...
Реєструйся

Кадровик — моя професія


У 2007 році журнал “Довідник кадровика” проводив конкурс серед передплатників видання під назвою “Моя професія”.

Кілька розповідей, надісланих до редакції, ми наводимо тут, сподіваючись спонукати кадровиків –  відвідувачів нашого сайту взяти участь у НОВОМУ КОНКУРСІ, що започатковує kadrovik.ua під назвою “Кадровик – моя професія”.

Тож надсилайте розповіді з вашим баченням професії кадровика, обгрунтуванням вашого вибору справи всього життя.

Надіслати свою розповідь >

Кадровик — боец невидимого фронта

Мы в шутку о себе говорим, что мы бойцы невидимого фронта.

Ни в фильмах, ни в книгах о нас никто не вспоминает. Но мы – кадровики – люди скромные, не сетуем. Свою работу делаем и всё.

Человека, который приходит устраиваться на работу, первым встречает инспектор отдела кадров. Сначала инспектор отдела кадров обязательно беседует с кандидатом о том, где проживает, почему он идёт именно на это предприятие работать, чего хочет.

Кадровики должны быть хорошими психологами в своей работе. Например, человек хочет уйти, что-то ему не нравиться, нужно побеседовать, разобраться, убедить, помочь выбрать правильное решение его проблемы.
Кадровик ведёт человека по всем годам работы. Нужно вовремя оформить приказы по переводам на другую должность, отпускам, аттестации и т.д.

Характерные черты должности кадровика – организованность, аккуратность в ведении документации, стрессоустойчивость, желание всё время учиться, знать действующее законодательство, следить за нормативными документами, которые всё время меняются. А главное – любовь к людям, любовь к своему делу.
Инспектор отдела кадров – это человек, который должен поддерживать хороший, дружеский климат в своей компании, уметь сглаживать конфликтные ситуации, быть внимательным к свои сотрудникам.

Все мы люди и любим, когда к нам относятся хорошо. Значит и нам – кадровикам, нужно всегда быть снисходительными, добрыми, справедливыми, находить выход из разных ситуаций. Это работа с людьми.
Люди шутят: «Кадры решают всё». Эту фразу сказал Сталин перед выпускниками военных академий в 1935 году. И хотя она не относится в прямом смысле к кадровикам, но может быть, она и будет крылатой фразой для профессии кадровика.

Я закончила педагогическое училище г. Хмельницкого. Государственный экзамен сдавала по психологии и защитила на 5 баллов. Судьба распорядилась так, что я поменяла место жительства. Искала работу. Меня приняли на должность инспектора отдела кадров. Работаю кадровиком уже 18 лет. Срок не малый. Но мне очень нравится моя профессия. Я даже не представляю себе, чтобы у меня была другая профессия. Это очень интересно.

Маргарита Денисенко, начальник отдела кадров ТзОВ «Ельпласт-Львів»

Быть кадровиком значит быть психологом

В детстве каждый из нас мечтает стать космонавтом, врачом, археологом, лётчиком, путешественником…
Я хотела быть: продавцом – интересно было предлагать товар, взвешивать, отсчитывать сдачу за покупку; учителем – нравилось спрашивать неразговорчивых кукол и ставить оценки; геологом – манила романтика «голубых туманов».

Однако, после учёбы в ВУЗе, по направлению поехала работать в Николаевскую область контору Госбанка СССР инспектором по кадрам, где начальником отдела кадров работала Богданова Людмила Павловна – красивая, умная женщина и замечательной души человек. Она научила меня основам работы в отделе кадров, показала не только «бумажную» сторону работы, но и другую её оставляющую – «живую»: умение общаться с людьми, быть психологом.

В «кадрах» работают интересные, целеустремлённые, многогранные люди, фанаты своего дела. Кадровик должен знать большой объем нормативной документации, уметь не утонуть в кадровом документообороте, обладать умением выслушать человека, быть немного бухгалтером, психологом, уметь ориентироваться в нестандартных ситуациях.

Организованные, аккуратные в ведении документации, внимательные, стрессоустойчивые, постоянно обучающиеся и не потерявшие самое главное: любовь к людям, такие мы – кадровики.

Мокроусова Т. А. 

Кадровик — работа, о которой я мечтал

Счастье на стороне того, кто доволен
Аристотель

Ещё со школьных лет я мечтал заниматься настоящим делом. Хотя воспитывался без отца, который заболел и умер, когда мне не исполнилось и десяти, со временем стал уметь и любить конкретные дела – то, что можно сделать своими руками. Забить гвоздь, починить утюг, написать письмо, убрать в квартире и порадовать этим маму… В 10 классе увлёкся радиоделом, сборкой детекторных приёмников и простейших радиотехнических устройств, что в последствии и определило получение первого высшего образования. Кроме этого, нравились русский и украинский языки и литература, математика, аккуратность и точность в чистописании.

