Додаткова відпустка за ненормований робочий день


Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості унормувати час їх трудового процесу (п. 1 Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10 жовтня 1997 року № 7).

Конкретний перелік професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначають у колективному договорі підприємства (трудовому договорі). На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. Проте за потреби вони можуть виконувати роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Але таку роботу не вважають наднормовою і окремо не оплачують. У табелі обліку робочого часу «понад час» також не відображають. Як компенсацію за виконаний обсяг робіт, міру напруженості, складності і самостійності в роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу таким працівникам надають щорічну додаткову відпустку (пункт 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, далі — Закон № 504).

Конкретну тривалість такої відпустки (від 1 до 7 днів включно) залежно від займаної посади (виконуваної роботи) зазначають також у колективному (трудовому) договорі залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Питання щодо додаткової відпустки за ненормований робочий день законодавець передав на розсуд роботодавця і трудового колективу. Саме вони спільно в колективному договорі повинні визначити:

— перелік професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день;

— тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за кожною професією (посадою) залежно від часу зайнятості працівника в таких умовах. На підприємстві немає колдоговору? Нічого страшного.

Припустимо, що посада «бухгалтер»/«головний бухгалтер» знаходиться в списку тих, що «мають право». Давайте подивимося, що їм слід знати про цю відпустку.

Додаткову відпустку за ненормований робочий день надають працівникові пропорційно часу, відпрацьованому на роботі або посаді, яка надає право на цю відпустку. Періоди, які входять до стажу роботи, що надає право на таку відпустку, перераховані в частині 2 статті 9 Закону № 504. Це:

— час фактичної роботи на посаді (роботі) з ненормованим робочим днем, за умови, що працівник працює на ній не менше половини тривалості робочого дня;

— час щорічних відпусток;

— час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медвисновку на легшу роботу.

Наприклад, бухгалтер займає повну штатну одиницю. Його посада внесена в колдоговорі в перелік посад з ненормованим робочим днем (тривалість відпустки — 4 к. дн.).

Цей працівник:

— варіант 1: відпрацював повний робочий рік без «нестандартних» ситуацій. Отже, він має право на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день повною тривалістю 4 календарні дні;

— варіант 2: фактично відпрацював на цій посаді половину робочого року. Решта часу він перебував на «лікарняному», у відпустці без збереження заробітної плати, на курсах підвищення кваліфікації. Отже, працівник може розраховувати тільки на 2 календарні дні додаткової відпустки за ненормований робочий день (див. також лист Мінпраці від 27 січня 2011 року № 14/13/116-11). Адже цю відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах. Тому зменшення стажу, що надає право на нього, зменшує фактичну тривалість цієї відпустки.

Додаткову відпустку за ненормований робочий день працівник може:

— або безпосередньо використати (період відпустки зазначаємо в графіку відпусток — повідомляємо працівника про початок відпустки — видаємо наказ — виплачуємо відпускні);

— або отримати за дні такої відпустки грошову компенсацію. Проте для цього працівник повинен використати 24 к. дн. щорічної відпустки. При цьому компенсація за дні, що перевищують 24 к. дн. відпустки, може бути виплачена після використання працівником 24 к. дн. щорічної відпустки або одночасно з виплатою відпускних за 24 к. дн. щорічної відпустки, яка здійснюється до його виходу у відпустку (лист Мінсоцполітики від 07.12.2016 р. № 731/13/116-16).

Чи можливо ділити додаткову відпустку за роботу за ненормований робочий день? Наприклад, узяти спочатку 4 календарні дні (до 24 основних), а потім ще 3?

Так, можливо. Крім того, на додаткову відпустку за ненормований робочий день поширюються загальні правила перенесення і продовження відпусток, встановлені статтею 11 Закону № 504. Так, наприклад, ця відпустка підлягає перенесенню або продовженню, якщо працівник, перебуваючи в такій відпустці, захворіє.

Якщо працівник, що має право на додаткову відпустку за ненормований робочий день, з якихось причин не скористався цим правом, він може використати цю відпустку пізніше або, у разі звільнення, отримати за неї компенсацію. Зверніть увагу, при виконанні зазначених вище умов (за посадою встановлений ненормований робочий день — «відпускний» стаж дозволяє) така відпустка може бути надана і за основним місцем роботи, і за місцем роботи за сумісництвом. Мінсоцполітики в листі від 10 жовтня 2017 року № 2536/0/101-17/284 погодилося, що працівникам з неповним робочим днем може надаватися щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день на умовах, визначених у колективному договорі. Тому роботодавці мають право самостійно визначати, чи можна вважати, що працівник з неповним робочим днем працює в умовах ненормованого робочого дня і, відповідно, надавати або не надавати йому щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день. Відповідне рішення обов’язково має бути зафіксоване в колективному (трудовому) договорі.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем.

Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року № 245 та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28 червня 1993 року № 43.

Згідно з пунктом 1 вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом.

Сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Це означає, що:

1) працівник може працювати за сумісництвом як в установі, організації, де він прийнятий за основним місцем, так і в іншому місці;

2) працівник не може виконувати в один і той же час роботу як за основним місцем роботи, так і на роботі за сумісництвом, тобто час роботи за основним місцем та час роботи за сумісництвом не повинен збігатися.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Тобто для працівників, які працюють за сумісництвом неповний робочий час, ненормований робочий день не застосовується.

Щодо незастосування ненормованого робочого дня та відповідно ненадання відпустки за ненормований робочий день сумісникам Міністерство праці та соціальної політики у листі від 3 вересня 2009 року № 246/13/116-09 наводить такий приклад: «бухгалтер бюджетної установи має право працювати за сумісництвом. За основним місцем роботи, крім щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дні, йому може надаватися щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, тривалістю від 1 до 7 календарних днів, а на роботі за сумісництвом він має право лише на щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні».

Отже, конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за видом робіт, професій та посад або трудовим договором (п. 2 та п. 7 Рекомендацій № 7). Своєю чергою додаткову відпустку за ненормований робочий день надають пропорційно часу, відпрацьованому на роботі (посаді), що надає право на цю відпустку.

Ситуація

За колдоговором бухгалтер має право на додаткову відпустку за ненормований робочий день — 7 к. дн. Однак упродовж розрахункового періоду він брав відпустку без збереження зарплати (14 к. дн.) та хворів (12 к. дн.), а також перебував у навчальній відпустці (12 к. дн.).

Тож, аби обчислити стаж для додаткової відпустки за ненормований робочий день і тривалість відпустки, потрібно:

• визначити кількість календарних днів розрахункового періоду, яка після виключення святкових і неробочих днів становитиме 354 к. дн. (365 к.дн. — 11 к.дн.);

• визначити кількість календарних днів стажу для надання додаткової відпустки, ураховуючи періоди, коли працівник не працював через згадані у ситуації причини: 354 к.дн. — 14 к.дн. — 12 к.дн. — 12 к.дн. = 316 к.дн.;

• розрахувати тривалість додаткової відпустки для бухгалтера з ненормованим робочим днем: (7 к. дн. : 354 к. дн.) х 316 к. дн. = 6,2 к. дн., округлюємо до 6.

Отже, бухгалтер може розраховувати за відпрацьований робочий рік на 6 к. дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день.