ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Iз змiнами i доповненнями, внесеними Господарський кодекс України встановлює вiдповiдно до Конституцiї України правовi основи господарської дiяльностi (господарювання), яка базується на рiзноманiтностi суб’єктiв господарювання рiзних форм власностi. Господарський кодекс України має на метi забезпечити зростання дiлової активностi суб’єктiв господарювання, розвиток пiдприємництва i на цiй основi пiдвищення ефективностi суспiльного виробництва, його соцiальну спрямованiсть вiдповiдно до вимог Конституцiї України, утвердити суспiльний господарський порядок в економiчнiй системi України, сприяти гармонiзацiї її з iншими економiчними системами. 1. Цей Кодекс визначає основнi засади господарювання в Українi i регулює господарськi вiдносини, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення господарської дiяльностi мiж суб’єктами господарювання, а також мiж цими суб’єктами та iншими учасниками вiдносин у сферi господарювання. 1. Учасниками вiдносин у сферi господарювання є суб’єкти господарювання, споживачi, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, а також громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб’єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi. 1. Пiд господарською дiяльнiстю у цьому Кодексi розумiється дiяльнiсть суб’єктiв господарювання у сферi суспiльного виробництва, спрямована на виготовлення та реалiзацiю продукцiї, виконання робiт чи надання послуг вартiсного характеру, що мають цiнову визначенiсть. 2. Господарська дiяльнiсть, що здiйснюється для досягнення економiчних i соцiальних результатiв та з метою одержання прибутку, є пiдприємництвом, а суб’єкти пiдприємництва – пiдприємцями. Господарська дiяльнiсть може здiйснюватись i без мети одержання прибутку (некомерцiйна господарська дiяльнiсть). 3. Дiяльнiсть негосподарюючих суб’єктiв, спрямована на створення i пiдтримання необхiдних матерiально-технiчних умов їх функцiонування, що здiйснюється за участi або без участi суб’єктiв господарювання, є господарчим забезпеченням дiяльностi негосподарюючих суб’єктiв. 4. Сферу господарських вiдносин становлять господарсько-виробничi, органiзацiйно-господарськi та внутрiшньогосподарськi вiдносини. 5. Господарсько-виробничими є майновi та iншi вiдносини, що виникають мiж суб’єктами господарювання при безпосередньому здiйсненнi господарської дiяльностi. 6. Пiд органiзацiйно-господарськими вiдносинами у цьому Кодексi розумiються вiдносини, що складаються мiж суб’єктами господарювання та суб’єктами органiзацiйно-господарських повноважень у процесi управлiння господарською дiяльнiстю. 7. Внутрiшньогосподарськими є вiдносини, що складаються мiж структурними пiдроздiлами суб’єкта господарювання, та вiдносини суб’єкта господарювання з його структурними пiдроздiлами. 1. Не є предметом регулювання цього Кодексу: майновi та особистi немайновi вiдносини, що регулюються Цивiльним кодексом України; земельнi, гiрничi, лiсовi та воднi вiдносини, вiдносини щодо використання й охорони рослинного i тваринного свiту, територiй та об’єктiв природно-заповiдного фонду, атмосферного повiтря; трудовi вiдносини; фiнансовi вiдносини за участi суб’єктiв господарювання, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв; адмiнiстративнi та iншi вiдносини управлiння за участi суб’єктiв господарювання, в яких орган державної влади або мiсцевого самоврядування не є суб’єктом, надiленим господарською компетенцiєю, i безпосередньо не здiйснює органiзацiйно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання. 2. Особливостi регулювання майнових вiдносин суб’єктiв господарювання визначаються цим Кодексом. 3. До господарських вiдносин, що виникають iз торговельного мореплавства i не врегульованi Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу. 1. Правовий господарський порядок в Українi формується на основi оптимального поєднання ринкового саморегулювання економiчних вiдносин суб’єктiв господарювання та державного регулювання макроекономiчних процесiв, виходячи з конституцiйної вимоги вiдповiдальностi держави перед людиною за свою дiяльнiсть та визначення України як суверенної i незалежної, демократичної, соцiальної, правової держави. 2. Конституцiйнi основи правового господарського порядку в Українi становлять: право власностi Українського народу на землю, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони, що здiйснюється вiд iменi Українського народу органами державної влади i органами мiсцевого самоврядування в межах, визначених Конституцiєю України; право кожного громадянина користуватися природними об’єктами права власностi народу вiдповiдно до закону; забезпечення державою захисту прав усiх суб’єктiв права власностi i господарювання, соцiальної спрямованостi економiки, недопущення використання власностi на шкоду людинi i суспiльству; право кожного володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi; визнання усiх суб’єктiв права власностi рiвними перед законом, непорушностi права приватної власностi, недопущення протиправного позбавлення власностi; економiчна багатоманiтнiсть, право кожного на пiдприємницьку дiяльнiсть, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад i гарантiй пiдприємництва; забезпечення державою захисту конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрного обмеження конкуренцiї та недобросовiсної конкуренцiї, визначення правил конкуренцiї та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологiчної безпеки та пiдтримання екологiчної рiвноваги на територiї України; забезпечення державою належних, безпечних i здорових умов працi, захист прав споживачiв; взаємовигiдне спiвробiтництво з iншими країнами; визнання i дiя в Українi принципу верховенства права. 3. Суб’єкти господарювання та iншi учасники вiдносин у сферi господарювання здiйснюють свою дiяльнiсть у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. 1. Загальними принципами господарювання в Українi є: забезпечення економiчної багатоманiтностi та рiвний захист державою усiх суб’єктiв господарювання; свобода пiдприємницької дiяльностi у межах, визначених законом; вiльний рух капiталiв, товарiв та послуг на територiї України; обмеження державного регулювання економiчних процесiв у зв’язку з необхiднiстю забезпечення соцiальної спрямованостi економiки, добросовiсної конкуренцiї у пiдприємництвi, екологiчного захисту населення, захисту прав споживачiв та безпеки суспiльства i держави; захист нацiонального товаровиробника; заборона незаконного втручання органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб у господарськi вiдносини. 1. Вiдносини у сферi господарювання регулюються Конституцiєю України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України, нормативно-правовими актами iнших органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, а також iншими нормативними актами. 1. Держава, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. 2. Рiшення органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування з фiнансових питань, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв, а також з адмiнiстративних та iнших вiдносин управлiння, крiм органiзацiйно-господарських, в яких орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування є суб’єктом, надiленим господарською компетенцiєю, приймаються вiд iменi цього органу i в межах його владних повноважень. 3. Господарська компетенцiя органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування реалiзується вiд iменi вiдповiдної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування у господарськiй дiяльностi може здiйснюватися лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що визначенi Конституцiєю та законами України. 1. У сферi господарювання держава здiйснює довгострокову (стратегiчну) i поточну (тактичну) економiчну i соцiальну полiтику, спрямовану на реалiзацiю та оптимальне узгодження iнтересiв суб’єктiв господарювання i споживачiв, рiзних суспiльних верств i населення в цiлому. 2. Економiчна стратегiя – обраний державою курс економiчної полiтики, розрахований на тривалу перспективу i спрямований на вирiшення крупномасштабних економiчних та соцiальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економiчної безпеки держави, збереження i примноження її економiчного потенцiалу i нацiонального багатства, пiдвищення народного добробуту. Економiчна стратегiя включає визначення прiоритетних цiлей народного господарства, засобiв та способiв їх реалiзацiї, виходячи зi змiсту об’єктивних процесiв i тенденцiй, що мають мiсце в нацiональному та свiтовому господарствi, та враховуючи законнi iнтереси суб’єктiв господарювання. 3. Економiчна тактика – сукупнiсть найближчих цiлей, завдань, засобiв i способiв їх досягнення для реалiзацiї стратегiчного курсу економiчної полiтики в конкретних умовах, що складаються в поточному перiодi розвитку народного господарства. 4. Правове закрiплення економiчної полiтики здiйснюється шляхом визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, у прогнозах i програмах економiчного i соцiального розвитку України та окремих її регiонiв, програмах дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, цiльових програмах економiчного, науково-технiчного i соцiального розвитку, а також вiдповiдних законодавчих актах. 1. Основними напрямами економiчної полiтики, що визначаються державою, є: структурно-галузева полiтика, спрямована на здiйснення державою прогресивних змiн у структурi народного господарства, удосконалення мiжгалузевих та внутрiшньогалузевих пропорцiй, стимулювання розвитку галузей, якi визначають науково-технiчний прогрес, забезпечують конкурентоспроможнiсть вiтчизняної продукцiї та зростання рiвня життя населення. Складовими цiєї полiтики є промислова, аграрна, будiвельна та iншi сфери економiчної полiтики, щодо яких держава здiйснює вiдносно самостiйний комплекс заходiв стимулюючого впливу; iнвестицiйна полiтика, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхiдних умов для залучення i концентрацiї коштiв на потреби розширеного вiдтворення основних засобiв виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як прiоритети структурно-галузевої полiтики, а також забезпечення ефективного i вiдповiдального використання цих коштiв та здiйснення контролю за ним; амортизацiйна полiтика, спрямована на створення суб’єктам господарювання найбiльш сприятливих та рiвноцiнних умов забезпечення процесу простого вiдтворення основних виробничих i невиробничих фондiв переважно на якiсно новiй технiко-технологiчнiй основi; полiтика iнституцiйних перетворень, спрямована на формування рацiональної багатоукладної економiчної системи шляхом трансформування вiдносин власностi, здiйснення роздержавлення економiки, приватизацiї та нацiоналiзацiї виробничих фондiв, забезпечення на власнiй основi розвитку рiзних форм власностi i господарювання, еквiвалентностi вiдносин обмiну мiж суб’єктами господарювання, державну пiдтримку i захист усiх форм ефективного господарювання та лiквiдацiю будь-яких протизаконних економiчних структур; цiнова полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин обмiну мiж суб’єктами ринку з метою забезпечення еквiвалентностi в процесi реалiзацiї нацiонального продукту, дотримання необхiдної паритетностi цiн мiж галузями та видами господарської дiяльностi, а також забезпечення стабiльностi оптових та роздрiбних цiн; антимонопольно-конкурентна полiтика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища дiяльностi суб’єктiв господарювання, забезпечення їх взаємодiї на умовах недопущення проявiв дискримiнацiї одних суб’єктiв iншими, насамперед у сферi монопольного цiноутворення та за рахунок зниження якостi продукцiї, послуг, сприяння зростанню ефективної соцiально орiєнтованої економiки; бюджетна полiтика, спрямована на оптимiзацiю та рацiоналiзацiю формування доходiв i використання державних фiнансових ресурсiв, пiдвищення ефективностi державних iнвестицiй у народне господарство, узгодження загальнодержавних i мiсцевих iнтересiв у сферi мiжбюджетних вiдносин, регулювання державного боргу та забезпечення соцiальної справедливостi при перерозподiлi нацiонального доходу; податкова полiтика, спрямована на забезпечення економiчно об?рунтованого податкового навантаження на суб’єктiв господарювання, стимулювання суспiльно необхiдної економiчної дiяльностi суб’єктiв, а також дотримання принципу соцiальної справедливостi та конституцiйних гарантiй прав громадян при оподаткуваннi їх доходiв; грошово-кредитна полiтика, спрямована на забезпечення народного господарства економiчно необхiдним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готiвкового обiгу, залучення коштiв суб’єктiв господарювання та населення до банкiвської системи, стимулювання використання кредитних ресурсiв на потреби функцiонування i розвитку економiки; валютна полiтика, спрямована на встановлення i пiдтримання паритетного курсу нацiональної валюти щодо iноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервiв та їх ефективне використання; зовнiшньоекономiчна полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин суб’єктiв господарювання з iноземними суб’єктами господарювання та захист нацiонального ринку i вiтчизняного товаровиробника. 2. Держава здiйснює екологiчну полiтику, що забезпечує рацiональне використання та повноцiнне вiдтворення природних ресурсiв, створення безпечних умов життєдiяльностi населення. 3. У соцiально-економiчнiй сферi держава здiйснює соцiальну полiтику захисту прав споживачiв, полiтику заробiтної плати i доходiв населення, полiтику зайнятостi, полiтику соцiального захисту та соцiального забезпечення. 1. Здiйснення державою економiчної стратегiї i тактики у сферi господарювання спрямовується на створення економiчних, органiзацiйних та правових умов, за яких суб’єкти господарювання враховують у своїй дiяльностi показники прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку. 2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економiчного i соцiального розвитку України, система прогнозних i програмних документiв, вимоги до їх змiсту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку, повноваження та вiдповiдальнiсть органiв державної влади i органiв мiсцевого самоврядування у цих питаннях. 3. Основними формами державного планування господарської дiяльностi є Державна програма економiчного та соцiального розвитку України, Державний бюджет України, а також iншi державнi програми з питань економiчного i соцiального розвитку, порядок розробки, завдання та реалiзацiя яких визначаються законом про державнi програми. 4. Органи влади Автономної Республiки Крим, мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування вiдповiдно до Конституцiї України розробляють i затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць та здiйснюють планування економiчного i соцiального розвитку цих одиниць. 5. Суб’єктам господарювання, якi не враховують суспiльнi iнтереси, вiдображенi в програмних документах економiчного i соцiального розвитку, не можуть надаватися передбаченi законом пiльги та переваги у здiйсненнi господарської дiяльностi. 1. Держава для реалiзацiї економiчної полiтики, виконання цiльових економiчних та iнших програм i програм економiчного i соцiального розвитку застосовує рiзноманiтнi засоби i механiзми регулювання господарської дiяльностi. 2. Основними засобами регулюючого впливу держави на дiяльнiсть суб’єктiв господарювання є: державне замовлення; лiцензування, патентування i квотування; сертифiкацiя та стандартизацiя; застосування нормативiв та лiмiтiв; регулювання цiн i тарифiв; надання iнвестицiйних, податкових та iнших пiльг; надання дотацiй, компенсацiй, цiльових iнновацiй та субсидiй. 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видiв засобiв державного регулювання господарської дiяльностi визначаються цим Кодексом, iншими законодавчими актами, а також програмами економiчного i соцiального розвитку. Встановлення та скасування пiльг i переваг у господарськiй дiяльностi окремих категорiй суб’єктiв господарювання здiйснюються вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв. 4. Обмеження щодо здiйснення пiдприємницької дiяльностi, а також перелiк видiв дiяльностi, в яких забороняється пiдприємництво, встановлюються Конституцiєю України та законом. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економiки шляхом формування на договiрнiй (контрактнiй) основi складу та обсягiв продукцiї (робiт, послуг), необхiдної для прiоритетних державних потреб, розмiщення державних контрактiв на поставку (закупiвлю) цiєї продукцiї (виконання робiт, надання послуг) серед суб’єктiв господарювання, незалежно вiд їх форми власностi. 2. Державний контракт – це договiр, укладений державним замовником вiд iменi держави з суб’єктом господарювання – виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економiчнi та правовi зобов’язання сторiн i регулюються їх господарськi вiдносини. 3. Поставки продукцiї для прiоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштiв Державного бюджету України та iнших джерел фiнансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. 4. Частину четверту виключено 5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупiвлю) продукцiї, виконання робiт, надання послуг для задоволення прiоритетних державних потреб визначаються законом. 6. Особливостi вiдносин, що виникають у зв’язку з поставками (закупiвлею) для прiоритетних державних потреб сiльськогосподарської продукцiї, продовольства, озброєння та вiйськової технiки, а також iнших спецiально визначених (специфiчних) товарiв, регулюються вiдповiдно до закону. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування є засобами державного регулювання у сферi господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної полiтики у цiй сферi та захист економiчних i соцiальних iнтересiв держави, суспiльства та окремих споживачiв. 2. Правовi засади лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування визначаються виходячи з конституцiйного права кожного на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, не забороненої законом, а також принципiв господарювання, встановлених у статтi 6 цього Кодексу. 3. Лiцензiя – документ державного зразка, який засвiдчує право суб’єкта господарювання – лiцензiата на провадження зазначеного в ньому виду господарської дiяльностi протягом визначеного строку за умови виконання лiцензiйних умов. Вiдносини, пов’язанi з лiцензуванням певних видiв господарської дiяльностi, регулюються законом. 4. У сферах, пов’язаних iз торгiвлею за грошовi кошти (готiвку, чеки, а рiвно з використанням iнших форм розрахункiв та платiжних карток на територiї України), обмiном готiвкових валютних цiнностей (у тому числi операцiї з готiвковими платiжними засобами, вираженими в iноземнiй валютi, та з платiжними картками), у сферi грального бiзнесу та побутових послуг, iнших сферах, визначених законом, може здiйснюватися патентування пiдприємницької дiяльностi суб’єктiв господарювання. Торговий патент – це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб’єкта господарювання займатися певними видами пiдприємницької дiяльностi впродовж встановленого строку. Спецiальний торговий патент – це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб’єкта господарювання на особливий порядок оподаткування вiдповiдно до закону. Порядок патентування певних видiв пiдприємницької дiяльностi встановлюється законом. 5. У необхiдних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обiгу певних товарiв i послуг. Порядок квотування виробництва та/або обiгу (включаючи експорт та iмпорт), а також розподiлу квот встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону. 1. У сферi господарювання застосовуються: технiчнi регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифiкатори; технiчнi умови. 2. Застосування стандартiв чи їх окремих положень є обов’язковим для: суб’єктiв господарювання, якщо на стандарти є посилання в технiчних регламентах; учасникiв угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукцiї, якщо в нiй (ньому) є посилання на певнi стандарти; виробника чи постачальника продукцiї, якщо вiн склав декларацiю про вiдповiднiсть продукцiї певним стандартам чи застосував позначення цих стандартiв у її маркуваннi. 3. У разi виготовлення продукцiї на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено iншi вимоги, нiж тi, що встановлено технiчними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частинi вимог до процесу виготовлення продукцiї, її зберiгання та транспортування на територiї України. (У редакцiї Закону 1. Держава може надавати дотацiї суб’єктам господарювання: на пiдтримку виробництва життєво важливих продуктiв харчування, на виробництво життєво важливих лiкарських препаратiв та засобiв реабiлiтацiї iнвалiдiв, на iмпортнi закупiвлi окремих товарiв, послуги транспорту, що забезпечують соцiально важливi перевезення, а також суб’єктам господарювання, що опинилися у критичнiй соцiально-економiчнiй або екологiчнiй ситуацiї, з метою фiнансування капiтальних вкладень на рiвнi, необхiдному для пiдтримання їх дiяльностi, на цiлi технiчного розвитку, що дають значний економiчний ефект, а також в iнших випадках, передбачених законом. 