З настанням теплих весняних днів більшість працівників починають планувати свій щорічний відпочинок. А оскільки вітчизняне законодавство, яке стосується відпусток, доволі об’ємне, у посадових осіб підприємств виникає чимало питань щодо їх надання та виплати відпускних. Про найважливіші моменти, які стосуються щорічних відпусток, ми сьогодні і поговоримо.
Як відомо, право кожної працюючої особи на відпочинок гарантує Конституція України. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня тощо. Мінімальну тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки визначено законом. Основним законом, що встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок їх надання працівникам, є Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі – Закон про відпустки). Відповідно до цього закону, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами нашої країни.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку. Це узгоджується також зі ст. 56 Кодексу законів про працю України (КЗпП), оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу. Частиною 3 цієї статті гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників у разі роботи на умовах неповного робочого часу.
Роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулює постанова КМУ від 03.04.93 р. № 245 та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43.
Звертаємо увагу, що оскільки право на відпустку прямо пов’язане з наявністю трудових відносин, громадяни, які співпрацюють з підприємствами на інших умовах (наприклад, за договорами цивільно-правового характеру, договором підряду тощо), права на відпустку не мають.
Щорічні відпустки, відповідно до ст. 4 Закону про відпустки, включають:
- основну відпустку;
- додаткову відпустку за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткову відпустку за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки.
Зазначена стаття передбачає надання й цілої низки інших видів відпустки, зокрема додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші, які з огляду на тему статті ми розглядати не будемо.
Крім того, потрібно пам’ятати, що підприємства у межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для працівників, у тому числі щорічні відпустки більшої тривалості. Таку норму передбачено зокрема в ст. 91 КЗпП.
Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються. Нагадаємо, що такі дні наведено в ст. 73 КЗпП.
Щорічна основна відпустка
Така відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24-х календарних днів за відпрацьований робочий рік, який рахується з дня укладення трудового договору. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день (ст. 75 КЗпП)
Статтею 12 Конвенції МОП № 132 про оплачувані відпустки (її переглянуто в 1970 році), ратифікованої Україною відповідно до Закону України від 29.05.2001 р. № 2481-III (далі – Конвенція № 132), передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються (лист Мінсоцполітики України від 21.06.2012 р. № 207/13/116-12).
Варто наголосити, що, відповідно до ст. 6 Закону про відпустки, багатьом категоріям працівників гарантується інша мінімальна тривалість основної відпустки. Наприклад, для промислово-виробничого персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості щорічна основна відпустка надається тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів. При цьому формулювання «за кожних два відпрацьованих роки» означає, що час виконання зазначених робіт має підсумовуватися незалежно від наявності перерв у роботі, у тому числі і їх тривалості, та незалежно від того, в одному чи декількох підприємствах виконувалися ці роботи. При цьому слід мати на увазі, що стаж роботи, який дає право на збільшення тривалості щорічної основної відпустки, повинен обчислюватися з дати набрання чинності Законом про відпустки, тобто з 01.01.97 р., оскільки раніше такої норми у законодавстві не було (лист Мінпраці та соціальної політики України від 14.04.2011 р. № 116/13/116-11).
Для керівних працівників навчальних закладів, педагогічних та наукових працівників передбачена щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів1. Крім того, положення ст. 6 Закону про відпустки щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюють інші акти законодавств. Водночас цей Закон гарантує, що тривалість відпустки таких працівників не може бути меншою за встановлену названою статтею.
(1 Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникамзатверджений постановою КМУ від 14.04.97 р. № 346.)
Зазначимо, що законодавчих актів, які встановлюють іншу тривалість щорічної відпустки для окремих категорій працівників, існує багато. Так, державним службовцям щорічна відпустка надається тривалістю 30 календарних днів (ст. 35 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII). Аналогічна відпустка передбачена також для прокурорів і слідчих прокурорів (ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. № 1789-XII), суддів2 (ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI). А ось журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю цілих 36 календарних днів (ст. 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.97 р. № 540/97-ВР).
(2 Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.)
Додаткові відпустки
Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону про відпустки) тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженим постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290. При цьому конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону про відпустки) надається:
- окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, – тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290;
- працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.
Визначення терміна «ненормований робочий день» міститься у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, які затверджено наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7.
Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби названа категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці в такому разі визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).
У розрахунок часу, що дає працівникові право на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад. Якщо працівник був на лікарняному, у відпустці без збереження заробітної плати, на курсах підвищення кваліфікації тощо, ці дні не зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. У зазначених випадках працівникові надається така відпустка тривалістю пропорційно до фактично відпрацьованого часу, а не повної тривалості (лист Мінпраці та соціальної політики України від 27.01.2011 р. № 14/13/116-11).
Вважаємо за потрібне наголосити, що щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7 та 8 Закону про відпустки, надаються понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, – 69 календарних днів.
Порядок надання відпустки
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві. Але відпустка може бути надана й раніше. У цьому разі її тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.
