Працівник 25 березня 2009 року подав заяву про звільнення 31 березня 2009 року за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію


У цьому випадку звільнення працівника провадиться на підставі статті 38 КЗпП, тобто за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію. Норми частини третьої статті 40 КЗпП стосовно обмеження на звільнення працівників у період їхньої тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці поширюються лише на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Жодних обмежень на звільнення працівника за власним бажанням у період його тимчасової непрацездатності законодавством про працю не передбачено. Отже, звільнення працівника повинно бути проведено відповідно до його заяви, тобто 31 березня 2009 року. Працівник мав право до цієї дати забрати свою заяву, а відтак трудові відносини тривали б і далі. Оскільки він цього не зробив, то на підставі заяви його було звільнено. Звільнення працівника, який захворів у період роботи, не позбавляє його права на оплату листка непрацездатності. Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі — Закон № 2240) право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням непрацездатності в період роботи, включаючи і день звільнення. При цьому листок непрацездатності оплачується не по день звільнення, а в порядку, встановленому статтею 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року № 2213-III, тобто за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності попри звільнення застрахованої особи. Кількість листків непрацездатності, які підлягатимуть оплаті, має визначатися за принципом, що їх видано за страховими випадками, які настали в період роботи. Якщо в листку непрацездатності, виданому працівникові після дати його звільнення, написано «Стати до роботи», наступний листок непрацездатності оплаті не підлягає, оскільки це вже буде інший страховий випадок непрацездатності, який настав не в період роботи. У вашому випадку листок непрацездатності, виданий працівникові 30 березня 2009 року — в період роботи, коли він ще перебував у трудових відносинах з підприємством, підлягає оплаті. Відповідно до частини 1 статті 51 Закону № 2240 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі визначаються Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 року № 455. Частиною 3 статті 50 Закону № 2240 передбачено, що рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, організації, установи (далі — підприємство), до складу якої входять представники адміністрації підприємства та застрахованих осіб (профспілкових або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб). Комісія (уповноважений) із соціального страхування контролює правильне нарахування і вчасну виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, ухвалює рішення про відмову в призначенні цієї допомоги, розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності. Якщо виникають питання щодо правильної видачі та заповнення листка непрацездатності, комісія може звернутися до фахівців виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, які провадять експертизу тимчасової непрацездатності.