Засідання відбулося 10 лютого 2012 року
Про захист персональних даних в медичній сфері коротко розповіла Ярослава ПАНЬКІВ, головний редактор журналу «Довідник кадровика», яка є головою Комітету з питань захисту персональних даних у кадровій та медичній сферах Громадської ради при Держслужбі з питань захисту персональних даних.
Основні тези
1. Оскільки Закон про захист персональних даних, за визнанням фахівців, є досить недосконалим, склалася така ситуація, що до Держслужби з питань захисту персональних даних надійшло на сьогодні більше 2 млн заяви про реєстрацію БПД. Тому більшості заявників доведеться чекати свого свідоцтва про реєстрацію дуже довго.
Однак це не звільняє володільців таких баз від перевірок згаданої Держслужби і від можливої відповідальності, передбаченої Законом (хоча наразі нормативних актів, що визначали б порядок перевірок, немає).
Головне, що слід зараз зробити, — розробити на підприємстві (в організації тощо) внутрішній порядок обробки персональних даних у базах персональних даних (далі — Порядок) на базі Типового порядку, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 30.12.2011 р. № 3659/5.
Саме таким внутрішнім документом має бути визначено порядок збирання, обробки й захисту персональних даних на конкретному підприємстві. У ньому мають бути вказані особи і організації, яким може надаватися доступ до цих баз, за яких умов, тощо. Нормативних документів, які б конкретизували, як саме все це має бути організовано, поки що немає (особливо це стосується способів захисту). Тож всі згадані процедури мають бути прописані в Порядку тими службами підприємства (кадровою, бухгалтерською тощо), які мають до них стосунок.
2. Крім того, у такому Порядку мають бути визначені відповідальні за збирання, обробку та захист персональних даних у певній базі (зрозуміло, що вони мають бути призначені наказом). У Порядку мають бути визначені обов’язки відповідальних за бази осіб.
Також з них має бути взято письмове зобов’язання, що під час роботи в установі, а також і після звільнення, вони не поширюватимуть персональні дані фізичних осіб, що їм відомі.
Запитання учасника Клубу: «У нашій клініці є два адміністратори, що реєструють пацієнтів при першому візиті. Оскільки вони збирають, обробляють і зберігають їхні персональні дані, то логічно було б призначити їх відповідальними за ці бази даних. Однак вони відмовляються, бо, мовляв, це надто велика відповідальність для такої посади…»
Відповідь Ярослави Паньків: «Цілком зрозуміло, що, призначаючи відповідальних за бази, слід керуватися, в тому числі й здоровим глуздом. Тобто найлогічніше було б призначати керівників відповідних відділів, що працюють з базами персональних даних (наприклад відділу кадрів, бухгалтерії). У цьому випадку, оскільки йдеться про особливу базу (базу даних пацієнтів, що містить в тому числі і так звані чутливі дані (щодо стану здоров’я)), очевидно, що відповідальним має бути призначений керівник певного рівня (головний лікар, начмед тощо)».
Кілька учасників Клубу поділилися власним досвідом з цього питання. Багато з них підтвердили, що відповідальними за бази персональних даних в їхніх закладах призначено керівників.
***
У якості експерта з кадрових питань в медичній сфері виступила багаторічний автор журналу «Довідник кадровика», спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України Тамара МАЦЕНКО. Тамара Микитівна найчастіше відповідає в журналі на запитання, що пов’язані з трудовою діяльністю медичних працівників, адже багато років працювала у Центральному комітеті профспілки медпрацівників України.
Тамара Маценко почала розмову з основних питань щодо атестації медичних працівників.
Основні тези
У статті 77 Закону України про «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (зі змінами) чітко визначені професійні права та обов’язки медичних працівників, серед яких однією з головних є вимога щодо проходження лікарями кожні 5 років курсів підвищення кваліфікації. Ця ж норма закладена і в ЛІЦЕНЗІЙНІ УМОВИ провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені наказом МОЗ від 02.02.2011 р. (розділ ІІІ).
При влаштуванні на роботу лікарі мають пред’явити не лише диплом про медичну освіту у відповідному закладі, а й сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста (або присвоєння певної кваліфікаційної категорії) з конкретної лікарської спеціальності.
Опис кваліфікаційних характеристик щодо кожної спеціальності міститься в «Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників», випуск 78, 2002, затвердженому наказом МОЗ України від 29 березня 2002 року №117. Довідник містить номенклатуру керівних посад в медичних закладах.
Атестація лікарів здійснюється за Номенклатурою лікарських спеціальностей, затвердженою наказом МОЗ України від 19 грудня 1997 року № 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів» (далі — Наказ 359).
