...
Реєструйся

Чи має право роботодавець відмовити в прийнятті на роботу інвалідові, якщо інвалід відмовляється надати роботодавцеві індивідуальну програму реабілітації?


На запитання відповідає заступник керівника департаменту з питань соціального захисту апарату Федерації профспілок України Володимир МАКСИМЧУК

Чи має право роботодавець відмовити в прийнятті на роботу інвалідові, якщо інвалід відмовляється надати роботодавцеві індивідуальну програму реабілітації? Як (або чим) підтвердити відмову інваліда надати таку програму? Як роботодавець має відстежувати виконання такої програми?

Правову основу вирішення працевлаштування людей з обмеженими можливостями забезпечено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі — Закон № 875), який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення потрібних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями й інтересами.

Вище зазначеним Законом України передбачено забезпечення права інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, зокрема з умовою виконання роботи вдома, через безпосереднє звернення до підприємств, установ, організацій (далі — роботодавці) чи до Державної служби зайнятості.

Зазначимо, що нині в Україні — близько 2,6 млн. осіб з особливими потребами. Більша частина з них, а саме 1,56 млн. осіб, — працездатного віку і потребує трудової реабілітації.

Вирішити проблему зайнятості інвалідів можна лише зусиллями всіх роботодавців і фізичних осіб, які використовують найману працю.
Згідно зі статтею 17 Закону № 875 підприємства, серед них і підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти й створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, серед них спеціальні робочі місця, адаптувавши для цього основне і додаткове обладнання, технічне оснащення і пристосування з урахуванням обмежених можливостей інваліда, створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

У Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі — Закон № 2961) визначено поняття робочих місць для працевлаштування інвалідів: робоче місце інваліда — місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового перебування особи у процесі трудової діяльності на підприємстві; спеціальне робоче місце інваліда — окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, які потребують додаткових заходів з організації праці особи, зважаючи на її індивідуальні функціональні можливості, обумовлені інвалідністю, через пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

З урахуванням того, що Закон № 2961 вирізняє робочі місця двох видів — робочі місці зі звичайними умовами праці і спеціалізовані робочі місця, слід також вказати на те, що частиною першою статті 19 Закону № 875 установлюється для підприємств обов’язок додержувати нормативу робочих місць, аби забезпечити працевлаштування інвалідів, але не зазначається, якого виду робочі місця повинні створити зобов’язані суб’єкти. Тобто згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875 зобов’язані суб’єкти можуть створювати робочі місця зі звичайними умовами праці та/або спеціальні робочі місця для інвалідів.

Нагадаємо, що працевлаштування інваліда здійснюється лише з урахуванням його індивідуальної програми реабілітації. Згідно із Законом № 2961 індивідуальна програма реабілітації — це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК).
Індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється з урахуванням здібностей і бажань інваліда і має передбачати працевлаштування, при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків; пристосування робочого місця з урахуванням безпеки та особистих потреб інваліда; використання спеціальних пристосувань та/або одягу, потрібних у зв’язку з характером інвалідності.

Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, у якому регламентовано обов’язки і права МСЕК, передбачено, що реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, обов’язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, у яких працює інвалід, будь-якого відомчого підпорядкування, типу і форми власності.

А також МСЕК складає та корегує індивідуальну програму реабілітації інваліда, у якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролює ефективність її виконання.
Крім цього, МСЕК, разом із лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, будь-якої форми власності, профспілковими органами аналізують умови праці задля виявлення факторів, що мають негативний вплив на здоров’я і працездатність працівників, а також визначають умови та види діяльності, робіт і професій для інвалідів.

Звертаємо увагу, що МСЕК має право відвідувати в установленому порядку підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності, обстежувати робочі місця, виробничі й службові приміщення, ознайомлюватися із звітами, статистичними та іншими матеріалами з питань, що належать до компетенції МСЕК; подавати державним органам потрібні матеріали для вжиття щодо посадових осіб підприємств, що порушують права інвалідів, заходів впливу.

Зауважимо, що чинні нормативні акти не передбачають проведення атестації робочого місця інваліда, але вимагають створювати для такої категорії працівників умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії.
І ще важливо взяти до уваги: навіть інваліди I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити усілякі види трудової діяльності за умови забезпечення їх засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення, якщо треба, спеціальних умов праці, зокрема вдома. Тобто особи з обмеженими можливостями всіх груп інвалідності мають право на працевлаштування.

“Довідник кадровика”, №11, 2010