Позже, уже обучаясь в высшем учебном заведении, стал замечать у себ желание работать с бумагами, документами, книгами, чертить таблицы, размечать, вырезать что-то ножницами. С удовольствием мог бы работать в архиве или библиотеке.

Стремление найти своё дело помогало занимать активную позицию в жизни, и с 1984 года я уже готовил проекты приказов о приёме на работу и оформлял трудовые книжки… С тех пор и продолжается (в разных вариантах) это счастье – моя кадровая работа, конкретная работа, о которой мечтал. Люблю принимать решения и брать всю ответственность на себя, никогда не бываю нерешительным; но теряюсь, когда надо сказать, а нечего: ничего конкретного нет. Не умею «лить воду на ветер» и говорить ни о чём.

Моя профессия – лучшая на свете их многих тысяч профессий!

Ректор Национального горного университета академик Национальной академии наук Украины Пивняк Геннадий Григорьевич при нашей первой встрече сказал: «Отдел кадров – душа университета! Исходя из этого, и должна осуществляться Ваша деятельность». Слова эти врезались мне в память и действительно являются определяющим стержнем в работе.

Люблю общение с людьми; получаю удовольствие, когда посетитель отдела кадров быстро и качественно решает у нас свои вопросы. Понял закон – гораздо приятнее ДАТЬ, чем ВЗЯТЬ… Дать внимание, заботу, квалифицированный ответ, просто хорошее настроение.
Иногда вижу в глазах людей тревогу, тем более приятно в этих глазах чуть позже видеть искорки удовлетворения.
Ценность работы любого сотрудника, любого подразделения проявляется тогда, когда его деятельность незаметна; когда начальника не вызывают постоянно «на ковёр» из-за подчиненного, и он может даже забывать о его существовании. И отдел кадров университета работает целенаправленно, по-деловому, спокойно и стабильно.

В чём секрет успеха? – Любовь, внимание к каждому! Наверно, это может быть сложно, но у нас проявляется как-то естественно и легко. Человек изначально всегда настроен на хорошее…

Я часто в своей работе испытываю счастье, и оно многогранно. Однажды ректор университета сказал: «Люди о Вас хорошо отзываются. Спасибо!» А сейчас вспомнился вот какой случай. На приём пришли парень и девушка, молодая пара лет двадцати пяти, муж и жена. Интересовались вопросами трудоустройства, и когда я ответил, что по их специальностям вакантных мест пока нет, девушка расплакалась… Прошло время, недели, месяцы; в результате совместных усилий работа им была найдена. Возвращаясь вечером домой, случайно встречаю этих людей. И вижу на их лицах счастье, светлые искрящиеся глаза.

Моя профессия чрезвычайно интересна и широка! Я не ограничиваю деятельность рамками комнат отдела кадров; живу полнокровной жизнью университета. Присутствую на юбилеях и праздниках, скорблю по ушедшим из жизни… Стиль общения с людьми – максимально полное удовлетворение их просьб, мыслей и чаяний, а при возникновении проблем – стремление найти возможность, находясь в рамках законов и учитывая максимально интересы университета, решить вопрос посетителя В ЕГО ПОЛЬЗУ! Мне так действовать легко.

Кто-то из великих мыслителей сказал: «У атакующего ничего не болит!» Это моё правило. Пусть это прозвучит высокопарно и, возможно, вызовет улыбку, но считаю такой стиль деятельности, применяемый в различных коллективах, приближает нашу любимую Украину к процветанию!

Я сочинил акростих, первые буквы строк которого образуют название «Отдел кадров». Это мой видение нашей работы, девиз всего коллектива отдела.

ОТДЕЛ КАДРОВ

Открытый, искренний, красивый,
Терпимый к людям добрый мир;
Душа и сердце коллектива,
Единомышленников пир,
Лаборатория успеха,
Карьеры утро и конец,
Архив историй жизни, века,
Дверь для надежды всех сердец,
Работы радость, наконец!
Он мудр и правильный во всём,
Ведь кадры здесь решают всё!!!

Благодарю редколлегию журнала за необходимую, полезную деятельность, интереснейшие статьи! Желаю успехов и здоровья!

Владимир Изотов, начальник отдела кадров Национального горного университета, г. Днепропетровск 

Робота у відділі кадрів — це, насамперед, робота з людьми

Одного разу мене спитали: «Невже вам не набридло усе життя займатися однією і тією ж справою?»
Мене це запитання навіть здивувало і я відразу відповіла: «Звичайно ж – ні! Хіба можна все життя робити те, що вже набридло?»

