На запитання відповідає експерт із режимів праці, нормування та професійної класифікації Олена ОТРИШКО
Молодша медична сестра по догляду за хворими будинку-інтернату II–III профілю за період роботи з 10 липня 2009 року до 9 липня 2010 року використала основну щорічну відпустку 24 календарних дні. За невикористані 25 календарних днів додаткової щорічної відпустки хоче отримати компенсацію. Працівниця хворіла безперервно з 13 грудня 2009 року до 7 травня 2010 року, подала за цей час шість листків непрацездатності. Вона збирається оскаржити у суді дії адміністрації школи-інтернату, яка відмовила їй у праві на додаткову відпустку повної тривалості (25 календарних днів), у суді, посилаючись на статтю 78 КЗпП. Чи правильно діяла адміністрація?
Згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (додаток 2).
Слід зазначити, що у Списку визначено максимальну тривалість такої відпустки.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (частина друга ст. 8 Закону № 504).
Порядок застосування цього Списку затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16.
У розрахунок часу, що дає право працівникові на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 9 Закону № 504 до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (ст. 7 і 8 цього Закону), зараховуються:
— час фактичної роботи із шкідливими і важкими умовами праці або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників певного виробництва, цеху, професії або посади;
— час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці і за особливий характер праці;
— час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Отже, якщо працівник хворів, перебував у відпустці без збереження заробітної плати, на курсах підвищення кваліфікації тощо, — ці дні не зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. У зазначених випадках працівникові надається така відпустка тривалістю пропорційно фактично відпрацьованому часу, а не повної тривалості.
“Довідник кадровика”, №2, 2011
