Згідно із статтею 76 Кодексу законів про працю України, щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, порядок та умови їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
Читайте також статтю Соломонова Станіслава «Підсумований облік робочого часу для водіїв вантажних автомобілів» в №5,2020 журналу «КАДРОВИК.UA».
Робота водія відноситься до особливого характеру праці.
Згідно розділом 15 «Транспортні послуги» Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою КМУ від 17 листопада 1997 року №1290 (із змінами та доповненнями), право на додаткову відпустку мають:
– водії автомобілів вантажністю:
від 1,5 т до 3 т – 4 календарні дні;
від 3 т і вище – 7 календарних днів;
– водії автобусів – 7 календарних днів;
– водії автомобілів медичної та санітарної допомоги – 4 календарні дні;
– водії пожежних автомобілів вантажністю:
від 1,5 т до 5 т – 4 календарні дні;
від 5 т і вище – 7 календарних днів;
– водії автомобілів-таксі – 4 календарні дні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, конкретна тривалість відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором, залежно від часу зайнятості працівників у цих умовах. У розрахунок часу, що дає право на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли працівник фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня.