2. Держава може здiйснювати компенсацiї або доплати сiльськогосподарським товаровиробникам за сiльськогосподарську продукцiю, що реалiзується ними державi. 3. Пiдстави та порядок застосування засобiв державної пiдтримки суб’єктiв господарювання визначаються законом. 1. Система оподаткування в Українi, податки i збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економiчної доцiльностi, соцiальної справедливостi, поєднання iнтересiв суспiльства, держави, територiальних громад, суб’єктiв господарювання та громадян. 2. З метою вирiшення найважливiших економiчних i соцiальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб’єктiв господарювання, повиннi передбачати: оптимальне поєднання фiскальної та стимулюючої функцiй оподаткування; стабiльнiсть (незмiннiсть) протягом кiлькох рокiв загальних правил оподаткування; усунення подвiйного оподаткування; узгодженiсть з податковими системами iнших країн. 3. Ставки податкiв мають нормативний характер i не можуть встановлюватись iндивiдуально для окремого суб’єкта господарювання. 4. Система оподаткування в Українi повинна передбачати граничнi розмiри податкiв i зборiв, якi можуть справлятись з суб’єктiв господарювання. При цьому податки та iншi обов’язковi платежi, що вiдповiдно до закону включаються до цiни товарiв (робiт, послуг) або вiдносяться на їх собiвартiсть, сплачуються суб’єктами господарювання незалежно вiд результатiв їх господарської дiяльностi. 1. Держава здiйснює антимонопольно-конкурентну полiтику та сприяє розвитковi змагальностi у сферi господарювання на основi загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України. 2. Державна полiтика у сферi економiчної конкуренцiї, обмеження монополiзму в господарськiй дiяльностi та захисту суб’єктiв господарювання i споживачiв вiд недобросовiсної конкуренцiї здiйснюється уповноваженими органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування. 3. Органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дiї, якi усувають конкуренцiю або необ?рунтовано сприяють окремим конкурентам у пiдприємницькiй дiяльностi, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановленi винятки з цього правила з метою забезпечення нацiональної безпеки, оборони чи iнших загальносуспiльних iнтересiв. 4. Правила конкуренцiї та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та iншими законами. 1. Суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостiйно здiйснювати господарську дiяльнiсть, що не суперечить законодавству. 2. Суб’єкти господарювання пiдлягають державнiй реєстрацiї вiдповiдно до цього Кодексу та закону. 3. Держава здiйснює контроль i нагляд за господарською дiяльнiстю суб’єктiв господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштiв i матерiальних цiнностей суб’єктами господарських вiдносин – за станом i достовiрнiстю бухгалтерського облiку та звiтностi; фiнансових, кредитних вiдносин, валютного регулювання та податкових вiдносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою i розрахункової дисциплiни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисциплiни; цiн i цiноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цiн на продукцiю i послуги; монополiзму та конкуренцiї – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; земельних вiдносин – за використанням i охороною земель; водних вiдносин i лiсового господарства – за використанням та охороною вод i лiсiв, вiдтворенням водних ресурсiв i лiсiв; виробництва i працi – за безпекою виробництва i працi, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологiчною, санiтарно-гiгiєнiчною безпекою; за дотриманням стандартiв, норм i правил, якими встановлено обов’язковi вимоги щодо умов здiйснення господарської дiяльностi; споживання – за якiстю i безпечнiстю продукцiї та послуг; зовнiшньоекономiчної дiяльностi – з питань технологiчної, економiчної, екологiчної та соцiальної безпеки. 4. Органи державної влади i посадовi особи, уповноваженi здiйснювати державний контроль i державний нагляд за господарською дiяльнiстю, їх статус та загальнi умови i порядок здiйснення контролю i нагляду визначаються законами. 5. Незаконне втручання та перешкоджання господарськiй дiяльностi суб’єктiв господарювання з боку органiв державної влади, їх посадових осiб при здiйсненнi ними державного контролю та нагляду забороняються. 6. Органи державної влади i посадовi особи зобов’язанi здiйснювати iнспектування та перевiрки дiяльностi суб’єктiв господарювання неупереджено, об’єктивно i оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права i законнi iнтереси суб’єктiв господарювання. 7. Суб’єкт господарювання має право на одержання iнформацiї про результати iнспектування i перевiрок його дiяльностi не пiзнiш як через тридцять днiв пiсля їх закiнчення, якщо iнше не передбачено законом. Дiї та рiшення державних органiв контролю та нагляду, а також їх посадових осiб, якi проводили iнспектування i перевiрку, можуть бути оскарженi суб’єктом господарювання у встановленому законодавством порядку. 8. Усi суб’єкти господарювання, вiдокремленi пiдроздiли юридичних осiб, видiленi на окремий баланс, зобов’язанi вести первинний (оперативний) облiк результатiв своєї роботи, складати та подавати вiдповiдно до вимог закону статистичну iнформацiю та iншi данi, визначенi законом, а також вести (крiм громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства, якi провадять господарську дiяльнiсть i зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi) бухгалтерський облiк та подавати фiнансову звiтнiсть згiдно iз законодавством. Забороняється вимагати вiд суб’єктiв господарювання, вiдокремлених пiдроздiлiв юридичних осiб, видiлених на окремий баланс, подання статистичної iнформацiї та iнших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Держава забезпечує захист прав i законних iнтересiв суб’єктiв господарювання та споживачiв. 2. Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав i законних iнтересiв. Права та законнi iнтереси зазначених суб’єктiв захищаються шляхом: визнання наявностi або вiдсутностi прав; визнання повнiстю або частково недiйсними актiв органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, актiв iнших суб’єктiв, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законнi iнтереси суб’єкта господарювання або споживачiв; визнання недiйсними господарських угод з пiдстав, передбачених законом; вiдновлення становища, яке iснувало до порушення прав та законних iнтересiв суб’єктiв господарювання; припинення дiй, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурi; вiдшкодування збиткiв; застосування штрафних санкцiй; застосування оперативно-господарських санкцiй; застосування адмiнiстративно-господарських санкцiй; установлення, змiни i припинення господарських правовiдносин; iншими способами, передбаченими законом. 3. Порядок захисту прав суб’єктiв господарювання та споживачiв визначається цим Кодексом, iншими законами. 1. З метою сприяння розвитку нацiональної економiки, її iнтеграцiї у свiтове господарство, а також створення сприятливих умов для пiдприємницької дiяльностi в Українi можуть створюватися торгово-промисловi палати як добровiльнi об’єднання пiдприємцiв та органiзацiй. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною органiзацiєю, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи. 2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконаннi ними статутних завдань. 3. Порядок утворення та дiяльностi торгово-промислових палат встановлюється законом. 4. Суб’єкти господарювання – роботодавцi мають право на об’єднання в органiзацiї роботодавцiв для реалiзацiї та захисту своїх прав. 5. Органiзацiї роботодавцiв є самоврядними статутними органiзацiями, що утворюються на засадах добровiльностi та рiвноправностi з метою представництва i захисту законних iнтересiв роботодавцiв. Органiзацiї роботодавцiв можуть об’єднуватися у спiлки та iншi статутнi об’єднання роботодавцiв. 6. Порядок утворення та засади дiяльностi органiзацiй та об’єднань роботодавцiв визначаються законом. 1. Держава здiйснює управлiння державним сектором економiки вiдповiдно до засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики. 2. Суб’єктами господарювання державного сектора економiки є суб’єкти, що дiють на основi лише державної власностi, а також суб’єкти, державна частка у статутному фондi яких перевищує п’ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує державi право вирiшального впливу на господарську дiяльнiсть цих суб’єктiв. 3. Повноваження суб’єктiв управлiння у державному секторi економiки – Кабiнету Мiнiстрiв України, мiнiстерств, iнших органiв влади та органiзацiй щодо суб’єктiв господарювання визначаються законом. 4. Законом можуть бути визначенi види господарської дiяльностi, яку дозволяється здiйснювати виключно державним пiдприємствам, установам i органiзацiям. 5. Держава реалiзує право державної власностi у державному секторi економiки через систему органiзацiйно-господарських повноважень вiдповiдних органiв управлiння щодо суб’єктiв господарювання, що належать до цього сектора i здiйснюють свою дiяльнiсть на основi права господарського вiдання або права оперативного управлiння. 6. Правовий статус окремого суб’єкта господарювання у державному секторi економiки визначається уповноваженими органами управлiння вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. Вiдносини органiв управлiння з названими суб’єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися на договiрних засадах. 7. Держава застосовує до суб’єктiв господарювання у державному секторi економiки усi засоби державного регулювання господарської дiяльностi, передбаченi цим Кодексом, враховуючи особливостi правового статусу даних суб’єктiв. 8. Законом встановлюються особливостi здiйснення антимонопольно-конкурентної полiтики та розвитку змагальностi у державному секторi економiки, якi повиннi враховуватися при формуваннi вiдповiдних державних програм. 9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних пiдприємств з урахуванням вимог, зазначених у главi 23 цього Кодексу. 10. Органам управлiння, якi здiйснюють органiзацiйно-господарськi повноваження стосовно суб’єктiв господарювання державного сектора економiки, забороняється делегувати iншим суб’єктам повноваження щодо розпорядження державною власнiстю i повноваження щодо управлiння дiяльнiстю суб’єктiв господарювання, за винятком делегування названих повноважень вiдповiдно до закону органам мiсцевого самоврядування та iнших випадкiв, передбачених цим Кодексом та iншими законами. 1. Органи мiсцевого самоврядування здiйснюють свої повноваження щодо суб’єктiв господарювання виключно в межах, визначених Конституцiєю України, законами про мiсцеве самоврядування та iншими законами, що передбачають особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi, iншими законами. Органи мiсцевого самоврядування можуть здiйснювати щодо суб’єктiв господарювання також окремi повноваження органiв виконавчої влади, наданi їм законом. 2. Вiдносини органiв мiсцевого самоврядування з суб’єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися також на договiрних засадах. 3. Правовi акти органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування, прийнятi в межах їх повноважень, є обов’язковими для виконання усiма учасниками господарських вiдносин, якi розташованi або здiйснюють свою дiяльнiсть на вiдповiднiй територiї. 4. Незаконне втручання органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування у господарську дiяльнiсть суб’єктiв господарювання забороняється. Не допускається видання правових актiв органiв мiсцевого самоврядування, якими встановлюються не передбаченi законом обмеження щодо обiгу окремих видiв товарiв (послуг) на територiї вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць. 5. Органи та посадовi особи мiсцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недiйсними актiв пiдприємств, iнших суб’єктiв господарювання, якi обмежують права територiальних громад, повноваження органiв мiсцевого самоврядування. 6. Органи, посадовi та службовi особи мiсцевого самоврядування несуть вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть перед суб’єктами господарювання, пiдстави, види i порядок якої визначаються Конституцiєю України та законом. 7. Спори про поновлення порушених прав суб’єктiв господарювання та вiдшкодування завданої їм шкоди внаслiдок рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв, посадових або службових осiб мiсцевого самоврядування при здiйсненнi ними своїх повноважень вирiшуються в судовому порядку. 1. Управлiння господарською дiяльнiстю у комунальному секторi економiки здiйснюється через систему органiзацiйно-господарських повноважень територiальних громад та органiв мiсцевого самоврядування щодо суб’єктiв господарювання, якi належать до комунального сектора економiки i здiйснюють свою дiяльнiсть на основi права господарського вiдання або права оперативного управлiння. 2. Правовий статус окремого суб’єкта господарювання у комунальному секторi економiки визначається уповноваженими органами управлiння вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. Вiдносини органiв управлiння мiж зазначеними суб’єктами у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися на договiрних засадах. 3. Суб’єктами господарювання комунального сектора економiки є суб’єкти, що дiють на основi лише комунальної власностi, а також суб’єкти, у статутному фондi яких частка комунальної власностi перевищує п’ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує органам мiсцевого самоврядування право вирiшального впливу на господарську дiяльнiсть цих суб’єктiв. 4. Законом можуть бути встановленi особливостi здiйснення антимонопольно-конкурентної полiтики щодо комунального сектора економiки, а також додатковi вимоги та гарантiї права власностi Українського народу i права комунальної власностi при реалiзацiї процедури банкрутства щодо суб’єктiв господарювання комунального сектора економiки. 5. Органи мiсцевого самоврядування несуть вiдповiдальнiсть за наслiдки дiяльностi суб’єктiв господарювання, що належать до комунального сектора економiки, на пiдставах, у межах i порядку, визначених законом. 1. Держава пiдтримує конкуренцiю як змагання мiж суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економiчних переваг, внаслiдок чого споживачi та суб’єкти господарювання отримують можливiсть вибору необхiдного товару i при цьому окремi суб’єкти господарювання не визначають умов реалiзацiї товару на ринку. 2. Органам державної влади i органам мiсцевого самоврядування, що регулюють вiдносини у сферi господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дiї, що визначають привiлейоване становище суб’єктiв господарювання тiєї чи iншої форми власностi, або ставлять у нерiвне становище окремi категорiї суб’єктiв господарювання чи iншим способом порушують правила конкуренцiї. У разi порушення цiєї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб’єкти господарювання можуть оспорювати такi акти в установленому законом порядку. 3. Уповноваженi органи державної влади i органи мiсцевого самоврядування повиннi здiйснювати аналiз стану ринку i рiвня конкуренцiї на ньому i вживати передбачених законом заходiв щодо упорядкування конкуренцiї суб’єктiв господарювання. 4. Держава забезпечує захист комерцiйної таємницi суб’єктiв господарювання вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. 1. Рiшення або дiї органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, якi спрямованi на обмеження конкуренцiї чи можуть мати наслiдком такi обмеження, визнаються об?рунтованими у випадках: подання допомоги соцiального характеру окремим суб’єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримiнацiї iнших суб’єктiв господарювання; подання допомоги за рахунок державних ресурсiв з метою вiдшкодування збиткiв, завданих стихiйним лихом або iншими надзвичайними подiями, на визначених ринках товарiв або послуг, перелiк яких встановлюється законодавством; подання допомоги, в тому числi створення пiльгових економiчних умов окремим регiонам з метою компенсацiї соцiально-економiчних втрат, викликаних важкою екологiчною ситуацiєю; здiйснення державного регулювання, пов’язаного з реалiзацiєю проектiв загальнонацiонального значення. 2. Умови та порядок обмеження конкуренцiї встановлюються законом вiдповiдно до цього Кодексу. 1. Монопольним визнається домiнуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливiсть самостiйно або разом з iншими суб’єктами обмежувати конкуренцiю на ринку певного товару (робiт, послуг). 2. Монопольним є становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмiр, встановлений законом. 3. Монопольним може бути визнано також становище суб’єктiв господарювання на ринку товару за наявностi iнших умов, визначених законом. 4. У разi суспiльної необхiдностi та з метою усунення негативного впливу на конкуренцiю органи державної влади здiйснюють стосовно iснуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання вiдповiдно до вимог законодавства та заходи демонополiзацiї економiки, передбаченi вiдповiдними державними програмами, за винятком природних монополiй. 5. Органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дiї, спрямованi на економiчне посилення iснуючих суб’єктiв господарювання – монополiстiв та утворення без достатнiх пiдстав нових монопольних утворень, а також приймати рiшення про виключно централiзований розподiл товарiв. 1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є бiльш ефективним за умови вiдсутностi конкуренцiї внаслiдок технологiчних особливостей виробництва (у зв’язку з iстотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукцiї в мiру збiльшення обсягiв виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами господарювання, не можуть бути замiненi у споживаннi iншими, у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить вiд змiни цiн на такi товари, нiж попит на iншi товари (послуги), – вважається природною монополiєю. 2. Суб’єктами природної монополiї можуть бути суб’єкти господарювання будь-якої форми власностi (монопольнi утворення), якi виробляють (реалiзують) товари на ринку, що перебуває у станi природної монополiї. 3. Законом про природнi монополiї визначаються сфери дiяльностi суб’єктiв природних монополiй, органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, iншi органи, якi регулюють дiяльнiсть зазначених суб’єктiв, а також iншi питання регулювання вiдносин, що виникають на товарних ринках України, якi перебувають у станi природної монополiї, та на сумiжних ринках за участi суб’єктiв природних монополiй. 1. Зловживанням монопольним становищем вважаються: нав’язування таких умов договору, якi ставлять контрагентiв у нерiвне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав’язування товару, не потрiбного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарiв з обороту з метою створення або пiдтримки дефiциту на ринку чи встановлення монопольних цiн; iншi дiї, вчиненi з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб’єктiв господарювання; встановлення монопольно високих або дискримiнацiйних цiн (тарифiв) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачiв або обмежує права окремих споживачiв; встановлення монопольно низьких цiн (тарифiв) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренцiї. 1. Неправомiрними угодами мiж суб’єктами господарювання визнаються угоди або погодженi дiї, спрямованi на: встановлення (пiдтримання) монопольних цiн (тарифiв), знижок, надбавок (доплат), нацiнок; розподiл ринкiв за територiальним принципом, обсягом реалiзацiї чи закупiвлi товарiв, їх асортиментом або за колом споживачiв чи за iншими ознаками – з метою їх монополiзацiї; усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавцiв, покупцiв, iнших суб’єктiв господарювання. 