Спочатку відповіла, а потім замилилась: а чому й насправді я всю свою трудову діяльність присвятила одній справі і мені жодного разу не спало на думку зайнятися чимось іншим? Що примушує мене кожного дня ходити на роботу і з задоволенням займатися «паперовими» (як багато хто вважає) справами?

Так, паперів на моєму робочому місці вистачає! Мене співробітники навіть жартома називають головною бюрократкою. Але мені подобається підкорювати всю цю величезну купу паперів: розподіляти їх по теках, картотеках, відділеннях сейфів та шаф. Подобається, коли важливий документ завжди знаходжу саме на тому місці, де йому належить бути. Подобається, коли на вимогу керівника, в лічені хвилини можу знайти, проаналізувати і надати йому потрібну інформацію з висновками і рекомендаціями. Також мені лестить, коли колеги дивуються, як мені вдається орієнтуватися в таких об’ємах документів та інформації?

За роки роботи я навчилася відноситися до своїх «паперів» з великою повагою, бо дуже добре розумію, скільки може коштувати для підприємства некоректний текст заяви працівника, помилка в наказі и загублена пояснювальна записка. Знаю, що недбало оформлені документи для призначення пенсії змусять працівника не один раз простоювати в довжелезних чергах відділення Пенсійного фонду. Знаю, що маленький недолік в оформленні трудової книжки може призвести до матеріальних втрат працівника як під час призначення пенсії, так при визначенні розміру допомоги з тимчасової втрати працездатності.

Звісно, щоб оформити та систематизувати всю документацію, потрібно виконати багато кропіткої і не дуже цікавої роботи. Але ж не тільки в цьому зміст моїх обов’язків!

Робота у відділі кадрів – це, насамперед, робота з людьми. З кадровика починаються офіційні стосунки працівника і роботодавця. До моменту оформлення трудових відносин майбутньому працівникові можуть надати саму різноманітну інформацію і про заробітну плату, і про посаду, і про умови роботи, і про форму оплати… А у відділі кадрів всі ці розмови набувають конкретного вигляду при ознайомленні з наказом, посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, положенням про оплату праці. І людина вже може зробити висновки про те, наскільки відповідально відноситься адміністрація до своїх обіцянок, наскільки для працівників гарантована законність у оформленні стосунків з роботодавцем, в яких умовах, врешті решт, буде зберігатись інформація про його трудову діяльність! І, якщо адміністрація з працівником «грає по правилах», то і працівника легше змусити дотримуватись цих правил.

Протягом усього терміну роботи персонал і кадровик нерозлучні: відпустки, відрядження, переведення, підвищення кваліфікації, «лікарняні»… І так до самого звільнення. А останньою людиною, з якою офіційно спілкується працівник при звільненні, – е кадровик. Як ми розстанемося, такі враження про підприємство винесе людина з собою. І не просто винесе, а і поділиться ними із знайомими і родичами. Якщо людина уходить по своїй добрій волі, без конфлікті і образ, то залишається тільки побажати їй удачі на новому місці роботи. А, якщо звільнення у зв’язку із скороченням? А, якщо людину звільнюють за певне порушення (навіть з «нормальним»! записом у трудовій)?

Тут, звичайно, настрій у людини кепський і негативу вона може винести з собою цілу купу. Ось і приходиться шукати потрібні слова і поради, щоб трохи зняти цю напругу і змусити людину не тримати образи на підприємство: немає образи – немає негативної інформації про фірму серед партнерів і потенційних працівників.

Взагалі-то я вважаю, що кадровик на підприємстві – це людина, яка повинна стояти обличчям і до працівників, і до керівників (власників). Можна сказати, що кадровик – слуга двох господ. А така пікантна ситуація, самі розумієте, нудьгувати не дає.

Самі подумайте: треба поставити роботу таким чином, щоб в повному обсязі забезпечити найманим працівникам збереження їх законних трудових прав і гарантій і, в той же час, все це повинно співпадати з інтересами і вимогами роботодавця! А інтереси у цих двох сторін трудових відносин – прямо протилежні.

Працівники, здебільшого, мріють як можна менше працювати і за свій труд отримувати як можна більшу матеріальну винагороду, повагу і гарантію подальшої роботи з перспективою кар’єрного росту незалежно від результатів особистої праці.

У керівників і власників – інші мрії: працівники повинні багато і плідно працювати, забезпечуючи процвітання і прибутковість бізнесу, а взамін нічого не вимагати.

