Простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Відповідно до статті 22 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.
Тобто якщо застрахована особа не здійснює трудову діяльність (підприємство не працює та не оформлено простій), відповідно не отримує заробітну плату й утрачає право на матеріальне забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання страхового випадку.
Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Якщо під час простою підприємства не з вини працівника застрахована особа отримує заробітну плату в розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки, у такому випадку право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності в разі настання страхового випадку зберігається. Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Реєструйтеся на мінікурс «Допомога по тимчасовій непрацездатності: організація процесу отримання».