Цим наказом затверджено й Положення про порядок проведення атестації лікарів.
Якщо лікарі хочуть отримати більш високу кваліфікаційну категорію (або підтвердити наявну), вони мають право за бажанням після проходження курсів підвищення кваліфікації подати заяву на відповідну атестацію.
Подавати заяву на атестацію для підвищення кваліфікації лікарі можуть і раніше ніж через 5 років після останньої атестації, проте не раніше ніж через рік після присвоєння попередньої кваліфікаційної категорії.
Керівники і працівники кадрових служб медичних закладів мають розуміти і пояснювати лікарям і молодшому медперсоналу, що проходження атестації є добровільним. Однак не рідше одного разу на п’ять років медпрацівники все одно мають проходити курси підвищення кваліфікації.
Нерідко трапляються ситуації, коли лікарі, особливо поважного віку, відмовляються від чергової атестації. Однак медпрацівникам слід пам’ятати, що наявність кваліфікаційної категорії — це не лише більший посадовий оклад. Адже у разі скорочення штатів переважне право на залишення на роботі (за інших рівних умов) мають працівники з вищою кваліфікацією та продуктивністю праці (ст. 42 КЗпП), і лише у разі однакової кваліфікації розглядаються інші підстави.
Крім того, якщо лікар через 5 років після останньої атестації не подав заяву на отримання наступної або на підтвердження наявної кваліфікаційної категорії, то він вважатиметься лікарем-спеціалістом, навіть якщо до того він мав вищу категорію. Відповідно має бути зменшено його посадовий оклад.
Одне з найпоширеніших запитань щодо кваліфікаційних категорій: як має оплачуватися праця лікаря, якщо з однієї спеціальності він має, наприклад, вищу категорію і ще працює за суміжною спеціальністю, за якою має нижчу категорію? Відповідь — за роботу по кожній спеціальності мають нараховувати заробітну плату виходячи з посадових окладів відповідно до категорій. З кожної спеціальності лікар має атестуватися окремо.
Приймаючи на роботу лікаря, кадровик має звіритися з Номенклатурою лікарських спеціальностей і Довідником кваліфікаційних характеристик, щоб правильно записати назву посади. Це важливо для подальших атестацій, отримання права на пільгову пенсію.
Запитання учасника Клубу: «Чи правда, що лікар, який працював попередньо за певною лікарською спеціальністю на 0,25 ставки, не має права подавати заяву на чергову атестацію для отримання наступної кваліфікаційної категорії?»
Відповідь Тамари Маценко: «Таких обмежень Положення про порядок проведення атестації лікарів не містить. Порядок звичайний».
Курси підвищення кваліфікації лікарі мають проходити в державних вищих медичних закладах післядипломної освіти. Такі заклади мають держзамовлення на підготовку працівників державних медичних установ і відповідне фінансування з держбюджету. Отже за навчання в них лікарів державних медустанов сплачує держава.
Запитання учасника Клубу: «Хто має платити за курси підвищення кваліфікації в приватних медичних закладах?»
Відповідь Тамари Маценко: «Держава не бере на себе зобов’язання зі сплати післядипломного навчання працівників приватних закладів. Зрозуміло, що в ідеалі за це мали б сплачувати власники таких закладів. Однак нормативних документів, які б зобов’язували їх це робити, не існує. Нерідко власники,не бажаючи втрачати кошти, перекладають це на плечі самих медпрацівників таких закладів, мотивуючи більшим, ніж в державних закладах заробітком. Натомість Ліцензійні умови провадження медичної діяльності вимагають наявності в медичному закладі кваліфікованих спеціалістів. Отже, утримання їх в інтересах власників медичних бізнесі».
Серед інших питань, що розглядалися на засіданні Клубу: атестація медсестер, право на пільгову пенсію деяких категорій медичних працівників, норми робочого часу медичних працівників різних спеціальностей тощо.
Учасники Клубу мали змогу отримати відповіді експерта Тамари Маценко на свої запитання, поділитися власним досвідом вирішення поширених в медичних закладах кадрових проблем.
Також вони отримали корисні професійні подарунки від організаторів (по одному примірнику свіжих номерів журналів «Довідник кадровика» та «Практика управління медичним закладом», календарі кадровика).
Нагадуємо, що засідання Клубу кадровиків відбуваються щомісяця (див. детальніше).
Пропонуйте теми на наступні засідання! Надсилайте ваші пропозиції на e-mail posternak@mediapro.com.ua.
Дату і тему березневого засідання буде оголошенно додатково. Стежте за повідомленнями на сайті www.kadrovik.ua та розсилками з сайту.
