Чи має право роботодавець відмовити працівникові у звільненні на підставі частини третьої статті 38 КЗпП? У який строк працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору? У яких випадках поновлюється пропущений строк звернення до суду?
Працівник подав заяву про надання відпустки з подальшим звільненням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП (роботодавець не виконує вимог законодавства), однак йому відмовили. Чи правомірна така відмова — дізнаємося, розглянувши ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про звільнення працівника за власним бажанням у разі невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю» від 20 січня 2016 року № 6-25976св15.
ОБСТАВИНИ, ВИКЛАДЕНІ В ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
У вересні 2014 року позивач В. звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв’язок» (далі — ПрАТ) про звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги, «відпусткових», середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Позивач В. зазначав, що з 2008 року перебував із відповідачем у трудових відносинах.
23 квітня 2013 року позивач В. звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки з подальшим звільненням з роботи на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), однак відповідач його не звільнив, відповідних сум не виплатив, трудової книжки не повернув, чим порушив його трудові права та завдав моральної шкоди.
Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, позивач В. просив зобов’язати відповідача після закінчення відпустки звільнити його з роботи 20 травня 2013 року через видання наказу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП, стягнути вихідну допомогу в розмірі 9197 грн. 28 коп., «відпусткові» за 27 календарних днів у розмірі 3849 грн. 93 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за часзатримки видачі трудової книжки в розмірі 71 152 грн. 41 коп., а також 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПІД ЧАС СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
Судом установлено, що з вересня 2008 року позивач В. перебував із відповідачем у трудових відносинах.
Наказом від 14 грудня 2011 року позивача В. звільнено з посади провідного інженера з охорони праці у зв’язку зі скороченням штату.
19 грудня 2012 року було ухвалено рішення суду про поновлення позивача В. на посаді провідного інженера з охорони праці та вирішено стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22 780 грн. 45 коп. і 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Позивача В. поновлено на попередній посаді відповідно до наказу від 2 січня 2013 року, однак після поновлення ПрАТ не забезпечило позивачеві належних умов праці та своєчасно не оплачувало її.
Іншим судовим рішенням від 3 грудня 2013 року на користь позивача В. стягнуто з ПрАТ заборгованість із заробітної плати в сумі 9896 грн. 85 коп. і 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
23 квітня 2013 року позивач В. подав заяву про надання невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 27 календарних днів із подальшим звільненням з роботи 20 травня 2013 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП, мотивуючи її подання тим, що відповідач порушує трудове законодавство. Однак навіть на час розгляду справи позивача В. з роботи звільнено не було.
Також судом установлено, що перебіг строку звернення до суду для вирішення спору щодо непроведення відповідачем звільнення з роботи за заявою позивача В. розпочався з 22 січня 2014 року (наступний робочий день після набуття чинності попереднім рішенням Вінницького районного суду від 3 грудня 2013 року) та сплив через три місяці — 23 квітня 2014 року.
До суду з позовом про зобов’язання звільнити його з роботи та стягнути кошти позивач В. звернувся 24 вересня 2014 року, тобто визначений статтею 233 КЗпП строк було пропущено.
РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 2 червня 2015 року позивачу В. поновлено строк звернення до суду з указаним позовом і позов задоволено.
Стягнуто з ПрАТ на користь позивача В. «відпусткові» за 27 календарних днів у розмірі 3365 грн. 55 коп., вихідну допомогу в розмірі 9195 грн. 78 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 62 200 грн. 35 коп.
У частині відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково та стягнуто 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
РІШЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 2 червня 2015 року скасовано, у задоволенні позову позивачу В. відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що під час звернення до суду з вимогою звільнити його з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП позивач В. пропустив установлений статтею 233 КЗпП тримісячний строк, поважні причини для його поновлення відсутні.
Вимоги про стягнення відповідних сум при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки позивача В. на цей час не звільнено з роботи, а тому відсутні й підстави для відшкодування моральної шкоди.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ В КАСАЦІЙНІЙ СКАРЗІ
У касаційній скарзі позивач В. просив рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції або передати справу на новий розгляд.
Автор — Лариса СИДОРОВА, головний консультант відділу опрацювання правових позицій науково-експертного управління Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Докладніше — у журналі «Довідник кадровика» № 9, 2016
