Коли не покарають за неподану вчасно декларацію держслужбовця

Дата публікації: 09.10.2019

Для стягнення штрафу за статтею 366-1 Кримінального кодексу України (далі — ККУ) в суді має бути встановлене і доведене, що службовець знав про обов’язок подати декларацію.

Неподання декларації службовців у відповідний строк, передбачене статтею 366-1 ККУ, характеризується лише прямим умислом, тобто посадовець повинен усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати його суспільно небезпечні наслідки і бажати їх настання.

Відповідне положення містить постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 200/18903/17.

За вироком місцевого суду особу засуджено за статтею 366-1 ККУ (декларування недостовірної інформації) до покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме на суму 51 000 грн. з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, на строк 2 роки.

Згідно з вироком інспектор патрульної поліції при звільненні зі служби, достовірно знаючи про обов’язковість подання шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв’язку з припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави умисно не подав декларацію у відповідний строк.

Апеляційний суд вирок місцевого суду скасував, а кримінальне провадження закрив у зв’язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

ВС погодився з рішенням апеляційного суду, з огляду на таке.

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за статтею 366-1 ККУ має бути встановлено і доведено, що службовець знав про обов’язок подати декларацію, передбачену статтею 45 Закону «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII, про строк її подання, проте усвідомлено з будь-яких мотивів вирішив не подавати декларацію і умисно не подав її.

Як убачається з матеріалів провадження, і на це звернув увагу апеляційний суд, при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях інспектора складу злочину, усупереч вимогам статті 91 Кримінального процесуального кодексу України залишилися недоведеними форма вини, мета і мотив його вчинення. Жоден з доказів, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку щодо інспектора, не підтверджує наявності умислу останнього не подавати декларацію при звільненні.

Апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що свідок, який здійснював ознайомлення особового складу підрозділу поліції з порядком подання декларацій, пояснив, що сам не знає, коли має бути подана декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв’язку з припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, за період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями.

Витяг з наказу про звільнення лейтенанта поліції за власним бажанням не містить даних про інформування обвинуваченого щодо обов’язку подання декларації у зв’язку зі звільненням.

Зазначене спростовує позицію прокурора щодо наявності у інспектора умислу на неподання декларації, яку він подав після повідомлення про підозру.