Звичайно, я трохи утрирую, але суть взаємовідносин між працівниками і роботодавцями саме така.
І в таких непростих умовах треба ще забезпечити виконання законодавства про працю і всіх нормативних актів щодо оформлення кадрової документації.

Все це робить життя кадровика дуже цікавим і насиченим.
Наприклад, щоб роз’яснити працівникам їх права, переконати їх сумлінно виконувати свої обов’язки і додержуватись певних правил, треба вміти донести до них зміст багатьох правових актів, знайти «золоту середину» між «батогом» та «пряником»в побудові мотиваційної системи на підприємстві, треба ретельно вивчати не тільки законодавчу базу, а і ознайомитись з практичним досвідом інших фахівців (фахові книги, спеціалізовані журнали, тематичні семінари…).

Всім цим багажем знань треба володіти і для того, щоб зуміти переконати керівника в доцільності виконання вимог законодавства про працю, та впровадження передових технологій організації роботи з персоналом.
При такому стані справ часу для роздумів про зміну професії не знаходиться.

А, якщо взяти до уваги ті ребуси, які постійно підкидає життя… То працівник зник: на роботу не ходить, телефон відключив, двері дома не відчиняє, але сусіди говорять, що він живий-здоровий і начебто десь працює… То комусь терміново знадобилась відпустка, а права на неї ще не настало… то старшому родичу працівника треба оформлювати пенсію, і вони не знають, з якого боку підходити до цієї справи, а проконсультуватись більш ні в кого… то терміново треба знайти зміну для фахівця, який раптово звільняється… То скорочення, то розширення, то реорганізація, то свята, то термінову інформацію для когось готувати треба…

Кожного дня – щось новеньке і не заплановане! Я вже не пам’ятаю, коли день пройшов так, як його запланувала, коли зробила всі справи, які хотіла зробити. Обов’язково втрутиться «господар випадок» і все перекроїть. Весь робочий день – як білка в колесі, а ввечері дивишся – і того не зробила, і те не встигла. Знову плануєш справи на наступний день, але назавтра – все з початку.

Мені подобаються нестандартні ситуації, люблю шукати виходи з них. Здається – тупик все і вирішити проблему не вдасться. Думаєш, думаєш… І раптом – все склалося! Шлях вирішення проблеми є, та такий, що і вівці цілі, і вовки ситі: і законодавство не порушується, в для підприємства вигідно, і працівники задоволені!

Але не тільки з приємних моментів складаються мої трудові будні. Були і масові «скорочення» (у буремні 90-ті), і нові власники, і судова тяганина… Я вже не кажу про великі обсяги роботи, яку приходилось виконувати під час всіх катаклізмів. Найважче – це психологічне навантаження. Спробуйте пропустити через себе біля 70 працівників, яких звільнюють у зв’язку з із скороченням штатів в 1996 році, коли підприємства масово закриваються, а на тих, що ще працюють, зарплатню не виплачують місяцями! Не легше пережити перехід «хазяїна» на підприємство, яке до цього часу було державним. Ну а про суди з прогульниками і п’яницями, які враз перетворюються в скривджених ангелів , і казати нема чого…

Думаю, що справитись з цим всім мені допомогло те, що мені дуже щастило на керівників. В мене жодного разу не було директора – «самодура», який би полюбляв надавати накази типу «піди туди – не знаю куди, зроби те – не знаю що». Керівники в мене завжди були розумними і мудрими людьми, яким не треба було пояснювати, що до законів і правил відноситись з повагою, вміло використовувати їх собі на користь і шукати шляхи законних обходів «гострих кутів», аніж грубо порушувати законодавство.

Поки писала все це, дійшла висновку, що з вибором професії не помилилася. Не знаю, чи багато користі я принесла своєю працею (про це нехай судять ті люди, з якими я працювала), але собі задоволення доставила.
Мені моє ремесло подобається і я не хочу займатись іншою справою.

Олена Саврова, начальник відділу кадрів ВСГО «Конфедерація громадських організацій інвалідів України»

В каждом личном деле – история всей жизни человека

Когда знакомые подтрунивают надо мной: мол, отличная у тебя работа: сиди, бумажки с места на место перекладывай, я улыбаюсь.
Знали бы они, сколько нервов и сил отнимает моя работа – кадровика. Сколько нервных клеток и эмоций зарыто в этих самых «бумажках»: приказах, трудовых книжках, отпусках. В каждом личном деле – история всей жизни человека. Если уметь читать между строк. А как раз в этом умении – читать между строк – мастерство кадрового работника.
Кадры решают всё…

Как-то так вышло, что моей профессии в институтах не учат. Ну, возможно, опосредованно потенциальных кадровиков выпускают в свет какие-нибудь социально–психологические факультеты. Но это все – из области теории. Настоящую кадровую науку мы постигаем, что
называется, опытным путем. Нет, конечно, есть всяческие курсы, где дают азы кадрового дела, рассказывают о новациях в законодательстве.

