Роз’яснення Держпраці щодо примусу працівника до звільнення


Право на працю – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України). Примус працівника до звільнення з роботи є протизаконним, оскільки Конституція України гарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43). Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення цілого ряду вимог до порядку припинення трудового договору.

Так, розірвати трудові відносини можна тільки за наявності на те законних підстав. Перелік таких підстав закріплений у Кодексі законів про працю України (далі — КЗпП).

Ще одна болюча тема, з якою стикнулися кадрові служби у незвичних умовах праці. За останній місяці редакція отримала безліч запитань щодо правомірності звільнення під час карантину, і не тільки від фахівців, а й від працівників. Усі відповіді на них ви отримаєте у записі вебінару «Звільнення під час карантину». Замовляйте з 60% знижкою до Дня народження «КАДРОВИК.UA»

Зокрема, відповідно до положень ст. 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є:

•  угода сторін;

•  закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

•  призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

•  розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

•  переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

•  відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

•  набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

•  підстави, передбачені контрактом;

•  підстави, передбачені іншими законами.

Таким чином, примус до звільнення — протизаконна дія роботодавця, що належить до порушення законодавства про працю.

Відповідно до положень статті 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.