З 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів», яким, зокрема, тимчасово, до 1 січня 2015 року встановлено військовий збір.
При припиненні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога.
Вихідна допомога — це грошова виплата працівнику, звільненому з роботи не з його вини, та яка виплачується роботодавцем з підстав та у розмірах, встановлених ст. 44 КЗпП.
Розміри вихідної допомоги, визначені ст. 44 КЗпП, є мінімальними та диференціюються залежно від підстави, з якої провадиться звільнення. Колективним договором у межах повноважень підприємства, установ, організацій можуть встановлюватися вищі розміри вихідної допомоги.
Згідно п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, сума вихідної допомоги, що виплачується при звільненні працівника, обчислюється із середньомісячної заробітної плати.
Так, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (частина 2 п. 8 Порядку N 100).
Крім того, особливості визначення складу витрат платника податку на прибуток підприємств на оплату праці встановлені ст. 142 ПКУ, зокрема, п. 142.2 якої встановлено, що до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, сума вихідної допомоги, яка є обов’язковою виплатою працівнику підприємства у зв’язку з припиненням трудових відносин, підлягає оподаткуванню військовим збором на загальних підставах.
