Фахівці Державної служби зайнятості надали поради роботодавцям з метою уникнення «необгрунтованої» відмови у працевлаштуванні та покарання за це.
У широкому розумінні «необґрунтованою» вважається відмова, яка не містить конкретних причин або посилається на мотиви, які не пов’язані з діловими або професійними якостями претендента на робоче місце.
Що ж радить роботодавцям команда ДСЗ, щоб не «отримати на горіхи» за «необгрунтовану» відмови у прийнятті на роботу?
Поради роботодавцям
По-перше, роботодавець повинен з’ясувати, чи не належить претендент на робоче місце до категорій, яким заборонено відмовляти в прийомі на роботу. Також слід встановити, чи обов’язковою є письмова форма надання відмови (ст. 184 Кодексу законів про працю, далі — КЗпП).
По-друге, роботодавець зобов’язаний письмово обґрунтувати відмову в працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Тому на корінці направлення на працевлаштування, яке центр зайнятості видає безробітному для відвідування ним роботодавця, графу «Відповідь про прийняте рішення» (щодо працевлаштування) роботодавець заповнює особисто. Він ставить відмітку (або наводить пояснення) напроти належної причини відмови в працевлаштуванні.
По-третє, не може вважатись обґрунтованою відмова, якщо претендент на робоче місце навіть не пройшов співбесіду. Необхідно проаналізувати інформацію про навички та здібності шукача роботи та зіставити їх з вимогами, передбаченими в посадовій інструкції.
По-четверте, неприпустимо відмовляти в працевлаштуванні з дискримінаційних мотивів. Перелік ознак, за якими забороняється обмеження прав, міститься, зокрема, у статті 21 КЗпП.
Фахівці ДСЗ нагадали також і про негативні наслідки, які чекають на роботодавця у разі допущення порушень у прийнятті на роботу.
Наслідки порушень
Так, якщо протягом року квоту для працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню не буде виконано, з роботодавця буде стягнено штраф 9446 грн (станом на 2020 рік).
Якщо ж претендент на робоче місце не належить до певних категорій громадян, то в разі встановлення інспектором Держпраці необґрунтованості відмови в працевлаштуванні, дії роботодавця можуть трактуватись як порушення інших вимог законодавства про працю. Згідно зі статтею 265 КЗпП таке порушення карається фінансовою санкцією у розмірі однієї мінімальної зарплати.
Окрім того, чинне законодавство дозволяє оскаржити таку відмову в суді. Як встановлено у частині другій статті 232 КЗпП, у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову в прийнятті на роботу:
1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на підприємство, в установу, організацію;
3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину з інвалідністю, а одиноких матерів (батьків) — при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;
4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;
5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.
