Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що вагітна жінка і жінка, яка має дитину віком до чотирнадцяти років має право вимагати від роботодавця встановлення їй неповного робочого дня (тобто кількість відпрацьованих нею годин протягом робочого дня буде меншою, ніж в інших працівників) або неповного робочого тижня (тобто працювати не п’ять-шість днів на тиждень, а менше), і роботодавець зобов’язаний таке прохання задовільнити.
Статтею 176 КЗпП забороняється залучати вагітних і жінок, які мають дітей до трьох років до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти їх у відрядження.
У випадку, якщо вагітні жінки відчувають, що не можуть належним чином впоратись із своїми трудовими обов’язками, вони можуть звернутись до роботодавця з проханням знизити їм норми виробітку (або норми обслуговування) чи перевести їх на легшу роботу.
При переведенні на легшу роботу зберігається середній заробіток за попередньою роботою. При цьому необхідно надати відповідний медичний висновок, який підтверджує вагітність і неможливість виконання попередньої роботи. До того часу, поки роботодавець не вирішить питання про надання вагітній іншої роботи, вона повинна бути звільнена від виконуваної нею роботи і всі пропущені внаслідок цього робочі дні повинні бути оплачені в розмірі середнього заробітку.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи, також мають право вимагати перевести їх на іншу роботу до досягнення дитиною віку трьох років. При цьому зберігається їх середній заробіток за попередньою роботою.
Також за бажанням жінки до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний приєднати щорічні, основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи в організації в поточному робочому році. Тобто, у щорічну відпустку Ви можете піти безпосередньо до або після відпустки по вагітності і пологах.
Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, надаються також додаткові перерви для годування дитини. Надаються вони не рідше ніж через три години і їх тривалість повинна становити не менше тридцяти хвилин кожна, а в разі наявності двох і більше грудних дітей — не менше години. При цьому такі перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
Найбільш важливими є гарантії щодо прийняття на роботу і заборони звільнення:
- по-перше, законом заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років;
- по-друге, закон забороняє звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи роботодавця. Єдиний виняток становить випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли таке звільнення допускається, однак роботодавець обов’язково повинен працевлаштувати таку жінку, на іншому підприємстві відповідно до її кваліфікації.
КЗпП забороняє звільняти з ініціативи роботодавця жінок таких категорій:
- вагітні жінки;
- жінки, які мають дітей віком до трьох років;
- жінки, які мають дітей віком до шести років (у разі, якщо дитина відповідно до медичного висновку потребує домашнього догляду);
- одинокі матері за наявності дитини віком до чотирнадцяти років;
- одинокі матері за наявності дитини-інваліда.
Згадані категорії жінок наділені ще однією гарантією: у випадку їх звільнення після закінчення строкового трудового договору роботодавець також повинен їх працевлаштувати. Оскільки звільнення з цієї підстави не вважається таким, що здійснене з ініціативи роботодавця, то таку жінку звільнити можна, якщо закінчився строк дії трудового договору. Однак, роботодавець повинен протягом трьох місяців запропонувати їй іншу роботу на цьому або на іншому підприємстві, яку вона може виконувати. При цьому якщо жінка відмовилась від запропонованої роботи з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я), то обов’язок по працевлаштуванню вважається невиконаним.
