Держпраці намагалася перевірити колонію, а потім оштрафувала її на сотні тисяч за недопуск інспектора.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 0440/5056/18 за позовом Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови погодився з накладеним на позивача штрафом у розмірі 372 300 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 16 березня 2018 року № 147-І, виданого на виконання листа Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 29 грудня 2017 року № 47/2-1117 (вих. 17), призначено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю Державним підприємством «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)».
На підставі наказу від 16 березня 2018 року № 147-І видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 16 березня 2018 року № 18/4.3-н.
20 березня 2018 року головним державним інспектором праці здійснено спробу проведення інспекційного відвідування Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)».
Проте проведення інспекційного відвідування виявилося неможливим у зв’язку з ненаданням документів на вимогу інспектора праці, про що ГУ Держпраці у Дніпропетровській області складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 20 березня 2018 року № 18/4.3-5.
На підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування від 20 березня 2018 року № 18/4.3-5 ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 11 квітня 2018 року № 18/4.3-5/172, якою на Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)», на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП, накладено штраф у розмірі 372 300 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Касаційний адміністративний суд дійшов таких висновків.
Повідомлення об’єкта відвідування заздалегідь щодо проведення інспекційного відвідування не є обов’язковою умовою порядку здійснення проведення інспекційного відвідування.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред’явити об’єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва — двох робочих днів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій з акта про неможливість проведення інспекційного відвідування, 16 березня 2018 року на електронну адресу позивача було направлено вимогу № 55/4.3-18 про надання інформації та копій документів, необхідних для проведення перевірки. Головний інспектор праці зателефонував головному бухгалтеру підприємства, яка підтвердила отримання на електронну адресу вимоги № 55/4.3-18.
20 березня 2018 року інспектор праці прибув до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)» та за пропозицією в. о. директора прийшов до бухгалтерії Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)», де було пред’явлено службове посвідчення інспектора праці юристу, а також надано копію направлення на проведення інспекційного відвідування, перелік документів, необхідних для проведення контрольного заходу.
Перелічені документи були вручені відповідальній особі — юристу на паперових носіях у двох примірниках, де вона поставила підпис про отримання документів на примірниках інспектора праці, про що свідчать печатка з вхідними номерами № 35 і № 36 від 20 березня 2018 року. Юрист доповіла інспектору, що жодних документів для інспекційного відвідування не буде надано до особового розпорядження керівництва. Від письмових пояснень юрист відмовилась.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що інспектор праці до проведення перевірки взагалі не приступав через відсутність позивача та уповноваженої особи позивача за місцезнаходженням підприємства через необізнаність та неповідомлення відповідачем позивача про таке інспекційне відвідування, а також те, що позивачем не вчинялися дії щодо недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні.
Відповідно до абзацу 7 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, — у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Абзацом 6 частини другої статті 265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП передбачена відповідальність юридичних та фізичних осіб — підприємців, які використовують найману праці, у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Отже, оскільки предмет інспекційного відвідування позивача згідно з направленням від 16 березня 2018 року №18/4.3-н стосується не лише здійснення контролю щодо питання своєчасності нарахування та виплати заробітної плати, а включає також контроль щодо оформлення трудових відносин із засудженими, то за створення перешкод у проведенні такого інспекційного відвідування встановлена відповідальність відповідно до абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП — у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Тому, на підставі акта та відповідно до пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, Головним управлінням правомірно винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 1 червня 2018 року № ДН559/253/АВ/ПІ/МГ-ФС/316, якою відповідно до підпункту 54 пункту 4 Положення про державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 та на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП накладено на позивача штраф у розмірі 372 300 гривень.
Колегія суддів Верховного Суду погодилася із судами попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 21)» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Висновки у цій справі щодо застосування абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5895/18.
