...
Реєструйся

Оплата праці понад встановлену норму годин в умовах неповного робочого часу


В умовах економічної нестабільності підприємці намагаються оптимізувати витрати, використовуючи різноманітні інструменти в рамках чинного законодавства. Економити роботодавці починають на найуразливішому для кожного з нас – заробітній платі. Враховуючи важливість набутого людського капіталу, соціально-орієнтовані підприємства обирають якомога м’якіші способи досягнення цілей економії

Одним з таких способів є тимчасовий перехід персоналу на неповний робочий час – неповний робочий день, неповний робочий тиждень, або комбінація і того, і іншого. Згідно зі ст. 32 КзПП, переведення персоналу на роботу в умовах неповного робочого часу підпадає під визначення зміни істотних умов праці. Саме тому працівники мають бути попереджені про такі зміни не пізніше ніж за два місяці. Керуючись ст. 56 КзПП оплата праці при неповному робочому часі провадиться пропорційно відпрацьованому часу. При цьому, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, окремим працівникам іноді доводиться працювати понад встановлену на підприємстві денну норму годин чи у вихідні та святкові дні. Та чи завжди це відповідає нормам чинного трудового законодавства?

Питання щодо оплати праці понад денну норму годин чи у вихідні та святкові дні при роботі на умовах неповного робочого часу законодавчо не врегульовано. При роботі на умовах неповного робочого тижня для працівників встановлюється додатковий вихідний день. Та чи є він вихідним в розумінні ст.107 КзПП, і як оплатити роботу в такий «вихідний»?

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. №13 не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня. Використовуючи аналогію закону, те ж саме можна сказати і про роботу в умовах неповного робочого тижня.

Розглянемо ситуацію, коли працівник на умовах неповного робочого тижня, який працює по 8 годин в понеділок, вівторок та середу, за виробничої необхідності вийшов на роботу в четвер, п’ятницю та суботу – за тиждень він відпрацював 48 годин із 40 законодавчо встановлених. Незважаючи на різницю в 8 годин, в межах місяця такий працівник не перевищив законодавчо встановлену норму, так як решту часу працював у звичному графіку (три дні на тиждень по 8 годин). На основі вище вказаної постанови можна стверджувати, що четвер і п’ятницю такому працівнику буде оплачено в одинарному розмірі, без надання додаткового дня відпочинку. Та як оплатити суботу? Адже тижнева норма перевищена, хоча місячна норма виконана без перевищення законодавчо встановлених норм. І хоч це питання й досі законодавчо не врегульовано, зважаючи на те, що робота у вихідні дні є скоріше винятком, а не постійною практикою на підприємствах, в яких встановлено неповний робочий час, експерти EBS рекомендують оплачувати таку роботу враховуючи умови ст.107 КзПП. Так, якщо працівник перевищив норму робочого часу, затверджену на підприємстві, але таке перевищення було в рамках законодавчо встановленої норми робочого часу, оплата провадиться у одинарному розмірі. Якщо ж працівником відпрацьовано більше, ніж законодавчо встановлена норма робочого часу, таке перевищення повинно оплачуватись у подвійному розмірі.

Зовсім інша ситуація, якщо працівникам установлений неповний робочий день, а фактично відпрацьовується більше затвердженої підприємством денної норми годин. Наприклад, якщо роботодавцем установлено 6-годинний робочий день, а працівник відпрацьовує 8 годин, тобто в межах законодавчо затвердженої денної норми робочого часу, оплата за 2 години перевищення розраховується в одинарному розмірі. А що робити у ситуації, коли фактично відпрацьовано 10 годин? По-перше, потрібно враховувати обмеження ст.62-65 КзПП по залученню до надурочних годин тільки у виняткових випадках згідно вичерпного переліку, заборони праці надурочно визначених категорій персоналу та дотримання граничних норм роботи надурочно. По-друге, в будь-якому випадку згідно ст. 106 КзПП оплата праці понад встановлену законодавством денну норму робочого часу повинна провадитись у подвійному розмірі.

Враховуючи вище викладене, можна зробити висновок про те, що підприємства досить часто зіштовхуються з ситуаціями, вирішення яких не передбачене чинними нормами законодавства України. Саме тому керівництву постійно необхідно оперативно приймати рішення в умовах існуючих законодавчих норм. Адже наведені ситуації не є вичерпними, і життя постійно підкидає нові випадки до яких потрібно бути готовими.

EBS