Суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом (чинним на момент обрання судді) та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року № 9901/140/19.
Особа звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому, з урахуванням доповнення до позовної заяви, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя про відмову у звільненні судді з посади у відставку;
- зобов’язати відповідача повторно розглянути її заяву про звільнення з посади судді у відставку з урахуванням висновків суду.
Позов мотивовано тим, що відповідно до ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі — Закон № 1402), суддя має необхідний стаж роботи, який дає її право на відставку.
Відповідно до зазначеного Закону за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Верховний Суд позов задовольнив та визначив, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що на час призначення особи суддею питання визначення стажу, який дає право на відставку судді, регулювалося ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі — Закон № 2862) та Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/95, які встановлювали виключний перелік посад, робота на яких підлягала зарахуванню до стажу, що дає право на відставку судді.
Як свідчать матеріали справи, на час розгляду заяви судді про відставку, остання мала 18 років 9 місяців 25 днів стажу роботи з урахуванням половини строку навчання у вищому навчальному закладі (2 роки 6 місяців 22 дні).
Водночас позивач просив Вищу раду правосуддя зарахувати до стажу, що дає право на відставку судді, 3 роки стажу роботи, вимога щодо якого надавала право для призначення на посаду судді.
Однак оскільки робота на посаді адвоката, на день обрання особи суддею, не визначалася як стаж, що дає право на відставку, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність у позивача стажу, необхідного для звільнення судді у відставку.
Разом із цим, суд звертає увагу, що відповідно до Закону № 1402 до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас частиною 1 статті 7 Закону № 2862, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки.
З огляду на зазначене право на зарахування стажу роботи в галузі права 3 роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 2862 на день їх обрання.
З цього питання також висловлювалася Велика Палата, яка зазначила, що внесенні до ст. 137 Закону № 1402 зміни дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі № 11-1481заі18).
Аналогічний висновок зазначено у спільному листі «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» від 5 листопада 2018 року голови Вищої ради правосуддя І. Бенедисюка, в. о. голови Господарського касаційного суду у складі Верховного Суду Б. Львова, голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України С. Козьякова, в. о. голови Ради суддів України А. Жука, голови Державна судова адміністрація України З. Холоднюка, ректора Національної школи суддів України М. Оніщука, адресованого апеляційним та місцевим судам.
