Який порядок звільнення працівника у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі і виходом на пенсію, якщо перед звільненням він захворів? Чи підлягає оплаті листок непрацездатності за весь період непрацездатності?
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі — Закон № 3723) граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п’ять років.
У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.
З урахуванням зазначеного, трудові відносини з державним службовцем мають бути припинені не за загальними підставами, передбаченими КЗпП, а за додатковою підставою, встановленою пунктом 3 статті 30 Закону № 3723, згідно з якою державна служба припиняється в разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 5 лютого 2008 року № 18/13/116-08). Тобто звільнення відбувається не на підставі статті 38 КЗпП (з ініціативи працівника у зв’язку з виходом на пенсію), а за пунктом 3 статті 30 Закону № 3723.
Обмеження на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності встановлено частиною третьою статті 40 КЗпП, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Обмежень щодо звільнення працівника за іншими підставами у період його тимчасової непрацездатності законодавством про працю не встановлено.
У разі звільнення працівника з роботи за статтею 30 Закону № 3723 на нього не поширюються правила про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності, визначені частиною третьою статті 40 КЗпП, оскільки таке розірвання трудових відносин не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Щодо оплати листка непрацездатності в наведеному випадку, то згідно з абзацом другим частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення).
Порядок оплати листка непрацездатності, виданого працівникові у зв’язку із захворюванням або травмою, не пов’язаною з нещасним випадком на виробництві, встановлено статтею 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року № 2213-III (далі — Закон № 2213). Якщо страховий випадок настав у період роботи, перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються за рахунок коштів роботодавця, а починаючи з шостого дня непрацездатності і до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення працівника в період непрацездатності — за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд) у порядку та розмірах, установлених законодавством.
Таким чином, листки непрацездатності, які підлягатимуть оплаті в разі звільнення державного службовця у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі, мають визначатися за принципом, що вони видані за страховим випадком, який настав у період роботи. Якщо працівникові, який захворів у період роботи, видано кілька листків непрацездатності, де в заключному висновку попереднього листка непрацездатності зазначено «Продовжує хворіти», то всі вони вважаються продовженням одного й того самого страхового випадку та підлягають оплаті незалежно від звільнення працівника. У такому разі перші п’ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця оплачують лише на підставі першого листка непрацездатності.
Крім того, якщо, наприклад, працівникові видано листок непрацездатності в останній день роботи, то за рахунок коштів роботодавця йому має бути оплачено один день з п’яти, оскільки наступного дня він уже не перебуватиме в трудових відносинах із підприємством, установою, організацією, а допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду надаватиметься згідно зі статтею 2 Закону № 2213 лише із шостого дня непрацездатності (якщо працівник хворітиме й надалі)*.
* Детально про оплату листка непрацездатності див. «Соціальне страхування: порядок видачі, заповнення та оплата листків непрацездатності», Спецвипуск 1. — К.: «МЕДІА-П РО», 2010. — 72 с.
Ірина ЄРЕМЕНКО, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
