Чи потрібно, уклавши новий колективний договір, змінювати й правила внутрішнього трудового розпорядку?


Колективний договір та правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ та організацій (далі — підприємство) мають свій статус, форму, мету та завдання і не можуть суперечити не лише трудовому законодавству, а й один одному.

У статті 9 КЗпП зазначено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників проти законодавства України про працю, є недійсними. У статті 16 КЗпП зазначено, що умови колективного договору, що погіршують проти чинного законодавства і угод становище працівників, є недійсними. Указані вище нормативно-правові акти підприємств мають дві спільні ознаки: обидва документи містять розділ «Режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку»; правила внутрішнього трудового розпорядку затверджує трудовий колектив, а колективний договір схвалюється трудовим колективом на зборах (конференціях).

Так, у частині першій статті 142 КЗпП встановлено, що трудовий розпорядок на підприємствах визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу (далі — роботодавець) і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником; далі — профспілка) на основі типових правил. В Україні й досі не затверджено національних типових правил внутрішнього трудового розпорядку, тому на підставі Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях за погодженням з ВЦРПС від 20 липня 1984 року № 213 (далі — Типові правила).

Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2002–2003 роки від 16 січня 2002 року було передбачено розробку та затвердження нових Типових правил з урахуванням вимог законодавства України, але цей процес і досі не завершено, тому, розробляючи локальні правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, доводиться керуватися Типовими правилами часів СРСР.

Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються на кілька років, а зміни вносяться у разі потреби. Розділ про режим роботи підприємства в цих правилах викладається в загальному вигляді. Тобто встановлюються робочі та вихідні дні, початок і закінчення роботи всього підприємства (частина друга ст. 66 КЗпП), перерва на обід (зазвичай через чотири години після початку роботи, частина перша ст. 66 КЗпП). Колективний договір укладається на період, який обмежується рамками фінансового плану підприємства (зазвичай на один рік).

До нього за взаємною згодою сторін можна вносити зміни і доповнення в порядку, визначеному колективним договором і передбаченому статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII, скажімо, на спільному засідання профспілки та правління акціонерного товариства або ради директорів (залежно від умов статуту підприємства).

В односторонньому порядку вносити зміни і доповнення до колективного договору не допускається. У колективному договорі в розділі «Режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку» (ст. 13 КЗпП) більш детально встановлюється режим роботи кожного підрозділу підприємства, певні періоди перерв для відпочинку і харчування тощо.

Таким чином, якщо на зборах (конференції) трудового колективу схвалюється новий колективний договір, у який вносяться істотні зміни в режим роботи всього підприємства, цими самими зборами трудового колективу, на підставі статті 142 КЗпП, окремим питанням порядку денного вносяться відповідні зміни в правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства.