Залучення фізичних осіб до праці на підприємствах, в установах і організаціях чи у фізичних осіб можливе як на підставі трудового договору, так і за цивільно-правовим договором. Найчастіше це — договір підряду та договір про надання послуг.
Відносини, що виникають з укладення договору підряду, регулюються нормами глави 61 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). Відповідно до статті 837 цього Кодексу за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, оброблення, перероблення, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Договір підряду за певними ознаками схожий до трудового договору, що укладається на час виконання певної роботи.
Поняття договору про надання послуг та порядок його застосування наведені в главі 63 ЦК України. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України). Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Незважаючи на певну схожість договору підряду і договору про надання послуг, основна відмінність між ними полягає в тому, що за договором про надання послуг результат праці замовникові зазвичай не передається, оскільки послуга, надана за таким договором, нерозривна з процесом її надання (наприклад, послуги з охорони об’єкта чи охорони особи, послуги з юридичного супроводу діяльності певного суб’єкта, послуги з прибирання приміщення чи території тощо).
Звернути увагу
Договір про надання послуг чи договір підряду між замовником — юридичною особою і виконавцем (підрядником) — фізичною особою укладається, згідно зі статтею 208 ЦК України, лише в письмовій формі і на термін, визначений сторонами.
На відміну від трудового договору, договір цивільно-правового характеру не оформлюється наказом чи розпорядженням і в разі укладання між фізичними особами не підлягає реєстрації в держаній службі зайнятості.
Звернути увагу
Трудова книжка не подається у кадрову службу, і періоди роботи за договорами цивільно-правового характеру до неї не заносяться.
На виконавця (підрядника) не поширюють соціально-трудові пільги і гарантії, передбачені трудовим законодавством для працівників (відпустка, вихідні дні, певна тривалість робочого часу, оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо). Разом з тим у договорі цивільно-правового характеру сторони можуть домовитися про певні гарантії, які надаються за рахунок замовника.
Звернути увагу
Виконавець (підрядник), на відміну від працівника, несе повну матеріальну відповідальність за завдану замовникові шкоду та недоотримані замовником доходи або упущену вигоду, якщо не доведе відсутність у цьому своєї вини або якщо інше не встановлено договором.
Інколи характер і порядок виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами дуже схожі з функціональними обов’язками працівника за трудовим договором, що, у свою чергу, на практиці утруднює розмежування відносин, які виникають за цивільно-правовою угодою і трудовим договором, та часто породжує спори між сторонами. Крім того, встановлений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV однаковий порядок оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих як у вигляді заробітної плати чи інших виплат за трудовим договором, так і у вигляді винагороди відповідно до умов цивільно-правового договору, а також включення до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до статті 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV та статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III, як громадян, які працюють за трудовим договором, так і громадян, що виконують роботи на підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, значною мірою посилює зв’язок між цими юридичними підставами залучення громадян до праці.
Як свідчить судова практика, виконавці роботи за договором підряду або договором про надання послуг, які не розуміли наслідків укладення саме цих договорів, найчастіше звертаються до суду з приводу відмови в наданні їм відпусток, оплати листків непрацездатності, внесення записів про роботу до трудової книжки тощо. Суд в окремих випадках задовольняє такі позовні вимоги, визнаючи укладені договори трудовими, якщо при розгляді справи в суді буде підтверджено, що відносини мали ознаки трудових, наприклад:
— власник вимагав підпис, ознайомлюючи працівника з умовами праці;
— в угоді зазначено, що працівник має дотримувати виробничої дисципліни, техніки безпеки, протипожежної безпеки;
— працівник зобов’язався виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку;
— видано наказ, у якому зазначено розмір оплати праці;
— прізвище працівника є в табелі обліку використання робочого часу і йому регулярно виплачувалася заробітна плата;
— укладався договір про повну матеріальну відповідальність тощо.
Часто договори цивільно-правового характеру про залучення громадян до роботи називають «трудова угода». Однак укладення документа під такою назвою не завжди є свідченням того, що відносини між виконавцем роботи та власником мали цивільно-правовий характер. Тому при укладенні цивільно-правового договору про залучення фізичної особи до праці він повинен мати відповідну назву, визначену ЦК України, — «договір підряду» чи «договір про надання послуг». Крім того, доцільно в преамбулі договору акцентувати увагу на його цивільно-правовий характер і що відносини, які витікають з укладення такого договору, підлягають регулюванню нормами цивільного права. До змісту договору не слід включати умови, що є характерними для трудового договору.
Слід зауважити, що в рамках трудового законодавства термін «трудова угода» відсутній. Отже, трудові відносини можуть існували лише на підставі трудового договору.
Табель обліку використання робочого часу є основним документом, що слугує підставою для нарахування та виплати заробітної плати працівникам за трудовим договором з почасовою оплатою праці, а підставою для виплати винагороди за цивільно-правовими договорами є акт здавання-приймання виконаних робіт чи наданих послуг, який підписується сторонами договору.
Якщо при виконанні договору про надання послуг розмір винагороди буде залежати від тривалості надання послуг(наприклад, послуг з охорони об’єкта), то, відповідно, має вестися облік часу, протягом якого надаються послуги. Така тривалість часу має бути відображена в акті здавання-приймання виконаних робіт чи наданих послуг. Тому табель обліку використання робочого часу для осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами, не потрібно вести, оскільки це буде однією з підстав для визнання судом такого договору як трудового.