1. Дискримiнацiєю суб’єктiв господарювання органами влади у цьому Кодексi визнається: заборона створення нових пiдприємств чи iнших органiзацiйних форм господарювання в будь-якiй сферi господарської дiяльностi, а також встановлення обмежень на здiйснення окремих видiв господарської дiяльностi або виробництво певних видiв товарiв з метою обмеження конкуренцiї; примушування суб’єктiв господарювання до прiоритетного укладання договорiв, першочергової реалiзацiї товарiв певним споживачам або до вступу в господарськi органiзацiї та iншi об’єднання; прийняття рiшень про централiзований розподiл товарiв, який призводить до монопольного становища на ринку; встановлення заборони на реалiзацiю товарiв з одного регiону України в iнший; надання окремим пiдприємцям податкових та iнших пiльг, якi ставлять їх у привiлейоване становище щодо iнших суб’єктiв господарювання, що призводить до монополiзацiї ринку певного товару; обмеження прав суб’єктiв господарювання щодо придбання та реалiзацiї товарiв; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб’єктiв господарювання або груп пiдприємцiв. 2. Дискримiнацiя суб’єктiв господарювання не допускається. Законом можуть бути встановленi винятки з положень цiєї статтi з метою забезпечення нацiональної безпеки, оборони, загальносуспiльних iнтересiв. 1. Недобросовiсною конкуренцiєю визнаються будь-якi дiї у конкуренцiї, що суперечать правилам, торговим та iншим чесним звичаям у пiдприємницькiй дiяльностi. 2. Недобросовiсною конкуренцiєю є неправомiрне використання дiлової репутацiї суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесi конкуренцiї та досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї, неправомiрне збирання, розголошення та використання комерцiйної таємницi, а також iншi дiї, що квалiфiкуються вiдповiдно до частини першої цiєї статтi. 3. Недобросовiсна конкуренцiя тягне за собою юридичну вiдповiдальнiсть осiб, якщо їх дiї мають негативний вплив на конкуренцiю на територiї України, незалежно вiд того, де вчинено такi дiї. 1. Неправомiрним використанням дiлової репутацiї суб’єкта господарювання визнаються: неправомiрне використання чужих позначень, рекламних матерiалiв, упаковки; неправомiрне використання товару iншого виробника; копiювання зовнiшнього вигляду виробу iншого виробника; порiвняльна реклама. 2. Неправомiрним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого iменi, комерцiйного найменування, торговельної марки, iнших позначень, а також належних iншiй особi рекламних матерiалiв тощо, що може призвести до змiшування з дiяльнiстю iншого суб’єкта господарювання, який має прiоритет на їх використання. 3. Використання у комерцiйному найменуваннi власного iменi громадянина є правомiрним, якщо до власного iменi додається будь-який вiдмiтний елемент, що виключає змiшування з дiяльнiстю iншого суб’єкта господарювання. 4. Неправомiрним використанням товару iншого виробника є введення у господарський обiг пiд своїм позначенням товару iншого виробника шляхом змiн чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. 5. Копiюванням зовнiшнього вигляду виробу є вiдтворення зовнiшнього вигляду виробу iншого суб’єкта господарювання i введення його у господарський обiг без однозначного зазначення виробника копiї, що може призвести до змiшування з дiяльнiстю iншого суб’єкта господарювання. Не визнається неправомiрним копiювання зовнiшнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копiювання зумовлено виключно їх функцiональним застосуванням. 6. Дiя частини п’ятої цiєї статтi не поширюється на вироби, що мають охорону як об’єкти права iнтелектуальної власностi. 7. Порiвняльною є реклама, що мiстить порiвняння з товарами (роботами, послугами) чи дiяльнiстю iншого суб’єкта господарювання. Не визнається неправомiрним порiвняння в рекламi у випадках, передбачених законом. 1. Перешкодами у процесi конкуренцiї вважаються: дискредитацiя суб’єкта господарювання, нав’язування споживачам примусового асортименту товарiв (робiт, послуг), схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання або дискримiнацiї покупця (замовника), або до розiрвання договору з конкурентом, пiдкуп працiвника постачальника або покупця (замовника). 2. Дискредитацiєю суб’єкта господарювання є поширення у будь-якiй формi неправдивих, неточних або неповних вiдомостей, пов’язаних з особою чи дiяльнiстю суб’єкта господарювання, якi завдали або могли завдати шкоди дiловiй репутацiї суб’єкта господарювання. 3. Купiвлею-продажем товарiв, виконанням робiт, наданням послуг iз примусовим асортиментом є купiвля-продаж одних товарiв, виконання робiт, надання послуг за умови купiвлi-продажу iнших товарiв, виконання робiт, надання послуг, не потрiбних споживачу або контрагенту. 4. Схилянням до бойкоту суб’єкта господарювання вважається спонукання конкурентом iншої особи, безпосередньо або через посередника, до вiдмови вiд встановлення договiрних вiдносин iз цим суб’єктом господарювання. 5. Схилянням постачальника до дискримiнацiї покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатнiх на це пiдстав. 6. Схилянням суб’єкта господарювання до розiрвання договору з конкурентом iншого суб’єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивiв або в iнтересах третiх осiб спонукання суб’єкта господарювання – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договiрних зобов’язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб’єкту господарювання – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матерiальної винагороди, компенсацiї чи iнших переваг. 7. Пiдкуп працiвника постачальника – це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матерiальних цiнностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працiвником постачальника службових обов’язкiв, що випливають з укладеного чи пов’язанi з укладенням мiж постачальником i покупцем договору поставки товарiв, виконання робiт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). 8. До працiвника постачальника прирiвнюється й iнша особа, яка згiдно з своїми повноваженнями приймає рiшення вiд iменi постачальника про поставку товару, виконання робiт, надання послуг, впливає на прийняття такого рiшення або якимось чином пов’язана з ним. 9. Пiдкуп працiвника покупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матерiальних цiнностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працiвником покупця (замовника) службових обов’язкiв, що випливають з укладеного або пов’язанi з укладенням мiж постачальником i покупцем договору поставки товарiв, виконання робiт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. 10. До працiвника покупця (замовника) прирiвнюється й iнша особа, яка згiдно з своїми повноваженнями приймає рiшення вiд iменi покупця (замовника) про придбання товару, виконання робiт, надання послуг, впливає на прийняття такого рiшення або якимось чином пов’язана з ним. 1. Досягненням неправомiрних переваг у конкуренцiї є отримання певних переваг стосовно iншого суб’єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке пiдтверджене рiшенням вiдповiдного органу державної влади. 1. Вiдомостi, пов’язанi з виробництвом, технологiєю, управлiнням, фiнансовою та iншою дiяльнiстю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди iнтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнанi його комерцiйною таємницею. Склад i обсяг вiдомостей, що становлять комерцiйну таємницю, спосiб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання вiдповiдно до закону. 2. Неправомiрним збиранням вiдомостей, що становлять комерцiйну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених вiдомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання. 3. Розголошенням комерцiйної таємницi є ознайомлення iншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з вiдомостями, що вiдповiдно до закону становлять комерцiйну таємницю, особою, якiй цi вiдомостi були довiренi у встановленому порядку або стали вiдомi у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання. 4. Схилянням до розголошення комерцiйної таємницi є спонукання особи, якiй були довiренi у встановленому порядку або стали вiдомi у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв вiдомостi, що вiдповiдно до закону становлять комерцiйну таємницю, до розкриття цих вiдомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання. 5. Неправомiрним використанням комерцiйної таємницi є впровадження у виробництво або врахування пiд час планування чи здiйснення пiдприємницької дiяльностi без дозволу уповноваженої на те особи неправомiрно здобутих вiдомостей, що становлять вiдповiдно до закону комерцiйну таємницю. 6. За неправомiрне збирання, розголошення або використання вiдомостей, що є комерцiйною таємницею, виннi особи несуть вiдповiдальнiсть, встановлену законом. 1. Вчинення дiй, визначених як недобросовiсна конкуренцiя, тягне за собою вiдповiдальнiсть суб’єкта господарювання згiдно з цим Кодексом або адмiнiстративну, цивiльну чи кримiнальну вiдповiдальнiсть винних осiб у випадках, передбачених законом. 1. Суб’єкти господарювання за сприяння заiнтересованих органiзацiй можуть розробляти правила професiйної етики у конкуренцiї для вiдповiдних сфер господарської дiяльностi, а також для певних галузей економiки. Правила професiйної етики у конкуренцiї погоджуються з Антимонопольним комiтетом України. 2. Правила професiйної етики у конкуренцiї можуть використовуватися при укладаннi договорiв, розробцi установчих та iнших документiв суб’єктiв господарювання. 1. Споживачi, якi перебувають на територiї України, пiд час придбання, замовлення або використання товарiв (робiт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рiвень споживання; належну якiсть товарiв (робiт, послуг); безпеку товарiв (робiт, послуг); необхiдну, доступну та достовiрну iнформацiю про кiлькiсть, якiсть i асортимент товарiв (робiт, послуг); вiдшкодування збиткiв, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якостi, а також шкоди, заподiяної небезпечними для життя i здоров’я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом; звернення до суду та iнших уповноважених органiв влади за захистом порушених прав або законних iнтересiв. З метою захисту своїх прав та законних iнтересiв громадяни можуть об’єднуватися на добровiльнiй основi у громадськi органiзацiї споживачiв (об’єднання споживачiв). 2. Держава забезпечує громадянам захист їх iнтересiв як споживачiв, надає можливiсть вiльного вибору товарiв (робiт, послуг), набуття знань i квалiфiкацiї, необхiдних для прийняття самостiйних рiшень пiд час придбання та використання товарiв (робiт, послуг) вiдповiдно до їх потреб, i гарантує придбання або одержання iншими законними способами товарiв (робiт, послуг) в обсягах, що забезпечують рiвень споживання, достатнiй для пiдтримання здоров’я i життєдiяльностi. 3. Права споживачiв, механiзм реалiзацiї захисту цих прав та вiдносини мiж споживачами товарiв (робiт, послуг) i виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачiв та iншими законодавчими актами. 4. Якщо чинним мiжнародним договором, згоду на обов’язковiсть якого надано Верховною Радою України, встановлено iншi правила, нiж тi, що є в законодавствi України про захист прав споживачiв, то застосовуються правила мiжнародного договору. 1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист iнтересiв пiдприємцiв та споживачiв вiд його порушень здiйснюються Антимонопольним комiтетом України вiдповiдно до його повноважень, визначених законом. 2. З метою запобiгання монопольному становищу окремих суб’єктiв господарювання на ринку створення, реорганiзацiя та лiквiдацiя суб’єктiв господарювання, придбання їх активiв, часток (акцiй, паїв) господарських товариств, а також утворення об’єднань пiдприємств або перетворення органiв влади в зазначенi об’єднання у випадках, передбачених законодавством, здiйснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комiтету України. Пiдстави для надання згоди на концентрацiю суб’єктiв господарювання визначаються законом. 3. У разi якщо суб’єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комiтет України має право прийняти рiшення про примусовий подiл монопольних утворень. Строк виконання такого рiшення не може бути меншим шести мiсяцiв. 4. Примусовий подiл не застосовується у разi: неможливостi органiзацiйного або територiального вiдокремлення пiдприємств або структурних пiдроздiлiв; наявностi тiсного технологiчного зв’язку пiдприємств, структурних пiдроздiлiв, якщо частка внутрiшнього обороту в загальному обсязi валової продукцiї пiдприємства (об’єднання тощо) становить менше тридцяти вiдсоткiв. 5. Реорганiзацiя монопольного утворення, що пiдлягає примусовому подiлу, здiйснюється на розсуд суб’єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку. 6. Антимонопольний комiтет України та його територiальнi вiддiлення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовiсну конкуренцiю та iншi справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбаченi законом. 7. Рiшення Антимонопольного комiтету України та його територiальних вiддiлень можуть бути оскарженi до суду. Збитки, завданi незаконними рiшеннями Антимонопольного комiтету України або його територiальних вiддiлень, вiдшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заiнтересованих осiб у порядку, визначеному законом. 1. Законодавство, що регулює вiдносини, якi виникають у зв’язку з недобросовiсною конкуренцiєю, обмеженням та попередженням монополiзму у господарськiй дiяльностi, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комiтет України, iнших законодавчих актiв. 2. Положення цiєї глави Кодексу не поширюються на вiдносини, у яких беруть участь суб’єкти господарювання та iншi учасники господарських вiдносин, якщо результат їх дiяльностi проявляється лише за межами України, якщо iнше не передбачено чинним мiжнародним договором, згоду на обов’язковiсть якого надано Верховною Радою України. 3. Законом можуть бути визначенi особливостi регулювання вiдносин, пов’язаних з недобросовiсною конкуренцiєю та монополiзмом на фiнансових ринках i ринках цiнних паперiв. 1. Пiдприємництво – це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб’єктами господарювання (пiдприємцями) з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку. 1. Пiдприємцi мають право без обмежень самостiйно здiйснювати будь-яку пiдприємницьку дiяльнiсть, яку не заборонено законом. 2. Особливостi здiйснення окремих видiв пiдприємництва встановлюються законодавчими актами. 3. Перелiк видiв господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню, а також перелiк видiв дiяльностi, пiдприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. 4. Здiйснення пiдприємницької дiяльностi забороняється органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування. Пiдприємницька дiяльнiсть посадових i службових осiб органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статтi 64 Конституцiї України. 1. Пiдприємництво здiйснюється на основi: вiльного вибору пiдприємцем видiв пiдприємницької дiяльностi; самостiйного формування пiдприємцем програми дiяльностi, вибору постачальникiв i споживачiв продукцiї, що виробляється, залучення матерiально-технiчних, фiнансових та iнших видiв ресурсiв, використання яких не обмежено законом, встановлення цiн на продукцiю та послуги вiдповiдно до закону; вiльного найму пiдприємцем працiвникiв; комерцiйного розрахунку та власного комерцiйного ризику; вiльного розпорядження прибутком, що залишається у пiдприємця пiсля сплати податкiв, зборiв та iнших платежiв, передбачених законом; самостiйного здiйснення пiдприємцем зовнiшньоекономiчної дiяльностi, використання пiдприємцем належної йому частки валютної виручки на свiй розсуд. 1. Пiдприємництво в Українi здiйснюється в будь-яких органiзацiйних формах, передбачених законом, на вибiр пiдприємця. 2. Порядок створення, державної реєстрацiї, дiяльностi, реорганiзацiї та лiквiдацiї суб’єктiв пiдприємництва окремих органiзацiйних форм визначається цим Кодексом та iншими законами. 3. Щодо громадян та юридичних осiб, для яких пiдприємницька дiяльнiсть не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх дiяльностi, яка за своїм характером є пiдприємницькою. 1. Пiдприємцi мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх працi. При укладеннi трудового договору (контракту, угоди) пiдприємець зобов’язаний забезпечити належнi i безпечнi умови працi, оплату працi не нижчу вiд визначеної законом та її своєчасне одержання працiвниками, а також iншi соцiальнi гарантiї, включаючи соцiальне й медичне страхування та соцiальне забезпечення вiдповiдно до законодавства України. 1. Держава гарантує усiм пiдприємцям, незалежно вiд обраних ними органiзацiйних форм пiдприємницької дiяльностi, рiвнi права та рiвнi можливостi для залучення i використання матерiально-технiчних, фiнансових, трудових, iнформацiйних, природних та iнших ресурсiв. 2. Забезпечення пiдприємця матерiально-технiчними та iншими ресурсами, що централiзовано розподiляються державою, здiйснюється з метою виконання пiдприємцем поставок, робiт чи послуг для прiоритетних державних потреб. 3. Держава гарантує недоторканнiсть майна i забезпечує захист майнових прав пiдприємця. Вилучення державою або органами мiсцевого самоврядування у пiдприємця основних i оборотних фондiв, iншого майна допускається вiдповiдно до статтi 41 Конституцiї України на пiдставах i в порядку, передбачених законом. 4. Збитки, завданi пiдприємцю внаслiдок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами мiсцевого самоврядування його майнових прав, вiдшкодовуються пiдприємцю вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв. 5. Пiдприємець або громадянин, який працює у пiдприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов’язкiв, з вiдшкодуванням пiдприємцю вiдповiдних збиткiв органом, який приймає таке рiшення. Спори про вiдшкодування збиткiв вирiшуються судом. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. З метою створення сприятливих органiзацiйних та економiчних умов для розвитку пiдприємництва органи влади на умовах i в порядку, передбачених законом: надають пiдприємцям земельнi дiлянки, передають державне майно, необхiдне для здiйснення пiдприємницької дiяльностi; сприяють пiдприємцям в органiзацiї матерiально-технiчного забезпечення та iнформацiйного обслуговування їх дiяльностi, пiдготовцi кадрiв; здiйснюють первiсне облаштування неосвоєних територiй об’єктами виробничої i соцiальної iнфраструктури з продажем або передачею їх пiдприємцям у визначеному законом порядку; стимулюють модернiзацiю технологiї, iнновацiйну дiяльнiсть, освоєння пiдприємцями нових видiв продукцiї та послуг; подають пiдприємцям iншi види допомоги. 2. Держава сприяє розвитку малого пiдприємництва, створює необхiднi умови для цього. 1. Пiдприємцi зобов’язанi не завдавати шкоди довкiллю, не порушувати права та законнi iнтереси громадян i їх об’єднань, iнших суб’єктiв господарювання, установ, органiзацiй, права мiсцевого самоврядування i держави. 2. За завданi шкоду i збитки пiдприємець несе майнову та iншу встановлену законом вiдповiдальнiсть. 1. Особливостi здiйснення пiдприємницької дiяльностi на територiї України, на її континентальному шельфi та у виключнiй (морськiй) економiчнiй зонi iноземними юридичними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та iншими законами України. 2. У разi якщо чинним мiжнародним договором, згоду на обов’язковiсть якого надано Верховною Радою України, встановлено iншi правила щодо пiдприємництва, нiж тi, що передбачено законодавством України, застосовуються правила мiжнародного договору. Правила мiжнародних договорiв України, чинних на момент прийняття Конституцiї України, застосовуються вiдповiдно до Конституцiї України в порядку, визначеному цими мiжнародними договорами. 1. Пiдприємницька дiяльнiсть припиняється: з власної iнiцiативи пiдприємця; у разi закiнчення строку дiї лiцензiї; у разi припинення iснування пiдприємця; на пiдставi рiшення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та iншими законами. 2. Порядок припинення дiяльностi пiдприємця встановлюється законом вiдповiдно до вимог цього Кодексу. 1. Некомерцiйне господарювання – це самостiйна систематична господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економiчних, соцiальних та iнших результатiв без мети одержання прибутку. 2. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть здiйснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторiв економiки у галузях (видах дiяльностi), в яких вiдповiдно до статтi 12 цього Кодексу забороняється пiдприємництво, на основi рiшення вiдповiдного органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть може здiйснюватися також iншими суб’єктами господарювання, яким здiйснення господарської дiяльностi у формi пiдприємництва забороняється законом. 3. Не можуть здiйснювати некомерцiйну господарську дiяльнiсть органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи. 1. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть може здiйснюватися суб’єктами господарювання на основi права власностi або права оперативного управлiння в органiзацiйних формах, якi визначаються власником або вiдповiдним органом управлiння чи органом мiсцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та iншими законами. 