Вихідна допомога після поновлення на посаді поверненню не підлягає: Верховний Суд


Після поновлення працівника на роботі виплачена йому вихідна допомога в силу вимог статті 1215 Цивільного кодексу (далі — ЦК) поверненню не підлягає, у разі відсутності розрахункової помилки або недобросовісності з боку отримувача коштів. Факт судового оскарження особою наказу про звільнення не може свідчити про її недобросовісність щодо отримання вихідної допомоги.

Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц.

Попередня правова позиція

Велика Палата Верховного Суду підтвердила висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, згідно з яким після поновлення працівника на роботі виплачена йому вихідна допомога в силу вимог статті 1215 ЦК поверненню не підлягає, а правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Нова правова позиція

Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.

Разом з тим у статті 1215 ЦК передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила:

— по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату;

— по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем коштів у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Велика Палата погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові з огляду на встановлену відсутність розрахункової помилки та відсутність недобросовісності з боку відповідача, окремо вказавши на необхідність встановлення ознак недобросовісності отримувача коштів.