...
Реєструйся

Суд не остання інстанція: читайте та застосовуйте Закон


 

Сьогодні кілька відомих видань опублікували новину, в якій порушувалося надто гостре сьогодні питання: «Коли працівника можна відправити в неоплачувану відпустку без його згоди?»

Як аргумент було наведено рішення Верховного Суду, викладене в постанові КЦС ВС від 30 січня 2019 року у справі № 826/584/16.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до ч. 3 ст. 84 КЗпП у разі простою підприємства (установи, організації) з незалежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.

Однак Суд визначив, що простою підприємства не було.

Також обов’язковою умовою надання відпустки без збереження заробітної плати, відповідно до вимог ст. 25 КЗпП, є бажання працівника, якому надається така відпустка.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач зверталася з заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, а, отже, доводи відповідача про те, що позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, є необгрунтованими.

Так, рішення Суду в мене питань не викликає, якщо працівник не звертався до роботодавця із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати за статтею 25 чи навіть 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, то вважати, що працівник перебуває у такій відпустці не можна, оскільки такі відпустки надаються за бажанням у обов’язковому порядку (ст. 25) або за угодою сторін (ст. 26).

Але подивіться на обґрунтування! Вельмишановний суд, приймаєте рішення у 2019 році стосовно подій, які відбулися у 2016 році, а посилаєтеся на частину третю статті 84 Кодексу законів про працю України, яку було виключено з цієї статті на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 6 лютого 2003 року № 490-IV, який набув чинності 28 лютого 2003 року.

Звісно, наше законодавство також не без сюрпризів, наприклад зі статті 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР ця норма була виключена ще 17 листопада 2000 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відпустки» 2 листопада 2000 року № 2073-III.

Проблема в тому, що зараз таке рішення може бути взято на озброєння роботодавцями, на кшталт — у нас простій і у відпустку без збереження заробітної плати можна відправити без заяви працівника! Не робіть цього, не порушуйте норми статті 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, відповідно до якої за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем та норми статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за якою відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку, у випадках передбачених цією статтею.

 

 

Матеріали до теми


Чи повернуть мобілізованим працівникам виплату середнього заробітку: Суд перевірить на конституційність законодавчі приписи щодо трудових гарантій
Другий сенат 20 березня на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Юрія ...
Соціальна відповідальність роботодавця охоплює за певних умов і пенсійне забезпечення колишніх працівників
Соціальна відповідальність роботодавця (його правонаступника) охоплює не лише економічні обов’язки перед працівниками, а й містить соціальну й етичну складову, що ...