Судами розглядався позов особи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації у зв’язку із порушенням строків виплати заробітної плати через невиконання відповідачем рішення суду про поновлення особи на посаді.
Відповідно до обставин справи окружний адміністративний суд у 2008 році поновив позивача на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації. Добровільно і в примусовому порядку рішення виконано не було. У зв’язку з цим, особа звернулась з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого невиконанням судового рішення з моменту, з якого рішення мало бути виконане до його працевлаштування та компенсацію втрати заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Окружний суд зазначив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав та інтересів, оскільки заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку, передбаченому частиною дев’ятою статті 267 КАС України – у межах процесуального забезпечення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Апеляційний адміністративний суд частково задовольнив позовні вимоги та стягнув заробітну плату за час вимушеного прогулу, що утворилася через затримку виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі.
Суд послався на положення статті 236 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог про компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати. Суд зазначив, що компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов’язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на компенсацію не виникає.
ВАСУ залишив рішення апеляційного суду без змін.
ВСУ скасував рішення судів в частині відмови у стягненні компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати та в цій частині направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВСУ роз’яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов’язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати.
ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов’язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16).
Джерело: ukrainepravo.com
