Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення про рівність прав та обов’язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися проти інтересів дитини. Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі батька, з яким визначається його місце проживання та який забезпечує дітям рівень життя, необхідний для всебічного розвитку, не може бездоганно свідчити про втрату батьком/матір’ю законної можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні. У справах про видання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без домовленості батька/матері загальний і формальний підхід неприпустимий, оскільки сама наявність у одного з батьків права відмовити у погодженні на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим батьком є істотним інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, які можуть бути використані не в інтересах дитини. Кожна справа вимагає детального вивчення ситуації, обліку різноманітних факторів, які можуть впливати на інтереси дитини, у тому числі її думку (якщо вона спроможна сформулювати свої власні погляди).
Постановою від 4 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (14-244цс18) залишаються в силі рішення судів, які дозволили матері вивезти доньку на тимчасові мешкання до Польщі, де вона була працевлаштована і забезпечена.
У цій справі ВС відступив від правової позиції ВСУ у справі № 6-15сц17, згідно з якою пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.
Натомість Велика палата згадала рішення у справі «М. С. проти України», в якій ЄСПЛ, встановивши порушення статті 8 Конвенції, об’єднує підходи та принципи попередніх рішень, які зводиться до визначення перш за все найвищих інтересів дитини, а не батьків, що вимагає детального вивчення ситуації, що враховує різні фактори, які можуть впливати на інтереси дитина, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Тобто, якщо мати може забезпечити дитину за кордоном, суд дозволить її виїзд без згоди батька.
