Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов можуть виконуватися лише протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців (відповідно до ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24 вересня 1974 року № 310-ІХ (далі — Указ № 310). Про процедуру оформлення на роботу, умови праці і звільнення робітників.
Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору, а сезонними вважаються роботи, які характеризуються наступними ознаками:
- містяться в Списку сезонних робіт і сезонних галузей затвердженому Постановою КМУ від 28 березня 1997 року № 278;
- їх тривалість не перевищує шести місяців.
Відповідно до статті 2 Указу № 310, на робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах, поширюється дія законодавства про працю з винятками, встановленими цим Указом.
Тривалість сезонних робіт затверджується наказом по підприємству, а кількість необхідного допоміжного персоналу (сезонних працівників) — штатним розписом.
Процедура оформлення на роботу сезонних працівників проводиться у загальновстановленому порядку, але є особливості правового регулювання сезонних робіт, а саме:
- Осіб, яких приймають на сезонні роботи, має бути попереджено про це при укладенні трудового договору.
- В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу має бути зазначено, що даний працівник приймається на сезонну роботу.
- Трудовий договір при прийманні на сезонні роботи може бути укладено на строк, який не перевищує тривалості сезону.
Перелік необхідних документів, які надаються при укладенні трудового договору, визначено у статті 24 КЗпП України. Зокрема, громадянин зобов’язаний подати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Крім трудової книжки необхідно подати паспорт, ідентифікаційний код, інші документи залежно від вимог, що пред’являються до працівника (диплом, медичну довідку тощо).
Прийманні на сезонні роботи випробувальний термін не встановлюється.
Крім того, на сезонних працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо).
На рівні з іншими працівниками сезонні працівники мають право на щорічну відпустку. Відпустка надається таким працівникам пропорційно відпрацьованому часу (ч. 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Тому, оскільки пунктом 10 Указу № 310 право на відпустку та грошову компенсацію взамін невикористаних днів відпустки сезонним працівникам не передбачено, така норма не підлягає застосуванню, позаяк суперечить Закону.
Сезонним працівникам також гарантується право на оплату тимчасової непрацездатності.
Підприємства, установи, організації повинні вести трудові книжки і на сезонних працівників, до яких вносити записи про прийняття на роботу, звільнення та заохочення.
Звільнення робітників, зайнятих на сезонних роботах проводиться:
- після закінчення сезонних робіт за підставою передбаченої пунктом 2 статті 36 КЗпП, — закінчення строку. При цьому днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи;
- робітники і службовці, зайняті на сезонних роботах, мають право розірвати трудовий договір, попередивши про це адміністрацію письмово за три дні (на відміну від постійних працівників, які повинні попереджувати про майбутнє звільнення за 2 тижні);
- з ініціативи роботодавця трудовий договір може бути розірваний за загальними випадками передбаченими статтями 40 і 41 КЗпП, так і у разі: призупинення робіт на підприємстві на строк більше 2 тижнів з причин виробничого характеру; у разі відсутності працівника на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, безперервно протягом 1 місяця (проте, у разі втрати працездатності у зв’язку із нещасним випадком або професійним захворюванням на виробництві за працівником зберігається місце роботи до відновлення працездатності, або встановлення інвалідності, але не більше як до закінчення сезонного трудового договору).
