Так, можна. Робочим часом вважається встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку й умовами трудового договору повинні виконувати свої трудові обов’язки. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень (частина перша ст. 50 КЗпП).
Неповний робочий час може встановлюватися як з ініціативи роботодавця, так і з ініціативи працівника за погодженням із роботодавцем, як під час прийняття на роботу, так і згодом (частина перша ст. 56 КЗпП). Законодавством не регламентовано, скільки днів або годин роботи допускається встановлювати за неповного робочого часу. Це може бути певна кількість годин на день або днів на тиждень.
У частині першій статті 56 КЗпП та частині першій статті 172 КЗпП визначено категорії працівників, на прохання яких роботодавець зобов’язаний установити неповний робочий час. До таких категорій працівників належать й інваліди. Слід зазначити, що роботодавець має право, але не зобов’язаний задовольняти прохання інших категорій працівників про встановлення неповного робочого часу.
Установлення неповного робочого часу з ініціативи працівника оформлюється поданням працівником заяви та виданням роботодавцем відповідного наказу.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників. Так, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, мають право на щорічну основну відпустку повної тривалості, соціальні виплати, зокрема «лікарняні», відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами в установленому порядку.
| Білоткач Галина Панасівна, експерт гарячої лінії |
Більше нових актуальних запитань від передплатників і читачів та вичерпних відповідей на них від експерта гарячої лінії Галини Білоткач — у вкладенні до журналу «Довідник кадровика» «Кадри. Гарячі запитання кадровика» № 10, 2017, у рубриці «Запитання гарячої лінії».
