Під час розрахунку тривалості виплати допомоги у зв’язку з безробіттям упродовж встановленого законодавством дворічного періоду слід виходити із сумарної кількості календарних днів, протягом яких така допомога фактично виплачувалась. Водночас загальна тривалість виплати допомоги в разі безробіття не має перевищувати 360 календарних днів. При цьому слід враховувати усі випадки реєстрації (перереєстрації) безробітного з урахуванням днів скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю. Такий висновок бачимо в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 308/13678/16-а.
Позов до міського центру зайнятості у цій справі був зумовлений відмовою останнього у призначенні допомоги по безробіттю особі, яка раніше отримувала таку допомогу, після самостійного працевлаштування відмовилася від неї, а потім у межах дворічного строку з часу першого звернення до центру знову звернулася для отримання статусу безробітного. Загальна кількість календарних днів, протягом яких особі упродовж двох років виплачувалась допомога у зв’язку з безробіттям, становила 283 дні.
Суди усіх трьох інстанцій адміністративний позов задовольнили, оскільки дії відповідача щодо припинення виплати особі допомоги в разі безробіття є протиправними та суперечать положенням Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III (далі — Закон № 1533), оскільки, хоча й не закінчився дворічний строк після першого звернення особи за призначенням допомоги, однак сумарна кількість календарних днів, протягом яких така допомога виплачувалась позивачеві, є меншою за 360 днів.
Цей висновок ґрунтується на нормах частин 4, 5 статті 22 Закону № 1533 та абз. 1 п. 2 розд. ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженому Наказом від 6 квітня 2020 року № 624.
