Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переглянув справу № 212/3829/15-ц, що стосувалась трудового спору пастора з єпископатом лютеранської церкви про поновлення на роботі.
ВС постановою від 24 січня залишив у силі рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову пастора, підтвердивши, що священнослужитель не може бути поновлений на посаді оскільки на день ухвалення рішення суду є чинним та нескасованим рішення Церковного керівництва, на підставі якого і був виданий наказ Єпископа про звільнення отця.
Пастора Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України звільнили за прогул: наказ Церковного Управління про винесення догани було викладено у новій редакції (яка й передбачала звільнення) за зверненням Президента Президії Синоду Церковного управління на підставі рішення керівництва церкви щодо звільнення.
Крім того, Єпископат повідомив суду, що пастор «заручившись підтримкою деяких співробітників канцелярії, які згодом допомагали йому у оформленні необхідних документів, намагався у спосіб, що суперечить КЗпП України , статуту церкви та чинному законодавству перебрати на себе функції Президента Синоду і сформувати склад Церковного керівництва (Синодального комітету), що слугуватиме реваншистським настроям старої адміністрації та не буде перешкоджати спробам збагачення третіх осіб за рахунок церкви».
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статей 7 , 25 , 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-XII, статуту Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України і Положення про ординацію та служіння пастора (службова інструкція пастора) правовий статус пастора, в релігійному об’єднанні визначається трудовим законодавством України, а тому на нього поширюються норми трудового законодавства.
Згідно зі статутом Церкви єпископ має повноваження призначати та звільняти з посади пасторів за рішенням Церковного керівництва і за погодженням церковної громади або регіонального церковного округа згідно з внутрішньоцерковним канонічним правом, якщо це передбачено ним.
Разом з тим, пастор, звертаючись до суду із позовом про поновлення на роботі, не оскаржив рішення Церковного керівництва, на підставі якого і був виданий наказ єпископа про звільнення. Тобто суд апеляційної інстанції правильно відмовив у позові, оскільки пастора звільнено не за рішенням єпископа, а на підставі рішення керівництва церкви (синодального комітету), яке є чинним та ніким не оскаржене. ВС пояснив, що оскарження вказаного рішення не становить втручання суду у діяльність релігійної організації.
Ураховуючи, що позивач не оскаржив рішення, на підставі якого був звільнений з посади пастора, Верховний Суд погодився, що вимоги про поновлення на роботі з пред’явленням вимог лише про скасування наказу єпископа, який винесений на підставі рішення Церковного керівництва є передчасними.