Слід, проте, пам’ятати, що частина 7 ст. 10 Закону про відпустки для окремих категорій працівників передбачає надання відпустки повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи. За власним бажання такі відпустки зокрема можуть отримати жінки (перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами), інваліди, особи віком до 18 років, сумісники та інші.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілками. Такий графік доводиться до відома всіх працівників. Оскільки законодавчо не встановлена форма графіка відпусток, він складається у довільній формі. Конкретний період надання щорічних відпусток узгоджується між працівником і власником, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. Зазначимо, що в разі порушення роботодавцем терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки така відпустка повинна бути перенесена на інший період (ст. 11 Закону про відпустки).
Зазначимо, що щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або подовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Упп. 1.1 та 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 р. № 455, зазначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність заборонена, крім випадків, наведених у тому числі в п. 2.17 цієї Інструкції. в якому передбачено, що особам, які проходять обстеження з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці, видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу. Міністерство охорони здоров’я у листі від 26.05.2007 р. № 3.51-4/4272-Д/3-6759 повідомляє, що зазначена довідка є документом, який засвідчує тимчасову непрацездатність громадян та прирівнюється до листка непрацездатності.
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються особам віком до 18 років, інвалідам, жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років, одиноким матерям та іншим категоріям працівників.
Надання щорічних відпусток оформляється наказом. Нагадаємо, типову форму № П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки» затверджено наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489.
Невикористану частину щорічної відпустки працівникові має бути надано, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде також порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році у терміни, визначені Законом про відпустки.
Статтею 9 Конвенції № 132 передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який надавалася відпустка.
Ненадання працівникові щорічних відпусток у визначені законодавством терміни є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності. Зазначимо також, що законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки в разі їх невикористання, а тому якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, в тому числі й за 5 чи 10 років, то він має право їх використати, а в разі звільнення йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток (лист Мінпраці та соціальної політики України від 17.06.2011 р. № 190/13/116-11).
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Відповідно до ст. 12 Закону про відпустки, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Основна безперервна частина відпустки є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. До того ж ця частина відпустки не обов’язково має бути першою, другою чи іншою її частиною. Крім того, в листі Мінпраці та соціальної політики України від 05.07.2013 р. № 290/13/116-13 зазначено, що нормами ст. 12 Закону про відпустки передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник. З метою недопущення втрат робочого часу роботодавець може й не погодитися ділити відпустку так, як того бажає працівник, також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі. Норма щодо поділу відпустки на частини поширюється лише на щорічну основну відпустку та щорічні додаткові відпустки.
Відкликання зі щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише в деяких випадках (наприклад, для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії тощо).
Розрахунок відпускних
Згідно зі ст. 23 Закону про відпустки, витрати, пов’язані з оплатою відпусток, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.
Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.
У п. 3 Порядку № 100, зазначено, що до складу виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпусток включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки, премії, які мають постійний характер; індексація та виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов’язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Відповідно до Порядку № 100, лише премії включаються в заробітну плату того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю, решта виплат мають враховуватись в ті місяці, за які їх здійснено.
Пунктом 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.01.2000 р. № 20, передбачено створення забезпечення для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на виплату відпусток працівникам.
Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону про відпустки). При цьому слід враховувати, що за час відпустки за працівником має зберігатися як місце роботи, так і середня заробітна плата.
Відповідно до параграфа 2 ст. 7 Конвенції № 132, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачене в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця (лист Мінпраці і соціальної політики України від 05.01.2012 р. № 7/13/133-12). Таким чином, зважаючи на положення зазначеної Конвенції та те, що конкретний період надання щорічної відпустки або її частини узгоджується між працівником і роботодавцем, у разі потреби отримати щорічну відпустку (або її частину) у стислі терміни (через сімейні обставини, за станом здоров’я тощо) в заяві працівник може висловити своє бажання отримати заробітну плату за неї в терміни, визначені між працівником та роботодавцем.
Відпустка при звільненні
Нагадаємо, що, відповідно до ст. 40 КЗпП, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці. Це правило, проте, не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
За бажанням працівника, у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), йому має бути надано невикористану відпустку з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка за його бажанням може надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору подовжується до закінчення відпустки.
Статтею 24 Закону про відпустки передбачено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою зо 24 календарні дні. Наприклад, якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника 28 календарних днів (24 календарних днів – щорічна основна відпустка і 4 календарних дня – щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні, за 4 календарні дні він може отримати компенсацію.
Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
Середня заробітна плата для нарахування компенсації за невикористану відпустку обчислюється я згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100, виходячи з виплат за , що передують місяцю виплати компенсації за невикористану відпустку.
Якщо працівник відпрацював менше 12 календарних місяців, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не відпрацював календарний місяць з першого по перше число, то розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу.
Сума компенсації за невикористану відпустку працівника нараховується шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед місяцем, в якому працівник звільняється, 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат умножається на число календарних днів невикористаної відпустки.
Щодо кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно до відпрацьованого ним часу (лист Мінпраці і соціальної політики України від 08.05.2013 р. № 498/13/84-13).
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке він перейшов.
Крім того, в разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Про це говориться у ст. 22 Закону про відпустки. Зазначеною статтею передбачені й численні випадки, коли таке відрахування не здійснюється.
Журнал «Справочник экономиста»
Сергій Ніколаєв
