За статтею 44 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 статті 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, не меншому від середньомісячного заробітку.
Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно зі статтею 116 КЗпП під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то такі суми мають бути виплачені не пізніше від наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимог про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою таких сум.
Трудові спори за заявами працівників з питань застосування законодавства про працю, які відповідно до чинного законодавства попередньо були вирішені власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації в межах наданих їм прав (п. 5 ч. 1 ст. 232 КЗпП) розглядаються безпосередньо в судах.
Адже, відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні проводиться виключно судами. Делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
