11:09 04.08.2010
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 25 лютого 2004 року
(Витяг)
І. звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Керченської міської ради (далі – виконком) про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. У позовній заяві вказував, що з березня 2000 р. працював в установі відповідача на посаді начальника управління з питань фізичної культури та спорту. 23 липня 2002 р. він подав заяву про відпустку з наступним звільненням, однак потім її відкликав, оскільки вона була складена під тиском. Проте розпорядженням голови зазначеної міської ради його все одно було звільнено з посади з 15 вересня 2002 р. за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП – за угодою сторін. Пославшись на те, що звільнення є незаконним, просив поновити на роботі.
Керченський міський суд рішенням від 7 липня 2003 р. у задоволенні позову відмовив.
Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим рішенням від 15 жовтня 2003 р. рішення міського суду скасувала й ухвалила нове рішення, задовольнивши позовні вимоги: постановлено поновити І. на роботі та стягнути на його користь 5 тис. 465 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У касаційній скарзі виконком, пославшись на неповне з’ясування апеляційним судом фактичних обставин справи й неправильне застосування норм матеріального права, порушив питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР “Про відпустки” за бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, судова палата апеляційного суду виходила з того, що його звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП, і це не позбавляло І. права відкликати заяву про звільнення до закінчення відпустки.
Однак висновок апеляційного суду не ґрунтується на матеріалах справи. Так, суд першої інстанції встановив, що І. подав заяву про надання відпустки з наступним звільненням з роботи саме за угодою сторін, тобто за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Зазначена обставина підтверджується копією заяви про відпустку. І. було звільнено з роботи саме за цією статтею ще до подання ним заяви про відмову від звільнення.
Апеляційна інстанція не звернула уваги на те, що при припиненні трудового договору за угодою сторін можливості відкликання працівником своєї заяви не передбачено, на відміну від звільнення за власним бажанням.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 342 ЦПК, касаційну скаргу виконкому задовольнила: рішення судової палати в цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2003 р. скасувала, а рішення Керченського міського суду від 7 липня 2003 р. залишила в силі.
____________
Надруковано:
“Вісник Верховного Суду України”,
№ 4, 2005 р.
(Ухвала, Верховний Суд Судова палата у цивільних справах Верховного Суду, від 25.02.2004, “При припиненні трудового договору за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, на відміну від звільнення особи за власним бажанням, відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено”)
