Припинення трудових відносин у разі смерті працівника


Як правильно оформити наказ про припинення трудового договору у зв’язку зі смертю працівника та внести запис до його трудової книжки?
Як визначити  дату припинення трудового договору з працівником?
Хто може отримати трудову книжку і належні кошти?

Припинення трудових відносин у разі смерті працівника — одна з найскладніших кадрових процедур. Ознайомившись з матеріалом, ви дізнаєтесь, як уникнути помилок, яких найчастіше припускаються спеціалісти з персоналу при оформленні кадрових документів у разі смерті працівника.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Трудовим законодавством передбачено лише звільнення з роботи або припинення трудового договору, а от таке поняття, як «звільнення у зв’язку зі смертю» відсутнє. Тому на практиці в разі смерті працівника трудовий договір припиняється.

У листі № 230/06/186­15 зазначено, що в КЗпП не передбачено підстав для розірвання трудового договору у разі смерті працівника. У цьому випадку припинення трудового договору провадиться на підставі норм трудового законодавства з урахуванням норм цивільного законодавства.

Бувають випадки, коли працівник помер у свій вихідний день, під час відпустки, коли перебував на «лікарняному» або у відгулі, був звільнений від роботи у зв’язку з призовом за мобілізацією. Звісно, за таких умов інформацію про смерть працівника можуть повідомити (телефоном чи в усній формі) підприємству, установі, організації (далі — підприємство) із запізненням колеги або родичі чи сусіди померлого, які, можливо, нададуть документи, як­от: листок непрацездатності, лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) або фельдшерську довідку про смерть (форма № 106­1/о), затверджені Наказом № 545.

Припинення трудових відносин з померлим відбувається лише на підставі свідоцтва про смерть,виданого РАЦС або виконавчим органом сільської, місцевої або міської ради, як підтвердження факту смерті. Лише свідоцтво про смерть є підставою для оформлення наказу про припинення трудового договору.

Доцільно зробити копію свідоцтва про смерть та засвідчити її печаткою підприємства або відділу кадрів і відміткою про засвідчення копії, яка повинна містити фразу: «Згідно з оригіналом», назву посади особи, яка завіряє копію, її підпис, розшифрування підпису (ініціали та прізвище) та дату засвідчення копії.

ВИПАДКИ ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ У РАЗІ СМЕРТІ ПРАЦІВНИКА

Смерть працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1232 нещасні випадки під час виконання трудових обов’язків, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків, підлягають розслідуванню.

Згідно із підпунктом 6 пункту 16 Порядку № 1232 обставинами, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов’язані з виробництвом, є природна смерть, смерть від загального захворювання або самогубство (крім випадків, зазначених у пункті 15 Порядку № 1232), що підтверджено висновками судово­медичної експертизи та/або відповідною постановою про закриття кримінального провадження.

Отже, комісія з розслідування нещасних випадків може визнати такий нещасний випадок не пов’язаним з виробництвом, якщо за висновком судово­медичної експертизи смерть є природною або від загального захворювання. І в цьому випадку акт про нещасний випадок,пов’язаний з виробництвом (форма Н­1), не складається.

Для членів родини померлого працівника це може означати, що вони не матимуть права на страхові виплати на випадок нещасного випадку від Фонду соціального страхування  України (далі — Фонд).

Смерть працівника під час хвороби

Лікувальна установа закриває листок непрацездатності у зв’язку зі смертю. Але важливо пам’ятати, що листок непрацездатності з відміткою про його закриття у зв’язку зі смертю не є підставою для видання наказу про припинення трудового договору у зв’язку зі смертю, бо, як вже було зазначено, такою підставою є лише свідоцтво про смерть.

Листок непрацездатності померлого працівника заповнюється особою, відповідальною за табельний облік, і працівником кадрової служби у відповідних розділах та передається до бухгалтерії підприємства для розрахунку та оплати належних виплат, які видаються найближчим родичам померлого працівника, якщо вони з’являться на підприємство.

Згідно з частиною 4 статті 32 Закону № 1105 призначене, але не одержане у зв’язку зі смертю застрахованої особи матеріальне забезпечення (за листком непрацездатності) виплачується членам сім’ї, які проживали разом з нею, або спадкоємцям. Якщо це матеріальне забезпечення не одержано застрахованою особою своєчасно, воно виплачується за минулий час у розмірі, встановленому на момент настання страхового випадку.

Смерть працівника, який був звільнений від роботи у зв’язку з призовом за мобілізацією

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 2232 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому Положенням № 1153.

Згідно з пунктом 7 Положення № 1153 військова служба закінчується у разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до статті 119 КЗпП, за працівниками, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, та загинули під час проходження військової служби, зберігається місце роботи, посада і виплачується середній заробіток до дня оголошення судом їх померлими.

Тобто роботодавець зобов’язаний працівникові, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, до дня оголошення судом його померлим зберігати місце роботи, посаду і виплачувати середній заробіток.

Визнання судом працівника безвісно відсутнім або оголошення померлим

На практиці рідко трапляються випадки, коли роботодавець звертається до суду для визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Частіше таке рішення суди приймають за заявами рідних та близьких. Однак, якщо роботодавець вимушений здійснювати таку процедуру, йому потрібно пам’ятати про таке.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою здійснюється за судовим рішенням на підставі встановлення кількох юридичних фактів:

— відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу;

— відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами;

— закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування особи. Порядок обчислення зазначеного строку залежить від того, чи можливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи. Якщо такий день можна встановити (отримання листа, телефонна розмова, від’їзд з місця постійного або тимчасового проживання тощо), початок перебігу річного строку починається з дня, наступного за днем одержання таких відомостей (ст. 253 ЦКУ). У випадку можливості встановити місяць одержання останніх відомостей про зниклу особу, річний строк починається з першого числа наступного місяця. Якщо і місяць залишається невідомим, цей строк починає спливати з першого січня наступного року.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Із урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою із дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Отже, як і визнання працівника безвісно відсутнім, оголошення працівника померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання, за місцем роботи і місце перебування якої невідоме.

Варто звернути увагу, що оголошення особи померлою відрізняється від процедури встановлення в судовому порядку факту смерті. В останньому випадку заінтересовані особи звертаються до суду внаслідок того, що орган РАЦС відмовляє в реєстрації юридичного факту смерті, незважаючи на те, що існують докази настання смерті особи в певний час і за певних обставин. Оголошення ж особи померлою засновується не на факті смерті, а на його презумпції.

Згідно зі статтею 47 ЦКУ правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Разом з тим варто зважати на те, що рішення суду про оголошення особи померлою засновується не на чітко встановленому юридичному факті смерті особи, а лише на його презумпції. Тому правові наслідки, встановлені вищезазначеною статтею, слід розглядати як такі, що в будь­який момент можуть бути змінені або скасовані у разі появи особи.

Справи про оголошення особи померлою розглядаються судом в порядку окремого провадження відповідно до статей 246–250 ЦПКУ. Після набрання чинності рішення суду надсилається органу РАЦС для реєстрації смерті фізичної особи.

З повною версією статті можна ознайомитися вжурналі «Довідник кадровика» № 9, 2017

Лариса КРАСОВСЬКА, начальник сектору кадрового обліку відділу персоналу ТОВ «НАШ ПРОДУКТ ПЛЮС», володар звання «Кадровик року’2016»

Придбати журнал Архів номерів