Міністерство соціальної політики України листом № 3961/0/14-11/10 роз’яснило особливості застосування частини 3 статті 184 КЗпП.
Зазначена норма трудового законодавства встановлює гарантії при звільненні для вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до 3 років (до 6 років – якщо дитина за медичними показаннями потребує домашнього догляду); одиноких матерів, які мають дітей до 14 років або дитину-інваліда.
Звільнення цих категорій жінок можливо (лише у встановлених законом випадках) тільки з подальшим їх працевлаштуванням. Причому це стосується і звільнення у зв’язку із закінченням терміну дії трудового договору (укладеного на певний строк). На думку Мінсоцполітики, власник зобов’язаний працевлаштувати звільнених на цьому ж або на іншому підприємстві.
Як випливає з листа, розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку також не допускається, але відносини власника і звільняємо мають специфіку: середня заробітна плата зберігається на період працевлаштування, але не більше ніж 3 місяці з дня закінчення строкового договору, (а не з дня звільнення).
Власник зобов’язаний повідомити жінку, що до роботи вона не буде допущена на період пошуку підходящої роботи їй. Однак якщо вона відмовиться від працевлаштування за спеціальністю без поважних причин, то може бути звільнена за пунктом 2 статті 36 КЗпП, тобто у зв’язку із закінченням трудового договору, укладеного на термін.
Звільнення за таким підставі (п. 2 ст. 36 КЗпП) можливо, навіть якщо пройшов певний час після закінчення строкового трудового договору, бо, як вважає Мінсоцполітики, договір, укладений на певний термін, не стає безстроковим, оскільки “мала місце вимога припинення трудового договору”.
Джерело: news.ligazakon.ua
