Трудовий договір з нефіксованим робочим часом

Відповідно до Закону України від 18 липня 2022 року № 2421-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом» (далі — Закон № 2421) у сфері трудових відносин запроваджено новий вид трудового договору — трудовий договір з нефіксованим робочим часом.

Відповідно до частини першої статті 21-1 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) трудовий договір з нефіксованим робочим часом — це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає лише в разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених цією статтею.

Особливістю такого договору є те, що роботодавець самостійно визначає необхідність і час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи й тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи.

Укладати трудовий договір з нефіксованим робочим часом роботодавець може не з усіма працівниками. Частинами третьою та четвертою статті 21-1 КЗпП України передбачена кількість таких трудових договорів, які має право укласти роботодавець залежно від загальної кількості укладених роботодавцем трудових договорів.

Відповідно до пункту 6-2 частини першої статті 24 КЗпП України при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом є обов’язковим дотримання письмової форми трудового договору. Примірна форма трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин. На сьогодні форма трудового договору не затверджена.

Відповідно до частини п’ятої статті 21 КЗпП України трудовий договір з нефіксованим робочим часом повинен містити, зокрема, інформацію про повідомлення про початок виконання роботи й готовність її виконувати, базові години та дні, коли буде працювати працівник.

Також статтею 21-1 КЗпП України передбачено мінімальну тривалість робочого часу працівника, який працюватиме за таким видом трудового договору, а також гарантії щодо оплати праці таких працівників у разі залучення до робіт, які є меншими або більшими ніж визначена тривалість передбачена нормами статей 21-1 та 50 КЗпП України.

Також Законом № 2421 унесено зміни до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, яким від сьогодні передбачено звільнення не тільки з підстав передбачених контактом, а й із підстав передбачених трудовим договором з нефіксованим робочим часом. Так, у трудовому договорі можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов’язані зі здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом за певних обставин, визначених статтею 21-1 КЗпП України, може бути переукладений на умовах строкового або безстрокового трудового договору.

Закон № 2421 набував чинності 10 серпня 2022 року. Це означає, що із цієї дати роботодавці можуть із працівниками укладати трудові договори таких видів.

Детальний аналіз щодо укладання трудового договору з нефіксованим робочим часом читайте в журналі «КАДРОВИК.UA № 9’2022».

АВТОР