Это очень важно, особенно если учесть, что законы и порядки исчисления пособий, оформления пенсий и больничных меняются со скоростью света. Но все-таки в основном приходится многое постигать самому. На практике. Это ведь поначалу кажется – да, бумажки, приказы, Трудовой кодекс. Но попробуй объяснить милиционеру, который сломал ногу, поскользнувшись в гололед по дороге на работу, почему ему за
«производственную травму» так долго не выплачивают компенсацию. Как ему втолковать, что для последнего этапа – получения денег в кассе — нужны многочисленные документы, подтверждения, да и вообще – процедура эта непростая и долгая. Он просто хочет денег, здесь и
сейчас, и во всем винит тебя – за проволочки. Хотя вины кадровика в этом нет.

Вот тут-то ты и понимаешь, что хороший кадровик – прежде всего опытный психолог, который должен найти подход к каждому.
Успокоить, «за жизнь» поговорить, посочувствовать, о здоровье жены и детей справиться. А это непросто – ведь и свои заботы у нас, кадровиков, имеются, и личная жизнь.

Главная сложность специалиста кадровой службы заключается в том, что мы, как саперы, не имеем права на ошибку. Потому что имеем дело с людьми и с их кровными интересами. От того, как и насколько вовремя оформлены бумаги, нередко зависит денежное благосостояние человека. И тут ошибки должны быть сведены к минимуму, иначе и человек финансово пострадает, и ты врагов наживешь, да что там говорить – под суд попасть можно.

Но суды все-таки в нашем деле не так часто случаются. Мне, например, ни разу – тьфу, тьфу, тьфу – не доводилось в таких историях частвовать. Но у коллег – бывало, и довольно часто. Ведь народ сейчас грамотный, ТК читает, да и Интернет подскажет, как поступать в разных
ситуациях. Так что лучше таких споров избегать. А для этого нужно трудолюбие и внимание к каждому сотруднику. И, конечно, четкое знание законов.

Вообще, наша работа в последние десять лет коренным образом поменялась. Сейчас должность менеджера по персоналу обретает совершенно иной смысл: хороший кадровик и в самом деле становится правой рукой директора и способен собрать такую команду, которая будет эффективно и слаженно работать, принося пользу компании. Ведь подчас именно специалист отдела кадров впервые видит кандидата на
какую-то должность, и оттого, насколько он сумеет распознать в соискателе деловые качества и умение работать в команде соискателя, нередко зависит успешная деятельность компании в целом.

И еще тут важно не зацикливаться на собственных обидах и уметь прощать. Потому что когда прибегает к тебе человек с какими-нибудь вопросами и, не разобравшись, набрасывается на тебя, даже потом, когда всё утрясется, прийти в себя бывает не так просто. Оттого мне бывает немного обидно, когда в кадровики идут все кому не лень. Будто это та работа, которая по силам каждому. Ведь, чего скрывать, я и в
самом деле искренне люблю свою работу. Я люблю ее за то, что она очень разная.

Конечно, это работа с людьми. Но это же не только разборки, но и искренняя благодарность людская, когда подскажешь человеку, как лучше сделать, какие документы принести и справки собрать, чтобы не прогадать по деньгам, а наоборот – выиграть. Когда ты всегда знаешь, у кого
день рождения или юбилейный год работы в компании.

Да и в бумажной работе есть свои прелести. И даже просто листая штатное расписание, ты представляешь, что это за компания, какие люди тут работают. Да и рутинная бумажная работа меня не тяготит. Наоборот – приносит некоторое успокоение, особенно после долгого общения. Да и вообще, расхожую истину «кадры решают всё» тоже можно понимать по-разному. С одной стороны – успех компании и в самом
деле держится на коллективном труде и слаженной работе всех сотрудников организации. Тех самых кадров. С другой – именно кадры, в смысле кадровики, решают если не все, то многое.

И именно кадровики считают совершенно глупой фразу: «Незаменимых у нас нет!» Потому что кадровик-то как раз отлично знает, что
есть они, незаменимые. И слаженный, сплоченный коллектив бережет как зеницу ока. Так что мы, по сути, хранители успеха компании. Жаль только, что об этом частенько забывают.

Яна Митрошина, начальник отдела кадров ООО “ВИСТ ГРУП”, г. Шостка, Сумская обл.