2. Порядок створення, державної реєстрацiї, дiяльностi, реорганiзацiї та лiквiдацiї суб’єктiв господарювання окремих органiзацiйних форм некомерцiйної господарської дiяльностi визначається цим Кодексом та iншими законами. 3. У разi якщо господарська дiяльнiсть громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб’єкт некомерцiйного господарювання, набуває характеру пiдприємницької дiяльностi, до неї застосовуються положення цього Кодексу та iнших законiв, якими регулюється пiдприємництво. 1. На суб’єктiв господарювання, якi здiйснюють некомерцiйну господарську дiяльнiсть, поширюються загальнi вимоги щодо регулювання господарської дiяльностi з урахуванням особливостей її здiйснення рiзними суб’єктами господарювання, якi визначаються цим Кодексом та iншими законодавчими актами. 2. При укладеннi трудового договору (контракту, угоди) суб’єкт господарювання, що здiйснює некомерцiйну господарську дiяльнiсть, зобов’язаний забезпечити належнi i безпечнi умови працi, її оплату не нижчу вiд визначеного законом мiнiмального розмiру, а також забезпечити iншi соцiальнi гарантiї, передбаченi законом. 1. Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських вiдносин, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть, реалiзуючи господарську компетенцiю (сукупнiсть господарських прав та обов’язкiв), мають вiдокремлене майно i несуть вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством. 2. Суб’єктами господарювання є: 1) господарськi органiзацiї – юридичнi особи, створенi вiдповiдно до Цивiльного кодексу України, державнi, комунальнi та iншi пiдприємства, створенi вiдповiдно до цього Кодексу, а також iншi юридичнi особи, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi в установленому законом порядку; 2) громадяни України, iноземцi та особи без громадянства, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi. 3) виключено 3. Суб’єкти господарювання реалiзують свою господарську компетенцiю на основi права власностi, права господарського вiдання, права оперативного управлiння вiдповiдно до визначення цiєї компетенцiї у цьому Кодексi та iнших законах. 4. Суб’єкти господарювання – господарськi органiзацiї, якi дiють на основi права власностi, права господарського вiдання чи оперативного управлiння, мають статус юридичної особи, що визначається цивiльним законодавством та цим Кодексом. 5. Суб’єкти господарювання, зазначенi у пунктi першому частини другої цiєї статтi, мають право вiдкривати свої фiлiї, представництва, iншi вiдокремленi пiдроздiли без створення юридичної особи. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Суб’єкт господарювання може бути утворений за рiшенням власника (власникiв) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спецiально передбачених законодавством, також за рiшенням iнших органiв, органiзацiй i громадян шляхом заснування нового, реорганiзацiї (злиття, приєднання, видiлення, подiлу, перетворення) дiючого (дiючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. 2. Суб’єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового подiлу (видiлення) дiючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органiв вiдповiдно до антимонопольно-конкурентного законодавства України. 3. Створення суб’єктiв господарювання здiйснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства. 1. Установчими документами суб’єкта господарювання є рiшення про його утворення або засновницький договiр, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання. 2. В установчих документах повиннi бути зазначенi найменування суб’єкта господарювання, мета i предмет господарської дiяльностi, склад i компетенцiя його органiв управлiння, порядок прийняття ними рiшень, порядок формування майна, розподiлу прибуткiв та збиткiв, умови його реорганiзацiї та лiквiдацiї, якщо iнше не передбачено законом. 3. У засновницькому договорi засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спiльної дiяльностi щодо його утворення, умови передачi йому свого майна, порядок розподiлу прибуткiв i збиткiв, управлiння дiяльнiстю суб’єкта господарювання та участi в ньому засновникiв, порядок вибуття та входження нових засновникiв, iншi умови дiяльностi суб’єкта господарювання, якi передбаченi законом, а також порядок його реорганiзацiї та лiквiдацiї вiдповiдно до закону. 4. Статут суб’єкта господарювання повинен мiстити вiдомостi про його найменування, мету i предмет дiяльностi, розмiр i порядок утворення статутного та iнших фондiв, порядок розподiлу прибуткiв i збиткiв, про органи управлiння i контролю, їх компетенцiю, про умови реорганiзацiї та лiквiдацiї суб’єкта господарювання, а також iншi вiдомостi, пов’язанi з особливостями органiзацiйної форми суб’єкта господарювання, передбаченi законодавством. Статут може мiстити й iншi вiдомостi, що не суперечать законодавству. Положенням визначається господарська компетенцiя органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування чи iнших суб’єктiв у випадках, визначених законом. 5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або iншими суб’єктами вiдповiдно до закону. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Суб’єкт господарювання пiдлягає державнiй реєстрацiї як юридична особа чи фiзична особа – пiдприємець у порядку, визначеному законом. 2. Вiдкриття суб’єктом господарювання фiлiй (вiддiлень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрацiї. Вiдомостi про вiдокремленi пiдроздiли суб’єктiв господарювання залучаються до її реєстрацiйної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом. (У редакцiї Закону 1. Припинення дiяльностi суб’єкта господарювання здiйснюється шляхом його реорганiзацiї (злиття, приєднання, подiлу, перетворення) або лiквiдацiї – за рiшенням власника (власникiв) чи уповноважених ним органiв, за рiшенням iнших осiб – засновникiв суб’єкта господарювання чи їх правонаступникiв, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – за рiшенням суду. 2. У разi злиття суб’єктiв господарювання усi майновi права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслiдок злиття. 3. У разi приєднання одного або кiлькох суб’єктiв господарювання до iншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усi майновi права та обов’язки приєднаних суб’єктiв господарювання. 4. У разi подiлу суб’єкта господарювання усi його майновi права i обов’язки переходять за роздiльним актом (балансом) у вiдповiдних частках до кожного з нових суб’єктiв господарювання, що утворенi внаслiдок цього подiлу. У разi видiлення одного або кiлькох нових суб’єктiв господарювання до кожного з них переходять за роздiльним актом (балансом) у вiдповiдних частках майновi права i обов’язки реорганiзованого суб’єкта. 5. У разi перетворення одного суб’єкта господарювання в iнший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усi майновi права i обов’язки попереднього суб’єкта господарювання. 6. Суб’єкт господарювання лiквiдується: за iнiцiативою осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi; у зв’язку iз закiнченням строку, на який вiн створювався, чи у разi досягнення мети, заради якої його було створено; у разi визнання його в установленому порядку банкрутом, крiм випадкiв, передбачених законом; у разi скасування його державної реєстрацiї у випадках, передбачених законом. 7. Скасування державної реєстрацiї позбавляє суб’єкта господарювання статусу юридичної особи i є пiдставою для вилучення його з державного реєстру. Суб’єкт господарювання вважається лiквiдованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його дiяльностi. Такий запис вноситься пiсля затвердження лiквiдацiйного балансу вiдповiдно до вимог цього Кодексу. 8. Оголошення про реорганiзацiю чи лiквiдацiю господарської органiзацiї або припинення дiяльностi iндивiдуального пiдприємця пiдлягає опублiкуванню реєструючим органом у спецiальному додатку до газети “Урядовий кур’єр” та/або офiцiйному друкованому виданнi органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування за мiсцезнаходженням суб’єкта господарювання протягом десяти днiв з дня припинення дiяльностi суб’єкта господарювання. 1. Лiквiдацiя суб’єкта господарювання здiйснюється лiквiдацiйною комiсiєю, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або iншим органом, визначеним законом, якщо iнший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Лiквiдацiю суб’єкта господарювання може бути також покладено на орган управлiння суб’єкта, що лiквiдується. 2. Орган (особа), який прийняв рiшення про лiквiдацiю суб’єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення лiквiдацiї, а також строк для заяви претензiй кредиторами, що не може бути меншим, нiж два мiсяцi з дня оголошення про лiквiдацiю. 3. Лiквiдацiйна комiсiя або iнший орган, який проводить лiквiдацiю суб’єкта господарювання, вмiщує в друкованих органах вiдповiдно до закону повiдомлення про його лiквiдацiю та про порядок i строки заяви кредиторами претензiй, а явних (вiдомих) кредиторiв повiдомляє персонально у письмовiй формi у встановленi цим Кодексом чи спецiальним законом строки. 4. Одночасно лiквiдацiйна комiсiя вживає необхiдних заходiв щодо стягнення дебiторської заборгованостi суб’єкта господарювання, який лiквiдується, та виявлення вимог кредиторiв, з письмовим повiдомленням кожного з них про лiквiдацiю суб’єкта господарювання. 5. Лiквiдацiйна комiсiя оцiнює наявне майно суб’єкта господарювання, який лiквiдується, i розраховується з кредиторами, складає лiквiдацiйний баланс та подає його власнику або органу, який призначив лiквiдацiйну комiсiю. Достовiрнiсть та повнота лiквiдацiйного балансу повиннi бути перевiренi у встановленому законодавством порядку. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Претензiї кредиторiв до суб’єкта господарювання, що лiквiдується, задовольняються з майна цього суб’єкта, якщо iнше не передбачено цим Кодексом та iншими законами. 2. Черговiсть та порядок задоволення вимог кредиторiв визначаються вiдповiдно до закону. 3. Претензiї, що не задоволенi через вiдсутнiсть майна суб’єкта господарювання, претензiї, якi не визнанi лiквiдацiйною комiсiєю, якщо їх заявники у мiсячний строк пiсля одержання повiдомлення про повне або часткове вiдхилення претензiї не звернуться до суду з вiдповiдним позовом, а також претензiї, у задоволеннi яких за рiшенням суду кредиторовi вiдмовлено, вважаються погашеними. 4. Майно, що залишилося пiсля задоволення претензiй кредиторiв, використовується за вказiвкою власника. 1. Пiдприємство – самостiйний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом мiсцевого самоврядування, або iншими суб’єктами для задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науково-дослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi в порядку, передбаченому цим Кодексом та iншими законами. 2. Пiдприємства можуть створюватись як для здiйснення пiдприємництва, так i для некомерцiйної господарської дiяльностi. 3. Пiдприємство, якщо законом не встановлено iнше, дiє на основi статуту. 4. Пiдприємство є юридичною особою, має вiдокремлене майно, самостiйний баланс, рахунки в установах банкiв, печатку iз своїм найменуванням та iдентифiкацiйним кодом. 5. Пiдприємство не має у своєму складi iнших юридичних осiб. 1. Залежно вiд форм власностi, передбачених законом, в Українi можуть дiяти пiдприємства таких видiв: приватне пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi (пiдприємство колективної власностi); комунальне пiдприємство, що дiє на основi комунальної власностi територiальної громади; державне пiдприємство, що дiє на основi державної власностi; пiдприємство, засноване на змiшанiй формi власностi (на базi об’єднання майна рiзних форм власностi). В Українi можуть дiяти також iншi види пiдприємств, передбаченi законом. 2. У разi якщо в статутному фондi пiдприємства iноземна iнвестицiя становить не менш як десять вiдсоткiв, воно визнається пiдприємством з iноземними iнвестицiями. Пiдприємство, в статутному фондi якого iноземна iнвестицiя становить сто вiдсоткiв, вважається iноземним пiдприємством. 3. Залежно вiд способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Українi дiють пiдприємства унiтарнi та корпоративнi. 4. Унiтарне пiдприємство створюється одним засновником, який видiляє необхiдне для того майно, формує вiдповiдно до закону статутний фонд, не подiлений на частки (паї), затверджує статут, розподiляє доходи, безпосередньо або через керiвника, який ним призначається, керує пiдприємством i формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирiшує питання реорганiзацiї та лiквiдацiї пiдприємства. Унiтарними є пiдприємства державнi, комунальнi, пiдприємства, заснованi на власностi об’єднання громадян, релiгiйної органiзацiї або на приватнiй власностi засновника. 5. Корпоративне пiдприємство утворюється, як правило, двома або бiльше засновниками за їх спiльним рiшенням (договором), дiє на основi об’єднання майна та/або пiдприємницької чи трудової дiяльностi засновникiв (учасникiв), їх спiльного управлiння справами, на основi корпоративних прав, у тому числi через органи, що ними створюються, участi засновникiв (учасникiв) у розподiлi доходiв та ризикiв пiдприємства. Корпоративними є кооперативнi пiдприємства, пiдприємства, що створюються у формi господарського товариства, а також iншi пiдприємства, в тому числi заснованi на приватнiй власностi двох або бiльше осiб. 6. Особливостi правового статусу унiтарних i корпоративних пiдприємств встановлюються цим Кодексом, iншими законодавчими актами. 7. Пiдприємства залежно вiд кiлькостi працюючих та обсягу валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї за рiк можуть бути вiднесенi до малих пiдприємств, середнiх або великих пiдприємств. Малими (незалежно вiд форми власностi) визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний (фiнансовий) рiк не перевищує п’ятдесяти осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) за цей перiод не перевищує сiмдесяти мiльйонiв гривень. Великими пiдприємствами визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний (фiнансовий) рiк перевищує двiстi п’ятдесят осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) за рiк перевищує суму сто мiльйонiв гривень. Усi iншi пiдприємства визнаються середнiми. 8. У випадках iснування залежностi вiд iншого пiдприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, пiдприємство визнається дочiрнiм. 9. Для пiдприємств певного виду та органiзацiйних форм законами можуть встановлюватися особливостi господарювання. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Пiдприємство може складатися з виробничих структурних пiдроздiлiв (виробництв, цехiв, вiддiлень, дiльниць, бригад, бюро, лабораторiй тощо), а також функцiональних структурних пiдроздiлiв апарату управлiння (управлiнь, вiддiлiв, бюро, служб тощо). 2. Функцiї, права та обов’язки структурних пiдроздiлiв пiдприємства визначаються положеннями про них, якi затверджуються в порядку, визначеному статутом пiдприємства або iншими установчими документами. 3. Пiдприємство самостiйно визначає свою органiзацiйну структуру, встановлює чисельнiсть працiвникiв i штатний розпис. 4. Пiдприємство має право створювати фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, погоджуючи питання про розмiщення таких пiдроздiлiв пiдприємства з вiдповiдними органами мiсцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такi вiдокремленi пiдроздiли не мають статусу юридичної особи i дiють на основi положення про них, затвердженого пiдприємством. Пiдприємства можуть вiдкривати рахунки в установах банкiв через свої вiдокремленi пiдроздiли вiдповiдно до закону. 5. Дiяльнiсть розташованих на територiї України вiдокремлених пiдроздiлiв пiдприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та iншими законами. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Управлiння пiдприємством здiйснюється вiдповiдно до його установчих документiв на основi поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна i участi в управлiннi трудового колективу. 2. Власник здiйснює свої права щодо управлiння пiдприємством безпосередньо або через уповноваженi ним органи вiдповiдно до статуту пiдприємства чи iнших установчих документiв. 3. Для керiвництва господарською дiяльнiстю пiдприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керiвника пiдприємства. 4. У разi найму керiвника пiдприємства з ним укладається договiр (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки i вiдповiдальнiсть керiвника, умови його матерiального забезпечення, умови звiльнення його з посади, iншi умови найму за погодженням сторiн. 5. Керiвник пiдприємства без доручення дiє вiд iменi пiдприємства, представляє його iнтереси в органах державної влади i органах мiсцевого самоврядування, iнших органiзацiях, у вiдносинах з юридичними особами та громадянами, формує адмiнiстрацiю пiдприємства i вирiшує питання дiяльностi пiдприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. 6. Керiвника пiдприємства може бути звiльнено з посади достроково на пiдставах, передбачених договором (контрактом) вiдповiдно до закону. 7. На всiх пiдприємствах, якi використовують найману працю, мiж власником або уповноваженим ним органом i трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договiр, яким регулюються виробничi, трудовi та соцiальнi вiдносини трудового колективу з адмiнiстрацiєю пiдприємства. Вимоги до змiсту i порядок укладення колективних договорiв визначаються законодавством про колективнi договори. 8. Трудовий колектив пiдприємства становлять усi громадяни, якi своєю працею беруть участь у його дiяльностi на основi трудового договору (контракту, угоди) або iнших форм, що регулюють трудовi вiдносини працiвника з пiдприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участi в управлiннi пiдприємством встановлюються статутом або iншими установчими документами вiдповiдно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремi види пiдприємств, закону про трудовi колективи. 9. Рiшення з соцiально-економiчних питань, що стосуються дiяльностi пiдприємства, виробляються i приймаються його органами управлiння за участi трудового колективу i уповноважених ним органiв. 10. Особливостi управлiння пiдприємствами окремих видiв (органiзацiйних форм пiдприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такi пiдприємства. 1. Майно пiдприємства становлять виробничi i невиробничi фонди, а також iншi цiнностi, вартiсть яких вiдображається в самостiйному балансi пiдприємства. 2. Джерелами формування майна пiдприємства є: грошовi та матерiальнi внески засновникiв; доходи, одержанi вiд реалiзацiї продукцiї, послуг, iнших видiв господарської дiяльностi; доходи вiд цiнних паперiв; кредити банкiв та iнших кредиторiв; капiтальнi вкладення i дотацiї з бюджетiв; майно, придбане в iнших суб’єктiв господарювання, органiзацiй та громадян у встановленому законодавством порядку; iншi джерела, не забороненi законодавством України. 3. Цiлiсний майновий комплекс пiдприємства визнається нерухомiстю i може бути об’єктом купiвлi-продажу та iнших угод, на умовах i в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими вiдповiдно до нього. 4. Реалiзацiя майнових прав пiдприємства здiйснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, iншими законодавчими актами України. 5. Володiння i користування природними ресурсами пiдприємство здiйснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пiльгових умовах. 6. Пiдприємство випускає, реалiзує та придбаває цiннi папери вiдповiдно до законодавства України. 7. Держава гарантує захист майнових прав пiдприємства. Вилучення державою у пiдприємства майна, що ним використовується, здiйснюється лише у випадках i порядку, передбачених законом. 1. Вiдносини пiдприємства з iншими пiдприємствами, органiзацiями, громадянами в усiх сферах господарської дiяльностi здiйснюються на основi договорiв. 2. Пiдприємства вiльнi у виборi предмета договору, визначеннi зобов’язань, iнших умов господарських взаємовiдносин, що не суперечать законодавству України. 3. Пiдприємство має право реалiзовувати самостiйно всю продукцiю на територiї України i за її межами, якщо iнше не передбачено законом. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Пiдприємство самостiйно здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, яка є частиною зовнiшньоекономiчної дiяльностi України i регулюється законами України, iншими прийнятими вiдповiдно до них нормативно-правовими актами. 2. Порядок використання коштiв пiдприємства в iноземнiй валютi визначається цим Кодексом та iншими законами. 3. Пiдприємство, яке здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, може вiдкривати за межами України свої представництва, фiлiї та виробничi пiдроздiли, утримання яких здiйснюється за кошти пiдприємства. 