| Ексклюзивне інтерв’ю з президентом Асоціації адвокатів України Олегом Рачуком та проектним менеджером Офісу реформ Кабінету Міністрів України, головою Комітету з трудового права Асоціації адвокатів України Ольгою Макогон про особливості змін на ринку праці. |  |
— Сьогодні ринок праці є певним відображенням соціально-економічної ситуації в країні і, звісно, реагує на її погіршення чи покращення. Як ви вважаєте, чому саме зараз реформа ринку праці є настільки затребуваною?
— О. М. Будь-які зміни розпочинаються з роздумів над необхідністю таких змін. Кожен з нас бажає, щоб ми жили у країні з широкими можливостями, щоб кожен мав належні умови праці. Перше, з чого ми розпочинаємо такі роздуми, — це пошук того, хто повинен сприяти отриманню нами благ чи в цілому забезпечити нас благами. За останні два десятиріччя ми настільки звикли шукати винних, вести засуджуючу риторику та критикувати державу, що самі ж гальмуємо власний розвиток і самореалізацію, перекладаючи відповідальність на державних службовців, роботодавців, підприємців та багатьох інших. Проте ми не часто замислюємось над тим, скільки необхідно докладати зусиль для досягнення бажаного результату. Однією з важливих причин для проведення реформи ринку праці є зміна особистого ставлення до своєї праці та її результатів.
Для того щоб було зрозуміло, чому треба проводити реформу ринку праці, уявіть, що «ринок праці» — це старий будинок, навколо якого відбувається інтенсивна забудова нових будівель, як-от «правила ведення бізнесу», «стандарти освіти» та багато інших. Наш будинок намагаються відремонтувати, як поточні умови ринку праці, але через інтенсивність забудови з’являються та проявляються нові ознаки руйнування. Вибір рано чи пізно стає очевидним: замість постійних внесків у ремонт старої будівлі безпечніше зробити внесок у будівництво нового будинку, використовуючи сучасні технології та матеріали. Зміна правил ведення бізнесу, розвиток умов для діяльності малих та середніх підприємств, удосконалення стандартів професійної та вищої освіти, без врахування особливостей ринку праці та сфери зайнятості, не матиме бажаного політичного, економічного, соціального результату.
Офіційна статистика свідчить про великий потенціал ринку праці. Зокрема, у 2016 році в Україні налічувалось 17 955,1 тис. осіб працездатного віку, проте лише 16 276,2 тис. громадян перебувають на обліку як зайняте населення. Потенціал — 1678,2 тис. осіб, які офіційно вважаються безробітними. Також варто враховувати, що у неформальному секторі економіки зайнято 3961,2 тис. осіб. Офіційно за кордоном у 2016 році було працевлаштовано 79 203 громадянина України. Звичайно, немає офіційної статистики щодо кількості громадян України, які нелегально працюють в інших країнах. Проте навіть такі дані свідчать, що змін потребують можливості, які надаються працівникам і роботодавцям для того, щоб легальна зайнятість існувала і розвивалась. Ще важливіше переосмислити і фактично змінити обсяг державного втручання та участі на ринку праці. Очевидно те, що боротись з нелегальною зайнятістю виключно шляхом пропозиції високих санкцій та посилення нагляду ні до чого не призведе. Тому необхідність реформування ринку праці сьогодні постала так гостро.
— Чи є певний ризик того, що приведення ринку праці у відповідність до ринкових умов обмежить можливості працівників для захисту своїх прав та інтересів?
— О. Р. Не можу погодитись з тим, що зміна правил регулювання ринку праці негативно відобразиться на інтересах працівників. Я вбачаю у цих змінах можливості для розвитку та підвищення стандартів розв’язання трудових конфліктів та спорів. Ми звикли до того, що у випадку виникнення трудового конфлікту працівника притягують до дисциплінарної, матеріальності відповідальності, або в порядку, визначеному КЗпП для розгляду індивідуальних трудових спорів. У зв’язку з консервативністю чинного трудового законодавства працівники і роботодавці не розглядають багато можливостей, які пропонуються кращою світовою практикою для розв’язання трудових спорів та конфліктів. Наприклад, якщо ми говоримо про вирішення господарських, цивільних, сімейних спорів, то згадуємо і використовуємо альтернативні методи розв’язання спорів, як-от фасилітація, медіація, арбітраж, укладення договору примирення та ін. Майже кожен господарський та цивільно-правовий договір містить умову, що сторони вживають усіх можливих заходів із метою розв’язання спорів, які виникають між сторонами. Так чому ж працівники та роботодавці нехтують таким правом? На нашу думку, приведення ринку праці у відповідність до ринкових умов сприятиме популяризації нових можливостей для захисту працівниками та роботодавцями своїх прав та інтересів у договірному порядку…
Повна версія інтерв’ю — у журналі «Довідник кадровика» № 9, 2017.
