Відмінність відряджень від інших службових поїздок


Шановні колеги! Редакція газети «Кадри і зарплата» підготувала особливий тематичний випуск видання «ВІДМІННІСТЬ ВІДРЯДЖЕНЬ ВІД ІНШИХ СЛУЖБОВИХ ПОЇЗДОК»

Під час інтеграційних процесів у сфері, економіки, бізнесу, політики, культури тощо досить часто у роботодавців виникає потреба направляти окремих працівників виконувати ними свої обов’язки за межами основного місця роботи з їх поїздкою в інший населений пункт, як в Україні, так і за кордон. Такі поїздки називаються відрядженнями і потребують правового регламентування, особливо коли вони стосуються державних службовців, інших працівників державних органів, а також підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

На практиці досить часто виникають труднощі в розмежуванні відряджень та інших службових поїздок працівника для виконання завдання роботодавця, які не вважаються відрядженнями. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (Інструкція № 59), визначає відрядження як поїздку в інший населений пункт. Поняття «інший населений пункт» дає змогу розмежовувати відрядження і переміщення працівника у межах місця роботи за трудовим договором.

Якщо працівник для виконання певних робіт за розпорядженням роботодавця виїздить за межі населеного пункту, в якому розташовується його постійне місце роботи, то це ще не вважатиметься відрядженням, якщо він не в’їхав на територію іншого населеного пункту.

Пунктом 2 розд. І Інструкції № 59 передбачено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і роботодавцем. Це, зокрема, стосується окремих категорій працівників автомобільного, залізничного, водного, повітряного транспорту (водіїв рейсових автобусів, машиністів потягів приміського чи міжміського сполучення тощо).

Відповідно до п. 3 розд. І Інструкції № 59 не вважаються відрядженнями службові поїздки тривалістю менше доби працівників дипломатичної служби України, які направлені у довготермінове відрядження, що пов’язані із супроводженням українських делегацій та посадових осіб, отриманням та відправкою багажів, кур’єрської та командирської пошти в аеропортах, морських та річкових портах, на вокзалах.

Нема ознак відрядження і в разі, коли працівника прийнято на роботу, яка передбачає виконання трудових обов’язків у польових умовах, у т. ч. вахтовим методом, а також роботу, виконання якої пов’язане з постійними поїздками в інші населені пункти. Таким працівникам відрядження не оформлюється і добові не виплачуються, а встановлюються лише надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.1999 № 490.

Міністерство фінансів України в листі «Про службові відрядження» від 22.03.2013 № 31-07230-16-27/9358 зауважило, якщо в рамках виконання своїх безпосередніх обов’язків працівник виконує роботу, яка передбачає постійне здійснення поїздок на підвідомчій йому території, то, як вважають у Мінфіні, такі поїздки не є службовими відрядженнями. При цьому такому працівникові можуть відшкодовуватися витрати на проїзд у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про відшкодування окремим категоріям працівників бюджетних установ та організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків» від 22.08.1997 № 922.

Отже, рішення щодо оформлення поїздки працівника як службового відрядження приймається керівником виходячи з посадових обов’язків такого працівника, мети поїздки тощо.

Проте не вважається відрядженням поїздка за розпорядженням керівника підприємства до іншого населеного пункту фізичних осіб, які працюють на цьому підприємстві за договорами цивільно-правового характеру, зокрема за договором підряду. Витрати, пов’язані з такими поїздками, їх розміри та порядок виплати мають бути визначені в цих договорах чи в окремих угодах, що є додатками до них.

Бойко Микола Дмитрович, доцент Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, адвокат

Докладніше на тему оформлення та оплати відряджень — у спецвипуску газети «Кадри і зарплата» № 7, 2017, в якому детально викладено загальні положення законодавства з урегулювання відряджень в межах України і за кордон, а також прокоментовані нормативні акти, що зазнали останніх змін та новацій, спрямовані на врегулювання питань щодо оформлення й оплати відряджень. Окрім того, наведено зразки основних документів, пов’язаних із службовим відрядженням. Спецвипуск призначений для використання у практичній діяльності працівниками кадрових служб, бухгалтерськими працівниками, керівниками підприємств, установ, організацій, профспілковими працівниками, підприємцями та іншими особами, які використовують найману працю.

Придбати видання