1. Питання щодо полiпшення умов працi, життя i здоров’я, гарантiї обов’язкового медичного страхування працiвникiв пiдприємства та їх сiмей, а також iншi питання соцiального розвитку вирiшуються трудовим колективом за участi власника або уповноваженого ним органу вiдповiдно до законодавства, установчих документiв пiдприємства, колективного договору. 2. Пiдприємство забезпечує пiдготовку квалiфiкованих робiтникiв та спецiалiстiв, їх економiчне i професiйне навчання як у власних навчальних закладах, так i в iнших навчальних закладах за вiдповiдними угодами. Пiдприємство надає пiльги вiдповiдно до закону своїм працiвникам, якi навчаються без вiдриву вiд виробництва. 3. Пенсiонери та iнвалiди, якi працювали до виходу на пенсiю на пiдприємствi, користуються нарiвнi з його працiвниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путiвками в оздоровчi та профiлактичнi заклади, iншими соцiальними послугами i пiльгами, що передбаченi статутом пiдприємства. 4. Власник, органи управлiння пiдприємства зобов’язанi забезпечити для всiх працiвникiв пiдприємства належнi i безпечнi умови працi. Пiдприємство несе вiдповiдальнiсть в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров’ю та працездатностi його працiвникiв. 5. Пiдприємство зобов’язане забезпечити сприятливi умови працi жiнок та неповнолiтнiх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жiнок, якi мають малолiтнiх дiтей, вагiтних жiнок переводити на легшу роботу з нешкiдливими умовами працi, надавати їм iншi пiльги, передбаченi законом. Пiдприємство iз шкiдливими умовами працi створює окремi цехи, дiльницi для надання жiнкам, неповнолiтнiм та окремим категорiям працюючих бiльш легкої роботи. 6. Пiдприємство самостiйно встановлює для своїх працiвникiв додатковi вiдпустки, скорочений робочий день та iншi пiльги, а також має право заохочувати працiвникiв iнших пiдприємств, установ, органiзацiй, якi його обслуговують. 7. Пiдприємство має право забезпечувати додатковою пенсiєю, незалежно вiд розмiрiв державної пенсiї, працiвника, який став iнвалiдом на даному пiдприємствi внаслiдок нещасного випадку або професiйного захворювання. У разi смертi працiвника пiдприємства при виконаннi ним службових обов’язкiв власник, пiдприємство добровiльно чи за рiшенням суду забезпечують сiм’ю працiвника допомогою вiдповiдно до закону. 8. Пiдприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену вiдповiдно до закону кiлькiсть робочих мiсць для працевлаштування неповнолiтнiх, iнвалiдiв, iнших категорiй громадян, якi потребують соцiального захисту. Вiдповiдальнiсть пiдприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом. 1. Пiдприємства мають право на добровiльних засадах об’єднувати свою господарську дiяльнiсть (виробничу, комерцiйну та iншi види дiяльностi) на умовах i в порядку, встановлених цим Кодексом та iншими законами. 2. За рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України або органiв, до повноважень яких належить управлiння державними або комунальними пiдприємствами, можуть утворюватися об’єднання пiдприємств на умовах i в порядку, встановлених цим Кодексом та iншими законами. 3. Види об’єднань пiдприємств, їх загальний статус, а також основнi вимоги щодо здiйснення ними господарської дiяльностi визначаються цим Кодексом, iншi питання їх дiяльностi регулюються законодавством України. 1. Облiк i звiтнiсть пiдприємства здiйснюються вiдповiдно до вимог статтi 19 цього Кодексу та iнших нормативно-правових актiв. 2. Вiдомостi, не передбаченi законом, пiдприємство надає органам державної влади, органам мiсцевого самоврядування, iншим пiдприємствам, установам, органiзацiям на договiрнiй основi або в порядку, передбаченому установчими документами пiдприємства. 1. Пiдприємства в Українi здiйснюють свою дiяльнiсть вiдповiдно до вимог статей 62 – 71 цього Кодексу, якщо iнше щодо пiдприємств окремих видiв не передбачено цим Кодексом та iншими законами, прийнятими вiдповiдно до цього Кодексу. 2. Якщо чинним мiжнародним договором України, згоду на обов’язковiсть якого надано Верховною Радою України, встановлено правила iншi, нiж тi, якi передбаченi законодавством про пiдприємства, то застосовуються правила мiжнародного договору. 1. Державне унiтарне пiдприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базi вiдокремленої частини державної власностi, як правило, без подiлу її на частки, i входить до сфери його управлiння. 2. Орган державної влади, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, є представником власника i виконує його функцiї у межах, визначених цим Кодексом та iншими законодавчими актами. 3. Майно державного унiтарного пiдприємства перебуває у державнiй власностi i закрiплюється за таким пiдприємством на правi господарського вiдання чи правi оперативного управлiння. 4. Найменування державного унiтарного пiдприємства повинно мiстити слова “державне пiдприємство”. 5. Державне унiтарне пiдприємство не несе вiдповiдальностi за зобов’язаннями власника i органу влади, до сфери управлiння якого воно входить. 6. Органом управлiння державного унiтарного пiдприємства є керiвник пiдприємства, який призначається органом, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, i є пiдзвiтним цьому органовi. 7. Законом можуть бути визначенi особливостi статусу керiвника державного унiтарного пiдприємства, в тому числi встановлено пiдвищену вiдповiдальнiсть керiвника за результати роботи пiдприємства. 8. Державнi унiтарнi пiдприємства дiють як державнi комерцiйнi пiдприємства або казеннi пiдприємства. 1. Державне комерцiйне пiдприємство є суб’єктом пiдприємницької дiяльностi, дiє на основi статуту i несе вiдповiдальнiсть за наслiдки своєї дiяльностi усiм належним йому на правi господарського вiдання майном згiдно з цим Кодексом та iншими законами, прийнятими вiдповiдно до цього Кодексу. 2. Майно державного комерцiйного пiдприємства закрiплюється за ним на правi господарського вiдання. 3. Статутний фонд державного комерцiйного пiдприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управлiння якого воно входить, до реєстрацiї цього пiдприємства як суб’єкта господарювання. Мiнiмальний розмiр статутного фонду державного комерцiйного пiдприємства встановлюється законом. 4. У разi якщо вартiсть активiв державного комерцiйного пiдприємства за результатами його дiяльностi виявиться меншою, нiж розмiр статутного фонду, передбачений статутом пiдприємства, орган, до сфери управлiння якого входить дане пiдприємство, зобов’язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мiнiмального розмiру статутного фонду. 5. Держава та орган, до сфери управлiння якого входить державне комерцiйне пiдприємство, не несуть вiдповiдальностi за його зобов’язаннями, крiм випадкiв, передбачених цим Кодексом та iншими законами. 6. Збитки, завданi державному комерцiйному пiдприємству внаслiдок виконання рiшень органiв державної влади чи органiв мiсцевого самоврядування, якi було визнано судом неконституцiйними або недiйсними, пiдлягають вiдшкодуванню зазначеними органами добровiльно або за рiшенням суду. 7. Державне унiтарне комерцiйне пiдприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване пiдприємство (державне акцiонерне товариство). Особливостi дiяльностi корпоратизованих пiдприємств визначаються цим Кодексом та iншими законами. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Державне комерцiйне пiдприємство зобов’язане приймати та виконувати доведенi до нього в установленому законодавством порядку державнi замовлення, враховувати їх при формуваннi виробничої програми, визначеннi перспектив свого економiчного i соцiального розвитку та виборi контрагентiв, а також складати i виконувати рiчний та з поквартальною розбивкою фiнансовий план на кожен наступний рiк. Для закупiвель товарiв, робiт чи послуг державне комерцiйне пiдприємство застосовує процедури закупiвель, визначенi Законом України “Про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти”. 2. Фiнансовий план пiдлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому: пiдприємств, що є суб’єктами природних монополiй, та пiдприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мiльйонiв гривень, – Кабiнетом Мiнiстрiв України; iнших пiдприємств – органами, до сфери управлiння яких вони входять. 3. Органи, до сфери управлiння яких входять державнi комерцiйнi пiдприємства, надають центральному органу виконавчої влади з питань економiки до 1 серпня року, що передує планованому, зведенi показники фiнансових планiв та фiнансовi плани у розрiзi окремих державних комерцiйних пiдприємств, якi входять до сфери їх управлiння. 4. Форма та методичнi рекомендацiї по розробцi фiнансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань економiки. 5. Державне комерцiйне пiдприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно iншим юридичним особам чи громадянам, крiм випадкiв, передбачених законом. Вiдчужувати майновi об’єкти, що належать до основних фондiв, державне комерцiйне пiдприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управлiння якого воно належить, i лише на конкурентних засадах, якщо iнше не встановлено законом. Розпоряджатися в iнший спосiб майном, що належить до основних фондiв, державне комерцiйне пiдприємство має право лише у межах повноважень та у спосiб, що передбаченi цим Кодексом та iншими законами. Вiдчуження нерухомого майна, а також повiтряних i морських суден, суден внутрiшнього плавання та рухомого складу залiзничного транспорту здiйснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. 6. Кошти, одержанi вiд продажу майнових об’єктiв, що належать до основних фондiв державного комерцiйного пiдприємства, використовуються вiдповiдно до затвердженого фiнансового плану. 7. Списання з балансу не повнiстю амортизованих основних фондiв, а також прискорена амортизацiя основних фондiв державного комерцiйного пiдприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управлiння якого входить дане пiдприємство. 8. Державнi комерцiйнi пiдприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спецiальнi (цiльовi) фонди, призначенi для покриття витрат, пов’язаних з їх дiяльнiстю: амортизацiйний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати працi); резервний фонд; iншi фонди, передбаченi статутом пiдприємства. Порядок використання цих фондiв визначається вiдповiдно до затвердженого фiнансового плану. 9. Розподiл прибутку (доходу) державних комерцiйних пiдприємств здiйснюється вiдповiдно до затвердженого фiнансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та iнших законiв. 10. В фiнансовому планi затверджуються суми коштiв, якi направляються державi як власнику i зараховуються до Державного бюджету України. 11. Органи, до сфери управлiння яких вiдносяться державнi комерцiйнi пiдприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабiнету Мiнiстрiв України iнформацiю про обсяги перерахування прибутку державних комерцiйних пiдприємств для їх врахування при формуваннi державного бюджету. 12. У разi змiни керiвника державного комерцiйного пiдприємства обов’язковим є проведення ревiзiї фiнансово-господарської дiяльностi пiдприємства в порядку, передбаченому законом. 13. Iншi особливостi господарської та соцiальної дiяльностi державних комерцiйних пiдприємств визначаються законом. (Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз 1. Казеннi пiдприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здiйснення господарської дiяльностi лише державним пiдприємствам; основним (понад п’ятдесят вiдсоткiв) споживачем продукцiї (робiт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вiльна конкуренцiя товаровиробникiв чи споживачiв; переважаючим (понад п’ятдесят вiдсоткiв) є виробництво суспiльно необхiдної продукцiї (робiт, послуг), яке за своїми умовами i характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацiю майнових комплексiв державних пiдприємств заборонено законом. 2. Казенне пiдприємство створюється за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України. У рiшеннi про створення казенного пiдприємства визначаються обсяг i характер основної дiяльностi пiдприємства, а також орган, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, що створюється. Реорганiзацiя i лiквiдацiя казенного пiдприємства проводяться вiдповiдно до вимог цього Кодексу за рiшенням органу, до компетенцiї якого належить створення даного пiдприємства. 3. Майно казенного пiдприємства закрiплюється за ним на правi оперативного управлiння в обсязi, зазначеному в статутi пiдприємства. 4. Казенне пiдприємство є юридичною особою, має вiдповiднi рахунки в установах державного банку, печатку iз своїм найменуванням. 5. Орган, до сфери управлiння якого входить казенне пiдприємство, затверджує статут пiдприємства, призначає його керiвника, дає дозвiл на здiйснення казенним пiдприємством господарської дiяльностi, визначає види продукцiї (робiт, послуг), на виробництво та реалiзацiю якої поширюється зазначений дозвiл. 6. Найменування казенного пiдприємства повинно мiстити слова “казенне пiдприємство”. 1. Казенне пiдприємство здiйснює господарську дiяльнiсть вiдповiдно до виробничих завдань органу, до сфери управлiння якого воно входить. 2. Казенне пiдприємство самостiйно органiзовує виробництво продукцiї (робiт, послуг) i реалiзує її за цiнами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України, якщо iнше не передбачено законом. Для закупiвель товарiв, робiт чи послуг казенне комерцiйне пiдприємство застосовує процедури закупiвель, визначенi Законом України “Про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти”. 3. Орган, до сфери управлiння якого входить казенне пiдприємство, здiйснює контроль за використанням та збереженням належного пiдприємству майна, i має право вилучити у казенного пiдприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. 4. Казенне пiдприємство не має права вiдчужувати або iншим способом розпоряджатися закрiпленим за ним майном, що належить до основних фондiв, без попередньої згоди органу, до сфери управлiння якого воно входить. Вiдчуження нерухомого майна, а також повiтряних i морських суден, суден внутрiшнього плавання та рухомого складу залiзничного транспорту здiйснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. 5. Джерелами формування майна казенного пiдприємства є: державне майно, передане пiдприємству вiдповiдно до рiшення про його створення; кошти та iнше майно, одержанi вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) пiдприємства; цiльовi кошти, видiленi з Державного бюджету України; кредити банкiв; частина доходiв пiдприємства, одержаних ним за результатами господарської дiяльностi, передбачена статутом; iншi джерела, не забороненi законом. 6. Казенне пiдприємство одержує кредити для виконання статутних завдань пiд гарантiю органу, до сфери управлiння якого входить пiдприємство. 7. Казенне пiдприємство вiдповiдає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженнi. У разi недостатностi зазначених коштiв держава, в особi органу, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, несе повну субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями казенного пiдприємства. 8. Порядок розподiлу та використання прибутку (доходу) казенного пiдприємства визначається фiнансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому статтею 75 цього Кодексу для державних комерцiйних пiдприємств. 9. Iншi особливостi господарської та соцiальної дiяльностi казенних пiдприємств визначаються цим Кодексом, законом про державнi пiдприємства та iншими законодавчими актами. (Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз 1. Комунальне унiтарне пiдприємство утворюється компетентним органом мiсцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базi вiдокремленої частини комунальної власностi i входить до сфери його управлiння. 2. Орган, до сфери управлiння якого входить комунальне унiтарне пiдприємство, є представником власника – вiдповiдної територiальної громади i виконує його функцiї у межах, визначених цим Кодексом та iншими законодавчими актами. 3. Майно комунального унiтарного пiдприємства перебуває у комунальнiй власностi i закрiплюється за таким пiдприємством на правi господарського вiдання (комунальне комерцiйне пiдприємство) або на правi оперативного управлiння (комунальне некомерцiйне пiдприємство). 4. Статутний фонд комунального унiтарного пiдприємства утворюється органом, до сфери управлiння якого воно входить, до реєстрацiї його як суб’єкта господарювання. Мiнiмальний розмiр статутного фонду комунального унiтарного пiдприємства встановлюється вiдповiдною мiсцевою радою. 5. Найменування комунального унiтарного пiдприємства повинно мiстити слова “комунальне пiдприємство” та вказiвку на орган мiсцевого самоврядування, до сфери управлiння якого входить дане пiдприємство. 6. Комунальне унiтарне пiдприємство не несе вiдповiдальностi за зобов’язаннями власника та органу мiсцевого самоврядування, до сфери управлiння якого воно входить. 7. Комунальне унiтарне пiдприємство очолює керiвник пiдприємства, що призначається органом, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, i є пiдзвiтним цьому органовi. 8. Збитки, завданi комунальному унiтарному пiдприємству внаслiдок виконання рiшень органiв державної влади чи органiв мiсцевого самоврядування, пiдлягають вiдшкодуванню зазначеними органами добровiльно або за рiшенням суду. 9. Особливостi господарської дiяльностi комунальних унiтарних пiдприємств визначаються вiдповiдно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо дiяльностi державних комерцiйних або казенних пiдприємств, а також iнших вимог, передбачених законом. Для закупiвель товарiв, робiт чи послуг комунальне унiтарне пiдприємство застосовує процедури закупiвель, визначенi Законом України “Про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти”. (Iз доповненнями, внесеними згiдно iз 1. Господарськими товариствами визнаються пiдприємства або iншi суб’єкти господарювання, створенi юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна i участi в пiдприємницькiй дiяльностi товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може дiяти у складi одного учасника. 2. Засновниками i учасниками товариства можуть бути суб’єкти господарювання, iншi учасники господарських вiдносин, зазначенi у статтi 2 цього Кодексу, а також громадяни, якi не є суб’єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участi в господарських товариствах суб’єктiв господарювання або iнших осiб встановлюються цим Кодексом, iншими законами. 3. Господарськi товариства є юридичними особами. 4. Суб’єкти господарювання – юридичнi особи, якi стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберiгають статус юридичної особи. 5. Господарськi товариства можуть здiйснювати будь-яку пiдприємницьку дiяльнiсть, якщо iнше не передбачено законом. Для закупiвель товарiв, робiт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному фондi якого перевищує 50 вiдсоткiв, застосовує процедури закупiвель, визначенi Законом України “Про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти”. (Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз 1. До господарських товариств належать: акцiонернi товариства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, товариства з додатковою вiдповiдальнiстю, повнi товариства, командитнi товариства. 2. Акцiонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй однакової номiнальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями тiльки майном товариства, а акцiонери несуть ризик збиткiв, пов’язаних iз дiяльнiстю товариства, в межах вартостi належних їм акцiй. 3. Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю є господарське товариство, що має статутний фонд, подiлений на частки, розмiр яких визначається установчими документами, i несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями тiльки своїм майном. Учасники товариства, якi повнiстю сплатили свої вклади, несуть ризик збиткiв, пов’язаних з дiяльнiстю товариства, у межах своїх вкладiв. 4. Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю є господарське товариство, статутний фонд якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв i яке несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разi його недостатностi учасники цього товариства несуть додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть у визначеному установчими документами однаково кратному розмiрi до вкладу кожного з учасникiв. 5. Повним товариством є господарське товариство, всi учасники якого вiдповiдно до укладеного мiж ними договору здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть вiд iменi товариства i несуть додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм своїм майном. 6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декiлька учасникiв здiйснюють вiд iменi товариства пiдприємницьку дiяльнiсть i несуть за його зобов’язаннями додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть усiм своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повнi учасники), а iншi учасники присутнi в дiяльностi товариства лише своїми вкладами (вкладники). 