічну основну відпустку на підприємстві, на якому він працював на час призову або укладання контракту. Цим правом він може скористатися будь-коли (і навіть відразу після демобілізації). У разі звільнення незалежно від підстав працівник може отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
Джерело: Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці
