АКТУАЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
| Яким документом підтверджується факт проживання особи на територіях радіоактивного забруднення? |
| Хто його видає? |
| Яке місце проживання вважається постійним? |
| Пенсійний фонд України відмовив у призначенні пенсії за віком зі скороченням пенсійного віку особі, яка проживала на території радіоактивного забруднення. Чи правомірні дії Фонду — дізнаємося, розглянувши постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року в адміністративній справі за № 572/1003/17. Обставини, викладені в позовній заяві |
У березні 2017 року позивач О. звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області (далі — Фонд) з письмовою заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі — Закон № 796) та надав відповідні документи.
21 квітня 2017 року Фонд надіслав позивачеві О. листа про відмову в призначенні пенсії з тих підстав, що довідка Любиковицької сільської ради про підтвердження періодів проживання позивача О. в зоні посиленого радіоекологічного контролю суперечить даним його паспорта, а надане рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року про встановлення факту проживання без реєстрації не містить зобов’язань щодо призначення пенсії.
Позивач О. вважав, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є протиправним.
Обставини справи, встановлені судом під час судового розгляду
З 2 липня 1985 року по 21 грудня 1987 року позивач А. працював водієм тресту «Уренгойдорбуд» у районі Крайньої Півночі. Після того як він відпрацював один рік, йому надали відпустку тривалістю 20 днів — із 7 по 26 липня 1986 року, яку він провів у с. Любиковичі Сарненського району Рівненської області.
21 грудня 1987 року позивач. О. був звільнений із посади водія в районі Крайньої
Півночі, а 23 грудня 1987 року він повернувся додому в с. Любиковичі, однак постійне місце проживання зареєстрував лише 15 січня 1988 року, тобто 23 дні проживав без реєстрації.
З 5 лютого 1988 року по 14 вересня 1989 року позивач О. працював водієм у центральній районній лікарні, на маслоробному комбінаті. При цьому він постійно проживав у с. Любиковичі.
З 1 жовтня 1989 року позивач О. навчався в Івано-Франківській спеціальній середній школі міліції МВС СРСР. Під час навчання у школі міліції в період з 15 травня по 7 серпня 1991 року проходив стажування на посаді дільничного інспектора міліції районного відділу внутрішніх справ і обслуговував населені пункти Любиковицької та Стрільської сільських рад Сарненського району. При цьому він постійно проживав у с Любиковичі. Загалом стажування тривало 2 місяці 24 дні.
Після закінчення навчання позивач О. 1 вересня повернувся додому в с. Любиковичі, де проживав без реєстрації загалом 2 місяці 11 днів. До того ж факт постійного проживання у с. Любиковичі без реєстрації підтверджено рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року.
Посилаючись на наведене, у травні 2017 року позивач О. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним рішення Фонду про відмову в призначенні пенсії…
Продовження матеріалу читайте в журналі «КАДРОВИК.UA» № 12, 2018.
Лариса Сидорова,
юрист, експерт із цивільного права