7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстрованi як суб’єкти пiдприємництва. (згiдно iз Законом України 1. Установчим документом повного товариства i командитного товариства є засновницький договiр. Установчим документом акцiонерного товариства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю i товариства з додатковою вiдповiдальнiстю є статут. 2. Установчi документи господарського товариства повиннi мiстити вiдомостi про вид товариства, предмет i цiлi його дiяльностi, склад засновникiв та учасникiв, склад i компетенцiю органiв товариства та порядок прийняття ними рiшень, включаючи перелiк питань, з яких необхiдна одностайнiсть або квалiфiкована бiльшiсть голосiв, iншi вiдомостi, передбаченi статтею 57 цього Кодексу. 3. Статут акцiонерного товариства, крiм зазначених у частинi другiй цiєї статтi вiдомостей, повинен мiстити також вiдомостi про види акцiй, що випускаються, їх номiнальну вартiсть, спiввiдношення акцiй рiзних видiв, кiлькiсть акцiй, що купуються засновниками, наслiдки невиконання зобов’язань по викупу акцiй. 4. Статут товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, крiм вiдомостей, зазначених у частинi другiй цiєї статтi, повинен мiстити вiдомостi про розмiр часток кожного з учасникiв, розмiр, склад та порядок внесення ними вкладiв. Статутом може бути встановлено порядок визначення розмiру часток учасникiв залежно вiд змiни вартостi майна, внесеного як вклад, та додаткових внескiв учасникiв. 5. Засновницький договiр повного товариства i командитного товариства, крiм вiдомостей, зазначених у частинi другiй цiєї статтi, повиннi визначати розмiр частки кожного з учасникiв, форму їх участi у справах товариства, розмiр, склад i порядок внесення ними вкладiв. Стосовно вкладникiв командитного товариства в засновницькому договорi вказуються тiльки сукупний розмiр їх часток у майнi товариства та розмiр, склад i порядок внесення ними вкладiв. 6. Найменування господарського товариства повинно мiстити зазначення виду товариства, для повних товариств i командитних товариств – прiзвища (найменування) учасникiв товариства, якi несуть додаткову вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм своїм майном, а також iншi необхiднi вiдомостi. Найменування господарського товариства не може вказувати на належнiсть товариства до органiв державної влади чи органiв мiсцевого самоврядування. 7. До установчих документiв можуть бути включенi також вiдомостi щодо iнших умов дiяльностi господарського товариства, якi не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк дiяльностi господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк. 8. Установчi документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комiтетом України. 9. Порушення встановлених цiєю статтею вимог щодо змiсту установчих документiв господарського товариства є пiдставою для вiдмови у його державнiй реєстрацiї. 1. Державна реєстрацiя господарського товариства здiйснюється вiдповiдно до закону. 2. Особливостi реєстрацiї господарських товариств, якi здiйснюють банкiвську i страхову дiяльнiсть, а також професiйну дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв, визначаються цим Кодексом та вiдповiдними законами. 3. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрацiї. 4. Змiни, якi сталися в установчих документах господарського товариства i якi вносяться до державного реєстру, пiдлягають державнiй реєстрацiї за тими ж правилами, що встановленi для державної реєстрацiї товариства. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Господарське товариство може вiдкривати рахунки у банках, а також укладати договори та iншi угоди лише пiсля його державної реєстрацiї. Угоди, укладенi засновниками товариства до дня його реєстрацiї, визнаються такими, що укладенi з товариством, тiльки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами. 2. Угоди, укладенi засновниками до дня реєстрацiї товариства i в подальшому не схваленi товариством, тягнуть за собою правовi наслiдки лише для осiб, якi уклали цi угоди. 1. Господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власнiсть засновниками i учасниками як внески; продукцiї, виробленої в результатi господарської дiяльностi товариства; доходiв, одержаних вiд господарської дiяльностi товариства; iншого майна, набутого товариством на пiдставах, не заборонених законом. 1. Вкладами учасникiв та засновникiв господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та iншi матерiальнi цiнностi, цiннi папери, права користування землею, водою та iншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також iншi майновi права (включаючи майновi права на об’єкти iнтелектуальної власностi), кошти, в тому числi в iноземнiй валютi. 2. Вклад, оцiнений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фондi товариства. Порядок оцiнки вкладiв визначається в установчих документах господарського товариства, якщо iнше не передбачено законом. 3. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетнi кошти, кошти, одержанi в кредит та пiд заставу, крiм випадкiв, встановлених законом для банкiв та iнших фiнансових установ, а також випадкiв, передбачених Законом України “Про першочерговi заходи щодо запобiгання негативним наслiдкам фiнансової кризи та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України” протягом строку його дiї. Фiнансовий стан засновникiв – юридичних осiб щодо їх спроможностi здiйснити вiдповiднi внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевiрений незалежним аудитором (аудиторською органiзацiєю) у встановленому порядку, а майновий стан засновникiв – громадян має бути пiдтверджений декларацiєю про їх доходи i майно, завiреною вiдповiдним податковим органом. (Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз 1. Сума вкладiв засновникiв та учасникiв господарського товариства становить статутний фонд товариства. 2. Товариство має право змiнювати (збiльшувати або зменшувати) розмiр статутного фонду в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим вiдповiдно до нього. 3. Рiшення товариства про змiни розмiру статутного фонду набирає чинностi з дня внесення цих змiн до державного реєстру. 4. У господарському товариствi створюються резервний (страховий) фонд у розмiрi, встановленому установчими документами, але не менш як п’ятнадцять вiдсоткiв статутного фонду, а також iншi фонди, передбаченi законодавством України або установчими документами товариства. Розмiр щорiчних вiдрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п’яти вiдсоткiв суми прибутку товариства. 5. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень вiд його господарської дiяльностi пiсля покриття матерiальних та прирiвняних до них витрат i витрат на оплату працi. З економiчного прибутку товариства сплачуються передбаченi законом податки та iншi обов’язковi платежi, а також вiдсотки по кредитах банкiв i по облiгацiях. Прибуток, одержаний пiсля зазначених розрахункiв, залишається у розпорядженнi товариства, яке визначає напрями його використання вiдповiдно до установчих документiв товариства. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлiннi справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадкiв, передбачених цим Кодексом та iншими законами; брати участь у розподiлi прибутку товариства та одержувати його частку (дивiденди); одержувати iнформацiю про товариство. На вимогу учасника товариство зобов’язане надати йому для ознайомлення рiчнi баланси, звiти про фiнансово-господарську дiяльнiсть товариства, протоколи ревiзiйної комiсiї, протоколи зборiв органiв управлiння товариства тощо; вийти в передбаченому установчими документами порядку зi складу товариства. 2. Учасники товариства мають також iншi права, передбаченi цим Кодексом, iншими законами та установчими документами товариства. 3. Учасники господарського товариства зобов’язанi: додержуватися вимог установчих документiв товариства, виконувати рiшення його органiв управлiння; вносити вклади (оплачувати акцiї) у розмiрi, порядку та коштами (засобами), що передбаченi установчими документами, вiдповiдно до цього Кодексу та закону про господарськi товариства; нести iншi обов’язки, передбаченi цим Кодексом, iншими законами та установчими документами товариства. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Управлiння дiяльнiстю господарського товариства здiйснюють його органи та посадовi особи, склад i порядок обрання (призначення) яких визначається залежно вiд виду товариства, а у визначених законом випадках – учасники товариства. 2. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревiзiйної комiсiї (ревiзор), а у разi створення ради товариства (спостережної ради) – голова i члени цiєї ради. Обмеження щодо поєднання однiєю особою зазначених посад встановлюються законом. 3. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або iншу дiяльнiсть яких визнано Конституцiєю України та законом несумiсною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на вiдповiдних посадах заборонено рiшенням суду. 4. Посадовi особи вiдповiдають за шкоду, заподiяну ними господарському товариству, в межах i порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. 5. Господарське товариство, у статутному фондi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй, (часток, паїв) належить державi, зобов’язане на кожний наступний рiк складати i виконувати рiчний фiнансовий план вiдповiдно до статтi 75 цього Кодексу. (Iз доповненнями, внесеними згiдно iз 1. Облiк i звiтнiсть господарських товариств здiйснюються вiдповiдно до вимог статтi 19 цього Кодексу та iнших нормативно-правових актiв. 2. Перевiрки фiнансової дiяльностi товариства здiйснюються державними податковими органами, iншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень, ревiзiйною комiсiєю (ревiзором) господарського товариства та/або аудиторами. 3. Достовiрнiсть та повнота рiчного балансу i звiтностi господарського товариства у випадках, визначених законом, повиннi бути пiдтвердженi аудитором (аудиторською органiзацiєю). 1. Припинення дiяльностi господарського товариства вiдбувається шляхом його лiквiдацiї або реорганiзацiї вiдповiдно до статтi 59 цього Кодексу. 2. Лiквiдацiя господарського товариства провадиться лiквiдацiйною комiсiєю, призначеною його вищим органом, а у разi припинення дiяльностi товариства за рiшенням суду – лiквiдацiйною комiсiєю, сформованою вiдповiдно до рiшення суду. 3. З дня утворення лiквiдацiйної комiсiї до неї переходять повноваження по управлiнню справами господарського товариства. Лiквiдацiйна комiсiя у триденний строк з моменту її утворення публiкує iнформацiю про лiквiдацiю господарського товариства i здiйснює iншi дiї вiдповiдно до вимог статей 58 – 61 цього Кодексу та iнших законiв. 4. Розрахунки з кредиторами у разi лiквiдацiї господарського товариства здiйснюються вiдповiдно до статтi 61 цього Кодексу з урахуванням таких особливостей: кошти, що належать господарському товариству, у тому числi вiд продажу його майна у разi лiквiдацiї, пiсля розрахункiв по оплатi працi осiб, якi працюють на умовах найму, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облiгацiй, випущених товариством, та iншими кредиторами розподiляються мiж учасниками товариства в порядку i на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарськi товариства та установчими документами товариства, у шестимiсячний строк пiсля опублiкування iнформацiї про його лiквiдацiю; майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральнiй формi без винагороди. У разi виникнення спорiв щодо виплати заборгованостi товариства його кошти не пiдлягають розподiлу мiж учасниками товариства до вирiшення цього спору або до одержання кредиторами вiдповiдних гарантiй погашення заборгованостi. 5. Лiквiдацiя господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою дiяльнiсть, з дня внесення запису про його лiквiдацiю до державного реєстру. 1. Порядок створення та порядок дiяльностi окремих видiв господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивiльним кодексом України та iншими законами. 1. Пiдприємством колективної власностi визнається корпоративне або унiтарне пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi засновника (засновникiв). 2. Пiдприємствами колективної власностi є виробничi кооперативи, пiдприємства споживчої кооперацiї, пiдприємства громадських та релiгiйних органiзацiй, iншi пiдприємства, передбаченi законом. 1. Кооперативи як добровiльнi об’єднання громадян з метою спiльного вирiшення ними економiчних, соцiально-побутових та iнших питань можуть створюватися у рiзних галузях (виробничi, споживчi, житловi тощо). Дiяльнiсть рiзних видiв кооперативiв регулюється законом. 2. Господарська дiяльнiсть кооперативiв повинна здiйснюватися вiдповiдно до вимог цього Кодексу, iнших законодавчих актiв. З метою здiйснення господарської дiяльностi на засадах пiдприємництва громадяни можуть утворювати виробничi кооперативи (кооперативнi пiдприємства). 1. Виробничим кооперативом визнається добровiльне об’єднання громадян на засадах членства з метою спiльної виробничої або iншої господарської дiяльностi, що базується на їх особистiй трудовiй участi та об’єднаннi майнових пайових внескiв, участi в управлiннi пiдприємством та розподiлi доходу мiж членами кооперативу вiдповiдно до їх участi у його дiяльностi. 2. Виробничi кооперативи можуть здiйснювати виробничу, переробну, заготiвельно-збутову, постачальницьку, сервiсну i будь-яку iншу пiдприємницьку дiяльнiсть, не заборонену законом. 3. Виробничий кооператив є юридичною особою i дiє на основi статуту. 4. Найменування виробничого кооперативу повинно мiстити слова “виробничий кооператив” або “кооперативне пiдприємство”. 1. Виробничi кооперативи створюються та здiйснюють свою дiяльнiсть за такими принципами: добровiльнiсть членства громадян у кооперативi та вiльний вихiд з нього; особиста трудова участь членiв кооперативу у дiяльностi пiдприємства; вiдкритiсть i доступнiсть членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його дiяльностi на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управлiння кооперативом, рiвнi права членiв кооперативу при прийняттi рiшень; розподiл доходу мiж членами кооперативу вiдповiдно до їх трудової та майнової участi в дiяльностi кооперативу; контроль членiв кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом. 1. Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, iноземцi та особи без громадянства. Чисельнiсть членiв виробничого кооперативу не може бути меншою, нiж три особи. 2. Рiшення про створення виробничого кооперативу приймається його установчими зборами. 3. Виробничий кооператив вважається створеним i набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрацiї вiдповiдно до вимог цього Кодексу. 1. Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, якi досягли 16-рiчного вiку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у дiяльностi кооперативу. 2. Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативiв, а також членами кооперативiв iнших типiв (споживчих, житлових тощо). 3. Вступ до виробничого кооперативу здiйснюється на пiдставi письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу. Рiшення правлiння (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу пiдлягає затвердженню загальними зборами. Порядок прийняття такого рiшення та його затвердження визначається статутом кооперативу. 4. Членство у виробничому кооперативi припиняється у разi: добровiльного виходу з кооперативу; припинення трудової участi в дiяльностi кооперативу; виключення з кооперативу у випадках i в порядку, визначених статутом; незатвердження загальними зборами членiв кооперативу рiшення правлiння (голови) про прийняття до кооперативу; смертi члена кооперативу. 5. Порядок i майновi наслiдки припинення членства у виробничому кооперативi визначаються цим Кодексом та статутом кооперативу. 6. Виключення з виробничого кооперативу (звiльнення члена кооперативу з кооперативного пiдприємства) може бути оскаржено до суду. 1. Основними правами членiв виробничого кооперативу є: участь в управлiннi кооперативом, право голосу на загальних зборах членiв кооперативу, право обирати i бути обраним в органи управлiння кооперативом; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай; одержання достовiрної та повної iнформацiї про фiнансово-господарську дiяльнiсть кооперативу; одержання паю у разi виходу з кооперативу в порядку i строки, визначенi його статутом. 2. Основними обов’язками членiв виробничого кооперативу є дотримання статуту та виконання рiшень органiв управлiння кооперативу. 3. Статутом виробничого кооперативу можуть передбачатися також iншi права та обов’язки членiв кооперативу. 1. Майно виробничого кооперативу становить колективну власнiсть кооперативу. Виробничий кооператив є власником будiвель, споруд, майнових внескiв його членiв, виготовленої ним продукцiї, доходiв, одержаних вiд її реалiзацiї та iншої дiяльностi, передбаченої статутом кооперативу, iншого майна, придбаного на пiдставах, не заборонених законом. 2. Члени кооперативу можуть передавати як пайовий внесок право користування належною їм земельною дiлянкою у порядку, визначеному земельним законодавством. За земельну дiлянку, передану виробничому кооперативу в користування, з кооперативу може справлятися плата у розмiрах, визначених загальними зборами членiв кооперативу. 3. Для здiйснення господарської та iншої дiяльностi виробничий кооператив за рахунок власного майна формує вiдповiднi фонди. 4. Майно виробничого кооперативу вiдповiдно до його статуту подiляється на пайовий i неподiльний фонди. Неподiльний фонд утворюється за рахунок вступних внескiв i майна кооперативу (за винятком землi). Пайовi внески членiв кооперативу до нього не включаються. Порядок формування i розмiри неподiльного фонду встановлюються статутом. 5. Розмiри пайових внескiв до кооперативу встановлюються в рiвних частинах та/або пропорцiйно очiкуванiй участi члена кооперативу в його господарськiй дiяльностi. 6. Фiнансовi ресурси виробничого кооперативу формуються за рахунок доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг), пайових та iнших внескiв членiв кооперативу, кредитiв та iнших надходжень, не заборонених законодавством. 1. Управлiння виробничим кооперативом здiйснюється на основi самоврядування, гласностi, участi його членiв у вирiшеннi питань дiяльностi кооперативу. 2. Вищим органом управлiння виробничого кооперативу є загальнi збори членiв кооперативу. До органiв управлiння кооперативу належать правлiння (голова) кооперативу та ревiзiйна комiсiя (ревiзор) кооперативу. 3. Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено спостережну раду кооперативу. Члени ревiзiйної комiсiї (ревiзор) кооперативу не можуть бути членами його правлiння (головою кооперативу) чи спостережної ради. 1. Загальнi збори: вносять змiни до статуту кооперативу; обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу, членiв правлiння кооперативу, членiв ревiзiйної комiсiї (ревiзора), членiв спостережної ради кооперативу; затверджують напрями розвитку кооперативу; заслуховують звiти органiв управлiння кооперативу про їх дiяльнiсть; визначають види i розмiри фондiв кооперативу, порядок їх формування та використання; затверджують правила внутрiшнього розпорядку кооперативного пiдприємства, рiчний звiт i баланс кооперативу, порядок формування i розподiлу доходу кооперативу, рiшення правлiння (голови) кооперативу про прийняття нових членiв; вирiшують питання про входження кооперативного пiдприємства до об’єднань пiдприємств (кооперативiв), участь кооперативу у заснуваннi iнших суб’єктiв господарювання; приймають рiшення про реорганiзацiю або лiквiдацiю кооперативу. 2. Загальнi збори мають право приймати будь-якi iншi рiшення, пов’язанi зi статутною дiяльнiстю виробничого кооперативу. 3. Загальнi збори членiв кооперативу проводяться щорiчно пiсля закiнчення фiнансового року. Вони можуть скликатися також у будь-який час за рiшенням правлiння (голови) кооперативу чи з iнiцiативи не менш як третини членiв кооперативу, якщо iнше не передбачено статутом. 4. Загальнi збори правомочнi приймати рiшення, якщо на них присутнi бiльше половини членiв виробничого кооперативу. Рiшення з питань, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, приймаються бiльшiстю голосiв загальної кiлькостi членiв кооперативу. 1. Правлiння виробничого кооперативу створюється у кооперативi, до складу якого входить не менше десяти членiв. 2. Правлiння кооперативу: розробляє i вносить на затвердження загальних зборiв напрями розвитку кооперативу; скликає загальнi збори членiв кооперативу i контролює виконання прийнятих ними рiшень; вносить на затвердження загальних зборiв рiшення про прийняття до кооперативу нових членiв та припинення членства; забезпечує збереження майна кооперативу; органiзовує проведення незалежних аудиторських перевiрок дiяльностi кооперативу; вирiшує питання навчання членiв кооперативу, спiвробiтництва з вiтчизняними та iноземними органiзацiями; делегує виконавчому директору кооперативу право на прийняття вiдповiдних рiшень з питань компетенцiї правлiння, якщо це передбачено статутом кооперативу; вирiшує iншi питання дiяльностi кооперативу. 3. Правлiння очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членiв виробничого кооперативу. Функцiї голови кооперативу i порядок його вiдкликання визначаються статутом кооперативу. 4. Члени правлiння можуть обирати зi свого складу заступника голови та секретаря правлiння вiдповiдно до статуту кооперативу. 5. Члени правлiння кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статутi кооперативу може бути передбачено винагороду за роботу членiв правлiння. 6. Перiодичнiсть проведення засiдань правлiння кооперативу визначається статутом кооперативу. Рiшення приймається бiльшiстю голосiв за наявностi на засiданнi не менше двох третин членiв правлiння кооперативу. 7. У разi якщо до складу виробничого кооперативу входить менше десяти членiв, функцiї та повноваження правлiння здiйснюють загальнi збори та голова кооперативу вiдповiдно до статуту. 1. Правлiння виробничого кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управлiння дiяльнiстю пiдприємства. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу. 2. Виконавчий директор здiйснює свою дiяльнiсть на умовах контракту, який укладає з ним правлiння кооперативу, та виконує функцiї вiдповiдно до статуту. 3. Виконавчий директор несе вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть перед кооперативом. 4. У разi вiдсутностi у виробничому кооперативi посади виконавчого директора роботою кооперативного пiдприємства керує голова кооперативу. 1. У разi якщо кiлькiсть членiв виробничого кооперативу становить бiльш як п’ятдесят осiб, у кооперативi може утворюватися спостережна рада для контролю за дiяльнiстю виконавчого директора кооперативного пiдприємства. 2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членiв кооперативу у складi трьох – п’яти осiб. Член спостережної ради не може бути членом правлiння чи ревiзiйної комiсiї. 3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок дiяльностi спостережної ради встановлюються статутом кооперативу. 1. З метою контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю виробничого кооперативу обирається ревiзiйна комiсiя, а в кооперативi, до складу якого входить менше десяти членiв, – ревiзор. 2. Ревiзiйна комiсiя (ревiзор) обирається загальними зборами з числа членiв кооперативу вiдповiдно до його статуту. Членами ревiзiйної комiсiї (ревiзором) не можуть бути члени правлiння чи спостережної ради виробничого кооперативу. 3. Ревiзiйна комiсiя (ревiзор) пiдзвiтна загальним зборам членiв виробничого кооперативу. 1. Виробничий кооператив вiдповiдно до його статуту самостiйно визначає основнi напрями господарської дiяльностi, здiйснює її планування та органiзацiю. 2. Виробничий кооператив реалiзує свою продукцiю, надає послуги за цiнами i тарифами, якi встановлюються ним самостiйно або на договiрнiй основi, а у випадках, передбачених законодавством, – за державними цiнами i тарифами. 3. Вiдносини виробничого кооперативу з iншими пiдприємствами, установами, органiзацiями та громадянами в усiх сферах господарської дiяльностi встановлюються на основi договорiв. 4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень вiд господарської дiяльностi пiсля покриття матерiальних та прирiвняних до них витрат i витрат на оплату працi найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податкiв та iнших обов’язкових платежiв, на погашення кредитiв, покриття збиткiв, проведення вiдрахувань у фонди кооперативу, кооперативнi виплати, виплату часток доходу на паї тощо. 5. Кооперативнi виплати – частина доходу виробничого кооперативу, що розподiляється мiж членами кооперативу з урахуванням їх трудової та iншої участi в дiяльностi кооперативу. Нарахування i виплата часток доходу на паї здiйснюються за пiдсумками фiнансового року з доходу, що залишається у розпорядженнi кооперативу з урахуванням необхiдностi формування його фондiв. За рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу виплата часток доходу на паї може здiйснюватися у грошовiй формi, товарами, цiнними паперами тощо. 6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу вiдповiдно до закону. 7. Виробничий кооператив самостiйно здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть вiдповiдно до закону. Порядок використання коштiв кооперативу в iноземнiй валютi встановлюється законом та статутом кооперативу. 8. Майновi вiдносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разi припинення членства в кооперативi та щодо переходу паю регулюються цивiльним законодавством. 1. Виробничий кооператив вiдповiдає за своїми зобов’язаннями усiм належним йому майном. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу субсидiарну (додаткову) вiдповiдальнiсть своїм майном у розмiрi, не меншому їх пайового внеску, якщо бiльший розмiр вiдповiдальностi не передбачено законом або статутом кооперативу. Виробничий кооператив не несе вiдповiдальностi за зобов’язаннями членiв кооперативу. 2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно i майновi права за рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу, якщо iнший порядок не встановлено законом. 1. Виробничий кооператив за рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу може бути реорганiзований у пiдприємства iнших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу вiдповiдно до вимог цього Кодексу. 2. Виробничий кооператив лiквiдується в загальному порядку лiквiдацiї суб’єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого: лiквiдацiя виробничого кооперативу здiйснюється лiквiдацiйною комiсiєю, призначеною загальними зборами членiв кооперативу, а у разi його лiквiдацiї за рiшенням суду – лiквiдацiйною комiсiєю, сформованою вiдповiдно до цього рiшення; розпорядження землею виробничого кооперативу, що лiквiдується, здiйснюється в порядку i на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося пiсля розрахункiв з бюджетом та кредиторами, розподiляється мiж членами виробничого кооперативу пропорцiйно вартостi їх паю. 1. Iншi питання дiяльностi виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, iншими законами. 1. Споживча кооперацiя в Українi – система самоврядних органiзацiй громадян (споживчих товариств, їх спiлок, об’єднань), а також пiдприємств та установ цих органiзацiй, яка є самостiйною органiзацiйною формою кооперативного руху. 2. Первинною ланкою споживчої кооперацiї є споживче товариство – самоврядна органiзацiя громадян, якi на основi добровiльностi членства, майнової участi та взаємодопомоги об’єднуються для спiльної господарської дiяльностi з метою колективного органiзованого забезпечення своїх економiчних i соцiальних iнтересiв. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майнi. 3. Споживче товариство є юридичною особою i дiє на основi статуту. 4. Споживчi товариства можуть на добровiльних засадах об’єднуватися в спiлки, iншi форми об’єднання, передбаченi законом, єдину спiлку споживчих товариств України та мають право вiльного виходу з них. 5. Власнiсть споживчої кооперацiї складається з власностi споживчих товариств, спiлок (об’єднань) та їх спiльної власностi i є однiєю з форм колективної власностi. Володiння, користування та розпорядження власнiстю споживчої кооперацiї здiйснюють її органи вiдповiдно до установчих документiв товариств, спiлок (об’єднань). Об’єкти права власностi споживчої кооперацiї можуть перебувати у спiльнiй власностi споживчих товариств, спiлок (об’єднань). Їх частка у власностi визначається договором. 6. Правовi засади органiзацiї та дiяльностi споживчої кооперацiї визначаються законом. 7. Споживчi товариства, їх спiлки (об’єднання) можуть утворювати для здiйснення своїх статутних цiлей пiдприємства, установи та iншi суб’єкти господарювання вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. 8. Пiдприємствами споживчої кооперацiї визнаються унiтарнi або корпоративнi пiдприємства, утворенi споживчим товариством (товариствами) або спiлкою (об’єднанням) споживчих товариств вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законодавчих актiв з метою здiйснення статутних цiлей цих товариств, спiлок (об’єднань). 1. Пiдприємством об’єднання громадян, релiгiйної органiзацiї є унiтарне пiдприємство, засноване на власностi об’єднання громадян (громадської органiзацiї, полiтичної партiї) або власностi релiгiйної органiзацiї для здiйснення господарської дiяльностi з метою виконання їх статутних завдань. 2. Право власностi об’єднань громадян реалiзують їх вищi статутнi органи управлiння в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власностi релiгiйних органiзацiй реалiзується їх органами управлiння вiдповiдно до закону. 3. Засновником пiдприємства об’єднання громадян є вiдповiдне об’єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об’єднання (спiлка) громадських органiзацiй у разi, якщо його статутом передбачено право заснування пiдприємств. Полiтичним партiям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати пiдприємства, за винятком засобiв масової iнформацiї, пiдприємств, що здiйснюють продаж суспiльно-полiтичної лiтератури, iнших пропагандистсько-агiтацiйних матерiалiв, виробiв з власною символiкою, проведення виставок, лекцiй, фестивалiв та iнших суспiльно-полiтичних заходiв. 4. Релiгiйнi органiзацiї мають право засновувати видавничi, полiграфiчнi, виробничi, реставрацiйно-будiвельнi, сiльськогосподарськi та iншi пiдприємства, необхiднi для забезпечення дiяльностi цих органiзацiй. 5. Пiдприємство об’єднання громадян, релiгiйної органiзацiї дiє на основi статуту i є юридичною особою, здiйснюючи свою дiяльнiсть на правi оперативного управлiння або господарського вiдання вiдповiдно до вимог цього Кодексу. 6. Обмеження щодо створення та дiяльностi окремих видiв пiдприємств об’єднання громадян, релiгiйної органiзацiї встановлюються законами. 1. Приватним пiдприємством визнається пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi одного або кiлькох громадян, iноземцiв, осiб без громадянства та його (їх) працi чи з використанням найманої працi. Приватним є також пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi суб’єкта господарювання – юридичної особи. 2. Порядок органiзацiї та дiяльностi приватних пiдприємств визначається цим Кодексом та iншими законами. 1. Фермерське господарство є формою пiдприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалiзацiї товарної сiльськогосподарської продукцiї. 2. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, якi працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). 3. Вiдносини, пов’язанi iз створенням та дiяльнiстю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, iншими законами. (Iз змiнами, внесеними згiдно iз 1. Орендним пiдприємством визнається пiдприємство, створене орендарем на основi оренди цiлiсного майнового комплексу iснуючого державного або комунального пiдприємства чи майнового комплексу виробничого структурного пiдроздiлу (структурної одиницi) цього пiдприємства з метою здiйснення пiдприємницької дiяльностi. 2. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу пiдприємства чи його пiдроздiлу, майновий комплекс якого є об’єктом оренди. 3. Органiзацiя членiв трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того пiдприємства (структурного пiдроздiлу), де створено цю органiзацiю. 4. Орендодавцями щодо майнових комплексiв, якi належать до державної або комунальної власностi, є Фонд державного майна України i його регiональнi вiддiлення, а також органи, уповноваженi Верховною Радою Автономної Республiки Крим, мiсцевими радами управляти майном, що належить вiдповiдно Автономнiй Республiцi Крим або є у комунальнiй власностi. 5. Законом визначаються об’єкти державної та комунальної власностi, на основi яких не можуть створюватися оренднi пiдприємства. 6. Передача в оренду майнових комплексiв не припиняє права власностi на це майно. Передавати цiлiснi майновi комплекси у суборенду забороняється. 7. Орендар несе вiдповiдальнiсть за забезпечення цiлiсностi i збереження майна, отриманого в оренду, i на вимогу орендодавця повинен вiдшкодувати завданi йому збитки. 8. Орендоване пiдприємство може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом. 9. Порядок укладення договору оренди майнового комплексу та iншi питання створення i дiяльностi орендного пiдприємства регулюються цим Кодексом, iншими законами. 1. Пiдприємство, створене вiдповiдно до вимог цього Кодексу, в статутному фондi якого не менш як десять вiдсоткiв становить iноземна iнвестицiя, визнається пiдприємством з iноземними iнвестицiями. Пiдприємство набуває статусу пiдприємства з iноземними iнвестицiями з дня зарахування iноземної iнвестицiї на його баланс. 2. Iноземною iнвестицiєю є цiнностi, що вкладаються iноземними iнвесторами в об’єкти iнвестицiйної дiяльностi вiдповiдно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соцiального ефекту. 3. Iноземнi iнвестицiї можуть вкладатися в об’єкти, iнвестування в якi не заборонено законами України. 4. Пiдприємства з iноземними iнвестицiями мають право бути засновниками дочiрнiх пiдприємств, створювати фiлiї i представництва на територiї України i за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства вiдповiдних держав. 5. Законом можуть бути визначенi галузi господарювання та/або територiї, в яких встановлюється загальний розмiр участi iноземного iнвестора, а також територiї, на яких дiяльнiсть пiдприємств з iноземними iнвестицiями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення нацiональної безпеки. 6. Правовий статус i порядок дiяльностi пiдприємств з iноземними iнвестицiями визначаються цим Кодексом, законом про режим iноземного iнвестування в Українi, iншими законодавчими актами. 1. Iноземним пiдприємством є унiтарне або корпоративне пiдприємство, створене за законодавством України, що дiє виключно на основi власностi iноземцiв або iноземних юридичних осiб, або дiюче пiдприємство, придбане повнiстю у власнiсть цих осiб. 2. Iноземнi пiдприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегiчне значення для безпеки держави. 3. Дiяльнiсть фiлiй, представництв та iнших вiдокремлених пiдроздiлiв пiдприємств, утворених за законодавством iнших держав, здiйснюється на територiї України вiдповiдно до законодавства України. 4. Умови i порядок створення, вимоги до органiзацiї та дiяльностi iноземних пiдприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим iноземного iнвестування, iншими законами. 1. Об’єднанням пiдприємств є господарська органiзацiя, утворена у складi двох або бiльше пiдприємств з метою координацiї їх виробничої, наукової та iншої дiяльностi для вирiшення спiльних економiчних та соцiальних завдань. 2. Об’єднання пiдприємств утворюються пiдприємствами на добровiльних засадах або за рiшенням органiв, якi вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв мають право утворювати об’єднання пiдприємств. В об’єднання пiдприємств можуть входити пiдприємства, утворенi за законодавством iнших держав, а пiдприємства України можуть входити в об’єднання пiдприємств, утворенi на територiї iнших держав. 3. Об’єднання пiдприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасовi об’єднання. 4. Об’єднання пiдприємств є юридичною особою. 5. Державна реєстрацiя об’єднання пiдприємств здiйснюється вiдповiдно до статтi 58 цього Кодексу. 1. Залежно вiд порядку заснування об’єднання пiдприємств можуть утворюватися як господарськi об’єднання або як державнi чи комунальнi господарськi об’єднання. 2. Господарське об’єднання – об’єднання пiдприємств, утворене за iнiцiативою пiдприємств, незалежно вiд їх виду, якi на добровiльних засадах об’єднали свою господарську дiяльнiсть. 3. Господарськi об’єднання дiють на основi установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. 4. Державне (комунальне) господарське об’єднання – об’єднання пiдприємств, утворене державними (комунальними) пiдприємствами за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України або, у визначених законом випадках, рiшенням мiнiстерств (iнших органiв, до сфери управлiння яких входять пiдприємства, що утворюють об’єднання), або рiшенням компетентних органiв мiсцевого самоврядування. 5. Державне (комунальне) господарське об’єднання дiє на основi рiшення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рiшення про утворення об’єднання. 6. Положення цiєї глави застосовуються також до об’єднань iнших суб’єктiв господарювання – юридичних осiб або об’єднань пiдприємств за участi таких осiб, якщо iнше не передбачено цим Кодексом та iншими законами. 1. Господарськi об’єднання утворюються як асоцiацiї, корпорацiї, консорцiуми, концерни, iншi об’єднання пiдприємств, передбаченi законом. 2. Асоцiацiя – договiрне об’єднання, створене з метою постiйної координацiї господарської дiяльностi пiдприємств, що об’єдналися, шляхом централiзацiї однiєї або кiлькох виробничих та управлiнських функцiй, розвитку спецiалiзацiї i кооперацiї виробництва, органiзацiї спiльних виробництв на основi об’єднання учасниками фiнансових та матерiальних ресурсiв для задоволення переважно господарських потреб учасникiв асоцiацiї. У статутi асоцiацiї повинно бути зазначено, що вона є господарською асоцiацiєю. Асоцiацiя не має права втручатися у господарську дiяльнiсть пiдприємств – учасникiв асоцiацiї. За рiшенням учасникiв асоцiацiя може бути уповноважена представляти їх iнтереси у вiдносинах з органами влади, iншими пiдприємствами та органiзацiями. 3. Корпорацiєю визнається договiрне об’єднання, створене на основi поєднання виробничих, наукових i комерцiйних iнтересiв пiдприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централiзованого регулювання дiяльностi кожного з учасникiв органам управлiння корпорацiї. 4. Консорцiум – тимчасове статутне об’єднання пiдприємств для досягнення його учасниками певної спiльної господарської мети (реалiзацiї цiльових програм, науково-технiчних, будiвельних проектiв тощо). Консорцiум використовує кошти, якими його надiляють учасники, централiзованi ресурси, видiленi на фiнансування вiдповiдної програми, а також кошти, що надходять з iнших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разi досягнення мети його створення консорцiум припиняє свою дiяльнiсть. 5. Концерном визнається статутне об’єднання пiдприємств, а також iнших органiзацiй, на основi їх фiнансової залежностi вiд одного або групи учасникiв об’єднання, з централiзацiєю функцiй науково-технiчного i виробничого розвитку, iнвестицiйної, фiнансової, зовнiшньоекономiчної та iншої дiяльностi. Учасники концерну надiляють його частиною своїх повноважень, у тому числi правом представляти їх iнтереси у вiдносинах з органами влади, iншими пiдприємствами та органiзацiями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками iншого концерну. 6. Державнi i комунальнi господарськi об’єднання утворюються переважно у формi корпорацiї або концерну, незалежно вiд найменування об’єднання (комбiнат, трест тощо). 1. Пiдприємства – учасники об’єднання пiдприємств зберiгають статус юридичної особи незалежно вiд органiзацiйно-правової форми об’єднання, i на них поширюються положення цього Кодексу та iнших законiв щодо регулювання дiяльностi пiдприємств. 2. Пiдприємство – учасник господарського об’єднання має право: добровiльно вийти з об’єднання на умовах i в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об’єднання; бути членом iнших об’єднань пiдприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання не встановлено iнше; одержувати вiд господарського об’єднання в установленому порядку iнформацiю, пов’язану з iнтересами пiдприємства; одержувати частину прибутку вiд дiяльностi господарського об’єднання вiдповiдно до його статуту. Пiдприємство може мати також iншi права, передбаченi засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання вiдповiдно до законодавства. 3. Пiдприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровiльних засадах свою дiяльнiсть з iншими суб’єктами господарювання та приймати рiшення про припинення своєї дiяльностi. 4. Рiшення про утворення об’єднання пiдприємств (установчий договiр) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комiтетом України в порядку, встановленому законодавством. 1. Господарськi об’єднання мають вищi органи управлiння (загальнi збори учасникiв) та утворюють виконавчi органи, передбаченi статутом господарського об’єднання.
Законами України
вiд 4 лютого 2005 року N 2424-IV, ОВУ, 2005 р., N 8, ст. 432,
вiд 3 березня 2005 року N 2452-IV, ОВУ, 2005 р., N 13, ст. 652,
вiд 3 березня 2005 року N 2454-IV, ОВУ, 2005 р., N 13, ст. 654,
вiд 25 березня 2005 року N 2505-IV, ОВУ, 2005 р., N 13, ст. 662,
вiд 16 червня 2005 року N 2664-IV, ОВУ, 2005 р., N 29, ст. 1689,
вiд 16 червня 2005 року N 2668-IV, ОВУ, 2005 р., N 27, ст. 1537,
вiд 23 червня 2005 року N 2705-IV, ОВУ, 2005 р., N 29, ст. 1691,
вiд 6 липня 2005 року N 2738-IV, ОВУ, 2005 р., N 30, ст. 1773,
вiд 1 грудня 2005 року N 3164-IV, ОВУ, 2005 р., N 52, ст. 3246,
вiд 15 грудня 2005 року N 3201-IV, ОВУ, 2006 р., N 1, ст. 6,
вiд 15 грудня 2005 року N 3202-IV, ОВУ, 2005 р., N 52, ст. 3249,
вiд 15 грудня 2005 року N 3205-IV, ОВУ, 2006 р., N 10, ст. 597,
вiд 23 лютого 2006 року N 3480-IV, ОВУ, 2006 р., N 13, ст. 857,
вiд 15 березня 2006 року N 3528-IV, ОВУ, 2006 р., N 15, ст. 1065,
вiд 15 березня 2006 року N 3541-IV, ОВУ, 2006 р., N 15, ст. 1066,
вiд 14 вересня 2006 року N 133-V, ОВУ, 2006 р., N 40, ст. 2656,
вiд 16 листопада 2006 року N 358-V, ОВУ, 2006 р., N 49, ст. 3241,
вiд 1 грудня 2006 року N 424-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 1,
вiд 15 грудня 2006 року N 483-V, ОВУ, 2007 р., N 52, ст. 3476,
вiд 9 сiчня 2007 року N 549-V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 276,
вiд 17 вересня 2008 року N 514-VI, ОВУ, 2008 р., N 81, ст. 2727,
вiд 18 вересня 2008 року N 523-VI, ОВУ, 2008 р., N 76, ст. 2547,
вiд 31 жовтня 2008 року N 639-VI, ОВУ, 2008 р., N 84, ст. 2809,
вiд 25 грудня 2008 року N 800-VI, ОВУ, 2009 р., N 1, ст. 10,
вiд 5 березня 2009 року N 1070-VI, ОВУ, 2009 р., N 24, ст. 778,
вiд 11 червня 2009 року N 1509-VI, ОВУ, 2009 р., N 51, ст. 1725,
вiд 24 липня 2009 року N 1617-VI, ОВУ, 2009 р., N 59, ст. 2065,
вiд 21 сiчня 2010 року N 1837-VI, ОВУ, 2010 р., N 9, ст. 425,
вiд 11 лютого 2010 року N 1873-VIРоздiл I
ОСНОВНI ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДIЯЛЬНОСТI Глава 1
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Предмет регулювання
Стаття 2. Учасники вiдносин у сферi господарювання
Стаття 3. Господарська дiяльнiсть та господарськi вiдносини
Стаття 4. Розмежування вiдносин у сферi господарювання з iншими видами вiдносин
Стаття 5. Конституцiйнi основи правопорядку у сферi господарювання
Стаття 6. Загальнi принципи господарювання
Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської дiяльностi
Глава 2
ОСНОВНI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ I МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ Стаття 8. Участь держави, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування в господарськiй дiяльностi
Стаття 9. Форми реалiзацiї державою економiчної полiтики
Стаття 10. Основнi напрями економiчної полiтики держави
Стаття 11. Прогнозування та планування економiчного i соцiального розвитку
Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської дiяльностi
Законом України вiд 15.12.2005 р. N 3205-IV)Стаття 13. Державне замовлення
Законом України вiд 15.12.2005 р. N 3205-IV)Стаття 14. Лiцензування, патентування та квотування у господарськiй дiяльностi
Стаття 15. Технiчне регулювання у сферi господарювання
України вiд 01.12.2005 р. N 3164-IV)Стаття 16. Дотацiї та iншi засоби державної пiдтримки суб’єктiв господарювання
Стаття 17. Податки в механiзмi державного регулювання господарської дiяльностi
Стаття 18. Обмеження монополiзму та сприяння змагальностi у сферi господарювання
Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською дiяльнiстю
Законом України вiд 05.03.2009 р. N 1070-VI)Стаття 20. Захист прав суб’єктiв господарювання та споживачiв
Стаття 21. Об’єднання пiдприємцiв
Стаття 22. Особливостi управлiння господарською дiяльнiстю у державному секторi економiки
Стаття 23. Вiдносини суб’єктiв господарювання з органами мiсцевого самоврядування
Стаття 24. Особливостi управлiння господарською дiяльнiстю у комунальному секторi економiки
Глава 3
ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛIЗМУ ТА ЗАХИСТ СУБ’ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ I СПОЖИВАЧIВ ВIД НЕДОБРОСОВIСНОЇ КОНКУРЕНЦIЇ Стаття 25. Конкуренцiя у сферi господарювання
Стаття 26. Обмеження конкуренцiї
Стаття 27. Обмеження монополiзму в економiцi
Стаття 28. Природнi монополiї
Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку
Стаття 30. Неправомiрнi угоди мiж суб’єктами господарювання
Стаття 31. Дискримiнацiя суб’єктiв господарювання
Стаття 32. Недобросовiсна конкуренцiя
Стаття 33. Неправомiрне використання дiлової репутацiї суб’єкта господарювання
Стаття 34. Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесi конкуренцiї
Стаття 35. Досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї
Стаття 36. Неправомiрне збирання, розголошення та використання вiдомостей, що є комерцiйною таємницею
Стаття 37. Вiдповiдальнiсть за недобросовiсну конкуренцiю
Стаття 38. Правила професiйної етики у конкуренцiї
Стаття 39. Захист прав споживачiв
Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства
Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство
Глава 4
ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦIЙНА ДIЯЛЬНIСТЬ (ПIДПРИЄМНИЦТВО) Стаття 42. Пiдприємництво як вид господарської дiяльностi
Стаття 43. Свобода пiдприємницької дiяльностi
Стаття 44. Принципи пiдприємницької дiяльностi
Стаття 45. Органiзацiйнi форми пiдприємництва
Стаття 46. Право найму працiвникiв i соцiальнi гарантiї щодо використання їх працi
Стаття 47. Загальнi гарантiї прав пiдприємцiв
Законом України вiд 15.12.2005 р. N 3205-IV)Стаття 48. Державна пiдтримка пiдприємництва
Стаття 49. Вiдповiдальнiсть суб’єктiв пiдприємництва
Стаття 50. Дiяльнiсть iноземних пiдприємцiв в Українi
Стаття 51. Припинення пiдприємницької дiяльностi
Глава 5
НЕКОМЕРЦIЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДIЯЛЬНIСТЬ Стаття 52. Некомерцiйне господарювання
Стаття 53. Органiзацiйнi форми здiйснення некомерцiйної господарської дiяльностi
Стаття 54. Регулювання некомерцiйної господарської дiяльностi
Роздiл II
СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ Глава 6
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Стаття 55. Поняття суб’єкта господарювання
Законом України вiд 04.02.2005 р. N 2424-IV)Стаття 56. Утворення суб’єкта господарювання
Стаття 57. Установчi документи
Законом України вiд 03.03.2005 р. N 2452-IV)Стаття 58. Державна реєстрацiя суб’єкта господарювання
України вiд 04.02.2005 р. N 2424-IV)Стаття 59. Припинення дiяльностi суб’єкта господарювання
Стаття 60. Загальний порядок лiквiдацiї суб’єкта господарювання
Законом України вiд 04.02.2005 р. N 2424-IV)Стаття 61. Порядок розрахункiв з кредиторами у разi лiквiдацiї суб’єкта господарювання
Глава 7
ПIДПРИЄМСТВО Стаття 62. Пiдприємство як органiзацiйна форма господарювання
Стаття 63. Види та органiзацiйнi форми пiдприємств
Законом України вiд 18.09.2008 р. N 523-VI)Стаття 64. Органiзацiйна структура пiдприємства
Законом України вiд 04.02.2005 р. N 2424-IV)Стаття 65. Управлiння пiдприємством
Стаття 66. Майно пiдприємства
Стаття 67. Господарськi вiдносини пiдприємства з iншими пiдприємствами, органiзацiями, громадянами
Законом України вiд 15.12.2005 р. N 3205-IV)Стаття 68. Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть пiдприємства
Стаття 69. Соцiальна дiяльнiсть пiдприємства
Стаття 70. Об’єднання пiдприємств
Стаття 71. Облiк i звiтнiсть пiдприємства
Стаття 72. Законодавство про пiдприємства
Глава 8
ДЕРЖАВНI ТА КОМУНАЛЬНI УНIТАРНI ПIДПРИЄМСТВА Стаття 73. Поняття державного унiтарного пiдприємства
Стаття 74. Державне комерцiйне пiдприємство
Законом України вiд 16.06.2005 р. N 2664-IV)Стаття 75. Особливостi господарської дiяльностi державних комерцiйних пiдприємств
законами України вiд 25.03.2005 р. N 2505-IV,
вiд 16.06.2005 р. N 2668-IV,
вiд 16.06.2005 р. N 2664-IV,
вiд 15.12.2005 р. N 3205-IV,
вiд 09.01.2007 р. N 549-V,
вiд 01.12.2006 р. N 424-V)Стаття 76. Казенне пiдприємство
Стаття 77. Особливостi господарської дiяльностi казенних пiдприємств
законами України вiд 25.03.2005 р. N 2505-IV,
вiд 16.06.2005 р. N 2664-IV,
вiд 16.06.2005 р. N 2668-IV,
вiд 09.01.2007 р. N 549-V,
вiд 01.12.2006 р. N 424-V)Стаття 78. Комунальнi унiтарнi пiдприємства
Законом України вiд 01.12.2006 р. N 424-V)Глава 9
ГОСПОДАРСЬКI ТОВАРИСТВА Стаття 79. Поняття господарського товариства
законами України вiд 16.06.2005 р. N 2664-IV,
вiд 15.12.2005 р. N 3205-IV,
вiд 01.12.2006 р. N 424-V)Стаття 80. Види господарських товариств
Стаття 81. Виключена.
вiд 17.09.2008 р. N 514-VI)Стаття 82. Установчi документи господарського товариства
Стаття 83. Державна реєстрацiя господарського товариства
Законом України вiд 04.02.2005 р. N 2424-IV)Стаття 84. Наслiдки укладення угод до реєстрацiї господарського товариства
Стаття 85. Власнiсть господарського товариства
Стаття 86. Вклади учасникiв та засновникiв господарського товариства
законами України вiд 31.10.2008 р. N 639-VI,
вiд 11.02.2010 р. N 1873-VI)Стаття 87. Фонди господарського товариства
Законом України вiд 17.09.2008 р. N 514-VI)Стаття 88. Права i обов’язки учасникiв господарського товариства
Законом України вiд 17.09.2008 р. N 514-VI)Стаття 89. Управлiння господарським товариством
Законом України вiд 25.03.2005 р. N 2505-IV)Стаття 90. Облiк i звiтнiсть господарського товариства
Стаття 91. Припинення дiяльностi господарського товариства
Стаття 92. Законодавство про господарськi товариства
Глава 10
ПIДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТI Стаття 93. Поняття пiдприємства колективної власностi
Стаття 94. Господарська дiяльнiсть кооперативiв
Стаття 95. Виробничий кооператив
Стаття 96. Принципи дiяльностi виробничого кооперативу
Стаття 97. Загальнi умови створення виробничого кооперативу
Стаття 98. Членство у виробничому кооперативi
Стаття 99. Права та обов’язки членiв виробничого кооперативу
Стаття 100. Майно виробничого кооперативу
Стаття 101. Управлiння виробничим кооперативом
Стаття 102. Загальнi збори членiв виробничого кооперативу
Стаття 103. Правлiння виробничого кооперативу
Стаття 104. Виконавчий директор виробничого кооперативу
Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу
Стаття 106. Ревiзiйна комiсiя (ревiзор) виробничого кооперативу
Стаття 107. Господарська дiяльнiсть виробничого кооперативу
Стаття 108. Майнова вiдповiдальнiсть виробничого кооперативу
Стаття 109. Припинення дiяльностi виробничого кооперативу
Стаття 110. Iншi питання дiяльностi виробничого кооперативу
Стаття 111. Споживча кооперацiя. Пiдприємства споживчої кооперацiї
Стаття 112. Пiдприємства об’єднань громадян, релiгiйних органiзацiй
Глава 11
ПРИВАТНI ПIДПРИЄМСТВА. IНШI ВИДИ ПIДПРИЄМСТВ Стаття 113. Приватнi пiдприємства
Стаття 114. Фермерське господарство
Законом України вiд 03.03.2005 р. N 2454-IV)Стаття 115. Орендне пiдприємство
Стаття 116. Пiдприємство з iноземними iнвестицiями
Стаття 117. Iноземне пiдприємство
Глава 12
ОБ’ЄДНАННЯ ПIДПРИЄМСТВ Стаття 118. Поняття об’єднання пiдприємств
Стаття 119. Види об’єднань пiдприємств
Стаття 120. Органiзацiйно-правовi форми об’єднань пiдприємств
Стаття 121. Статус пiдприємства – учасника об’єднання пiдприємств
Стаття 122. Управлiння об’єднанням пiдприємств